Чорний іній - Строкань Валентин (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации .txt) 📗
А поки що я віддав наказ обігнути на мотоботі з заходу мис Пюнтен, вийти до тріангуляційного знаку номер одинадцять і провести спостереження за хижею. Цей рейд дозволить одночасно проінспектувати значну частину західного узбережжя. Але кого послати командиром? Вони вбили лейтенанта Туму! Він був непоганою людиною і відмінним солдатом. Він дуже допоміг мені у розвідці острова в перші дні нашої висадки. Мені бракуватиме його. Але що вдієш, триває війна, і він загинув не як невдаха-екскурсант — від нещасного випадку, — він упав, як солдат, від рук ворога. Але вони залишили живим нашого фельдшера та одного з вартових, здається, його прізвище Ганцер. І це мене чомусь насторожує. Адже вони цілком могли знищити всю нашу метеостанцію. Всю! Ризик для них був, зрозуміло, великий, але в їхньому становищі варто було спробувати. Я в будь-якому разі вчинив би саме так. А вони віддали перевагу, здавалось би, безперспективному шляху— втечі. Отже, вбачають у цьому якийсь сенс. Який? Я все більше схиляюся до думки, що мої початкові оптимістичні припущення щодо кількості десантників, а, отже, і ступеня небезпеки, що загрожує нам, були хибними. І ці троє втікачів намагатимуться з'єднатися з основними силами. А те, що вони не знищили станції, свідчить про далекосяжні плани, в які не вписується її розгром — це було б жестом відчаю з боку замерзлих та зголоднілих голодранців. Що ж, їхня мета зрозуміла — наша нова радіостанція «Лауенштайн». Їхня радіорозвідка зреагувала досить швидко, я розраховував, що нам пощастить протриматися непоміченими до кінця операції «Вундерланд». Але червоні змушують зайнятися ними всерйоз. Чи знають вони про нашу «Ретсель» — ось питання! Як далекоглядному командирові мені залишається припустити найгірше — для них не є секретом застосування машинних систем кодування. Проте від принципової можливості до конкретного втілення абстрактних принципів у електричну шифрувальну машину— величезна відстань. Попри те, наука, незважаючи на всі заходи забезпечення таємності, не знає кордонів. Напевне, їхні вчені впритул підійшли до створення подібної машини і тепер наше «криптографічне диво» — «Ретсель»— і є метою висадки цих десантників. А якщо так, то становище не просто серйозне, а критичне. На півдорозі вони не зупиняться. Гадаю, що й англійський розвідник з'явився тут з тієї ж причини. Тільки «томмі» не пощастило, десь їхні шляхи перехрестилися з нашим далеким авіаприкриттям. І отримали порцію свинцю. Ну-ну!
Так чи так, але мені доведеться вдатися до максимальних засобів перестороги, продуманих ще тоді, коли ми з лейтенантом Тумою проводили перше рекогносцирування. Отож, із півночі ми захищені неприступним скельним масивом, із заходу та північного заходу — надзвичайно скуйовджений льодоспад. Подолати такі перешкоди в арктичних умовах — за межею людських можливостей. Природа захищає нас від непрошених гостей. Південь та південний захід — відкритий простір півторакілометрової глибини. Тут уже ми захистимо себе самі — площини прострілюються від нас і з поста візуального спостереження. Можемо влаштувати перехресний вогонь. Єдиний вхід на льодовик— з південного сходу, через долину Стурдален, де ми й виставили заслін. Там частий схід лавин, тому трьох стрільців із снайперськими гвинтівками цілком вистачить. І ніякої розслабленості!
А хижу доведеться знищити».
Гревер відклав зошит. На обличчі його застигла стурбованість — як проходить «місія Рана»? Пошли йому, Господи, удачу!
На секунду погляд Гревера затримався на маленькому сірому квадраті віконця. Останню фразу він записав квапливо.
«Тепер у мене виникає побоювання, що підводники не встигнуть до потрібного часу, й нам доведеться вступити в бійку, розраховуючи тільки на власні сили. А бійка, судячи з усього, буде жорстокою».
33
Група гауптмана Айхлера, перетнувши межу льодоспаду, різко звернула на північний схід. Гауптман дещо заспокоївся і тепер намагався проаналізувати ситуацію й упорядкувати думки. Він перебирав слова радіограми, згадував, як рівні рядки, написані його бісерним почерком, перетворювалися на колонки цифр.
