Архе - Дереш Любко (читать книги бесплатно полные версии .txt) 📗
РОЗДІЛЕННЯ.
Воно розуміє, що усвідомлює тільки саме себе, оскільки, незважаючи на
розділеність, Воно все ж таки все, що тільки
може бути. Я Є ТОЙ, ХТО Я Є. Знак, незважаючи на розділення графіки, залишається Знаком. Я Є. Розуміння того, що означаюче й означуване тотожні у
своєму проявленні, у Слові.
- Але ж, - зауважує маестро. - Є місця, де спочатку було СЛОВО, а є й такі, де спочатку СЛОВА не було... На те вона й безмежність
? а я от тієї фішки зі стихіями не зрозуміла... - по якійсь паузі знову
озивається Терезка.
- Це визначається твоїм способом сприйняття. Такого ну дуже глибинного. Люди
вогню бачать світ як язики полум'я, як відблиски на скелі... От Платон - він, наприклад, був Вогонь. Ну, і так далі: водяні люди сприймають світ мокрими
мазками, повітряні - аерозольним зависом, земляні - як статичні струни
натягу. Ну, ти вкинулася? Стихія, що стоїть за людиною, пронизує її силою
свого притягання. Я як Вогонь не можу пояснити тобі, істоті Води, як ти бачиш
світ. Коли мені вдасться побачити світ як одночасне поєднання чотирьох знаків
стихій, мене тут не стане.
- А де тебе стане?
- Now. Here, - я киваю за темний горизонт. - Now here19
? а от коли я зайшла в ту світлу кімнату, таку свіжу, там на стіні була
написана якась фраза... У вас теж були схожі причандали?
- Ну та. Це, так би мовити, місця направленої інтерпретації. Наперед
визначено не що, але як ти це бачитимеш. Тамта кімната - місце, де Першознак
безпосередньо торкається поверхні твого сприйняття. Це як відбиток пальця
Бога - коли ти бачиш Його, ти не можеш продовжувати переконувати себе, буцім
бачиш просто чорнильну пляму.
19 now і here - зараз і тут; nowhere - ніде.
126
127
- Але якшо ти баран, то тобі й Бог - шо хот-дог. Терезка переварює
інформацію. її лице розгладжується,
і вона продовжує мою думку:
- Та тут можна копнути і глибше!.. Якщо слова - це раціо, а розуміння слів -
те, інше, ВЕЛИКЕ НЕЛІНІЙНЕ, то можна сказати, що такі місця - точки дотику
плюс- і мінус-безконечності...
- Саме так! Парадокс - це нелінійна форма паліндрома. Ну, як прозоре
дзеркало. З одного боку в нього вдивляємося ми, а з протилежного до нього
припав Бог
? нате краще яблучка поїжте, - маестро простягає нам по яблукові.
Терезка гризе і думає невідомо що, Менделєєв натирає рукавом своє яблуко до
блиску.
- Досить солодкі, як на мене. А де, ти скажи, ябка дістав? Маестро
невизначено махає головою.
- Там лежали... Назбирав. Там їх узагалі цілий сад. Ніштяковий садочок...
- І вужака отакенний повзає! - підтримую я. - А винце, яке ви там з Дімичем
замутили, воно як?
- Ах, вінчгкі - і маестро витягає з-за пазухи пляшку портвейну. - Казав я
тобі, Дімка: істіна завісіт от полноты налітого стакана. А ти, дурний, впирався... Вчитися тобі ше і вчитися.
Він закидає голову і могутніми ковтками споловинює вміст. Ми по черзі робимо
кілька ковтків (кислячок - мабуть, ще не перебродило). Терезка, до якої
пляшка доходить в останню чергу, глипає на етикетку.
- Портвейн -«Адонаі полусладко?
Маестро киває головою і, щоб Терезка не побачила його посмішки, відводить
погляд убік.
- Ти краще розкажи Терезі, - він робить черговий ковток і дивиться на Дімича.
- Розкажи, як ти дойшов до того, шо з ненормальними на цвинтарі людей
закопуєш. А ми собі винцем побалуємось. Дай прикурю.
- Зараз, - намагається зосередитися Дмитро Іванович. -Я приготував тобі
красивий посил. Спеціально для Терезки від гаспадіна Менделєєва.
128
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
ДМИТРО МЕНДЄЛЄЄВ І КЛУБ ГАЛОГЕНІВ
Мальчік нікагда не плакал
і не прабежал тисячю кіламєтрав
Голландець Шульц
Я - хімік.