«Радіограма
Центральне правління НСДАП
Мюнхен, Бріннерштрассе, 7
Секція ОА-ІІ
Копія — Управління Державної таємної поліції (гестапо).
Повідомляю про невиправдану пасивність майора Гревера Й. щодо затримання ворожих диверсантів, які висадилися в районі об'єкту «Айсблуме» з очевидною метою. У відповідь на мою пропозицію про переслідування ворожої групи мені в образливій формі було зауважено, що «тільки дурні та боягузи завжди бувають рішучими». Після цього я підозрюю майора Гревера Й. у підготовці до вчинення зради.
Крім того, я встановив такі факти:
1) зі слів самого Гревера Й.: факт нанесення ним та його товаришем (прізвище встановити не вдалося) 1926 р. тяжких тілесних ушкоджень двом поліцейським чиновникам, коли ті виконували службові обов'язки. Вважаю за доцільне щодо цього факту запитати архів поліційного управління міста Нюрнберга;
2) факт слухання іноземних пропагандистських радіопередач (окрім службових) та розповсюдження чуток, які розкладають наші Збройні сили, з метою послабити віру німецького народу в кінцеву перемогу й нездоланну міць німецького вермахту. Вважаю, що це слід кваліфікувати як підбурювальну діяльність у прихованій формі.
Член НСДАПП. Айхлер»
«Тепер слід розібратися з фельдфебелем. Можливо, він хотів убити мене? Але навіщо це йому? Він ненавидить мене? За що? Я аж ніяк не вирізняв його із загальної маси і тому ніяк не міг зашкодити йому. Щоб «підставити» людину, треба відчувати сильну відразу до неї. Незадоволення? Ні, тут треба ненавидіти. За що ж може ненавидіти мене підлеглий мені фельдфебель? За надмірну вимогливість? Дурниці. Щось у минулому? Але наші шляхи ніколи не перетиналися, готовий заприсягтися. Тоді що? А може... може, це пов'язано з моєю «особливою» місією? Скажімо, Ран діє за чиїмось наказом... Гревер!!! Його нацькував на мене наш пихатий інтелігент Гревер! Отже, Гревер знає про моє повідомлення до Центру. Знає про самий факт, бо зміст залишається для нього таємницею. Молокосос Ерслебен устиг доповісти. Граф зачуханий! Нічого, партія поставить на місце всіх задрипаних аристократів. Дайте тільки війну закінчити. Отже, Гревер мене вирахував. І одразу ж знайшов виконавця... Нічого, я це передбачив, пане майоре. У Центрі побачать ваше справжнє обличчя. Я також ужив деяких заходів... Отже, Гревер!..»
«А ці двоє, звісно, вкупі з ними, — подумав він про Фегмана та Вебера. — Це змова...»
Вони зійшли з льодовика. Рухалися у такому порядку, який визначив Айхлер за дві години перед тим. На лижах він почувався значно впевненіше, але було не до почуттів, він думав, що буде далі, яких заходів безпеки вжити, й це відволікало від лижні. Він ледве встигав реагувати на закрути маршруту, стежачи за ненависною спиною обер-фельдфебеля, яка бовваніла трохи попереду.
Зепп Ран, закладаючи крутий віраж, думав про те саме.
«Психопат! Дурисвіт! Якби все це відбувалося деінде, він швиденько сфабрикував би докази моєї вини і здав мене гауптвахмістру. Але тут — зась! А може, дати йому підтягнутися ближче, озирнутися та й пустити в груди свинцю? Фегман і Вебер свої хлопці, ми разом були ще на Кіпрі... Схаменися, дурню, де твоя солдатська гідність?! Чи варто бруднитися об цього байстрюка?.. Нещасний випадок — те, що треба. Шлях неблизький... Цікаво, чим він напаскудив шефу? Шеф — вояк, хоча й інтелігент. А цей — лайно. Зрештою, не моя то справа. Але наказ майора не обговорюється. Куди це Фегман звертає?.. Там далі уступ... відлогий? Нормальний, на Ґюнтера можна покластися. Потім — ліворуч... там має бути прохід, він виведе нас на рівнину. Вебер теж тямковитий, хлопець хоч куди. Як він там, не відстав?»
Ран озирнувся: Айхлер був набагато далі, ніж передбачено інструкцією.