Коли ідея просякає тебе до останнього волоконця, неначе кров - учорашні
бинти, неможливо жити по-іншому. Це кажу я - одвічний заручник ковалентності, фаворит реторт і реактивів, той, хто завжди вбачатиме в небі глобули
четвертинної структури білків, у розташуванні дохлих мух між вікнами - нільс-
борівську модель атома сірки, а у пацифіці - не символ миру, а тільки
проекцію молекули метану. Суцільний вогонь окислення переслідує мене нічним
пітнінням; успішний синтез приносить затяжний оргазм. У всіх прутнях світу я
ніколи не згублю відкритого профілю молекули ацетилену, а в кільцях і
перстенях до останнього свого подиху приречений упізнавати бездоганні, мов
еритроцити Крішни, карбоциклічні ядра бензолу.
Я - хімік.
Гадаю, тепер це звучить переконливіше?
Я почув npQ Клуб галогенів відразу по зимових канікулах. Був сильний мороз, мінус двадцять, може, мінус тридцять. Вечірнє сонце багрянило наші лиця, і ми
з Андрієм блукали засніженим Високим Замком, час від часу прикладаючись до
пляшки сухого ординарного.
133
Андрій мій товариш, він меломан. Тонкий знавець берлінської школи електронної
музики середини сімдесятих. І теж хімік. Ми з ним разом провчилися багато-
багато років, і я його страшенно люблю. Я завжди казав Андронові, що ми з ним
- як Менделєєв і Мєншуткін. А він мене, між іншим, так і називав - не просто
Джимом, не тільки Менделєєвим, а Дмитром Івановичем. Тим більше сьогодні - в
останній день, коли Андрон поруч.
- Бачиш, он ті дерева, - Андрон указав рукою в задубілій на морозі рукавиці
десь на схід. Невеликий гайок якихось дерев покрився інеєм і тепер блищав на
сонці, викликаючи в серці щем недосяжності прекрасного. За кілька секунд, поки ми робили ще по ковткові, сонце перемістилося на захід, й іній на
деревах зі сліпучо-золотого зробився пастельно-блакитним.
- Вони з Ісландії. Дуже рідкісний сорт. В Европі такі ж є хіба у Франції і
десь у Норвегії. А в нас - такі, акліматизовані. Гіршенькі, звичайно.
Хвилину я розглядав їх.
- А шо в них особливого?
- Кілька таких завезли у Париж десь усередині сімнадцятого століття. А якийсь
польський граф зі Львова підпільно викупив пару щеп із двору самого Людовика
п'ятнадцятого! Бачиш, он іній на них синій.
Я кивнув головою, не маючи сил ігнорувати пекучо-прекрасні й до болю холодні
пастелі.
- А секрет їх у тому, що влітку вони - дерева як дерева, а взимі іній на них
забарвлюється в певний колір.
- Та ну!
- Ти ж бачиш! Став би я в останній день вішати тобі локшу на вуха.
Мікроорганізми, старий. Бачиш, вони наче світяться!
Справді, здавалося, блакитний іній на деревах світився тихим внутрішнім
світлом.
- А там-он далі - блідо-персикові, он там - ледь фіолетові. О, глянь сюди.
Бачиш, які чудесні? Чистий рожевий. Здуріти можна. І я звідси їду.
134
Я зачаровано мняцкав поглядом м'які гами, зі смаком підібрані плавні переходи
кольорів. Здавалося, просто гра світла при заході, але ж он воно як все
непросто...
Андрій передав мені пляшку, і, поки я робив затяжний ґольґ, він, мов
ненароком, кинув:
- Ти чув про Клуб галогенів?
Я вже хотів було відповісти, але вкусив себе за язик. І вчасно, а то б зразу
виникли підозри: звідки чув, хто сказав... і таке.
- Але поклянися перше, шо нікому не скажеш.
- Клянусь.
Андрій недовірливо глянув на дно пляшки.
- Ти Таблицею поклянися.
Я швидко витягнув накреслену власноруч періодичну таблицю Менделєєва, поклав
занімілі пучки десь між галієм і стибієм і врочисто промовив:
- Клянуся Періодичним законом і Дмитром Івановичем Менделєєвим!
Андрій здивувався. Присягатися іменем Хімічного Батька він не просив, та я
вирішив довести, що вартий найвищої довіри.
- У нас на факультеті існує таємне товариство фанатів Хімії, - чітко
вимовляючи кожне слово, відважив Андрій. Вам мене, звичайно, не зрозуміти, але таке визнання прозвучало в моїх вухах як офіційне підтвердження існування
