Темна вода - Кокотюха Андрей Анатольевич (книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Вогнище догоріло, в ньому ледь жевріли вуглинки. Мельник спробував спати далі, повернувшись на інший бік, та сон чомусь не йшов. Тоді він вибрався зі спальника і мерзлякувато потер себе руками за плечі. Тут про себе нагадав сечовий міхур, і Віталій нарешті зрозумів, що його розбудило. Відійшовши далі під дерево, він помочився, підтягнув штани і, прихилившись до стовбура, закурив. Голова трошки паморочилася, але все це — від прийнятого на груди півлітра міцного алкоголю. Цигарка не привела до тями, від неї в роті стало тільки гірше, і Мельник кинув недопалок під ноги, затоптав вогник носаком. Тільки тепер зрозумів — у спальник він поліз взутий. Нічого, коли стільки вип’єш, не таке буває.
Шум, долетів до його вух, Мельник спочатку сприйняв за шум у голові. Потім виразно почув, як шум набирає форму голосів. Власне, це були не чіткі голоси, а чиїсь пересмішки.
Звуки доносилися з боку затону. Біля води хтось був і не особливо боявся сторонніх очей, раз так шумно себе поводить.
Пригнувшись, Віталій скрадливо посунув ближче до берега. Дерева розступилися перед ним, відкриваючи вид на темний Тихий Затон. Місяць раптово вийшов з-за хмари, освітивши своїм млявим світлом усе довкола, і Мельник укляк на місці від побаченої картини. На якійсь момент у нього відібрало дар мови.
Просто посеред затону кружляли, сплівшись у веселому хороводі, шестеро молодих дівчат. Кожна мала довге волосся, що сягало нижче плечей. На кожній було щось на кшталт білої нічної сорочки. Дівчата то занурювались у воду по плечі, то виринали по пояс. Власні ігрища їм дуже подобалися, бо веселий регіт ставав дедалі сильнішим. Тут одна з них побачила місячну доріжку, вирвалася з кола і пірнула просто в її середину. Її подруги з радісними вигуками зробили те ж саме і зникли з очей. Та не встиг Мельник навіть кліпнути, як вони вже виходили на берег.
Ставши рядком, вони майже синхронно нахилилися. Взяли сорочки за подоли і стягнули їх через голови. Їхні тіла сяяли, ніби просякнуті срібним місячним сяйвом. Взявшись за руки, сріблясті русалки знову завели хоровод, та раптом по черзі знову кинулися під місячні промені у воду. Причому не спричинили жодного сплеску.
Ззаду на плече Мельника лягла чиясь рука. Рвучко повернувшись, він побачив діда Івана. Очі його горіли в темряві якимось дивним, можна навіть сказати — нелюдським блиском. І дивилися вони не на Віталія, а ніби крізь нього.
— Подобаються тобі мої донечки? — запитав Шалига глухим, ніби утробним голосом, і Мельник помітив — губи його при цьому не ворушаться. Він справді наче говорив черевом.
— Д-донечки?
— Донечки, — дід сильніше стиснув його за плече. — Я їх так називаю. Вони давно тут живуть і все ніяк не одружаться. А вони ж молоді, їм заміж пора.
— Заміж?
— Чим погані? Все вони тут маються, нареченого собі шукають. Іди до них, іди, — дід пустив плече і розчепіреною правицею підштовхнув Мельника ближче до берега. Той позадкував і опинився біля самого краю води. Дід усе насувався, і Віталій відчув — зараз це чудовисько просто зіштовхне його в затон. Та враз дід зупинився і посміхнувся, показуючи повен рот ікол.
— Ви... чого?
— А ти — чого? Хто ти і для чого прийшов сюди, порушувати спокій цього тихого місця? Агов, дівчата, жених прийшов!
Русалки тут же виринули з води, обступили Мельника і завели довкола нього свій традиційний хоровод. Він не мін роздивитися ані їхніх тіл, ні їхніх облич. Бачив тільки довгі чорні та русяві коси, які метилялися з боку в бік, коли дівчата трусили головами, захопившись грою.
— Досить, досить! — зупинив їх дід жестом руки, і вони справді зупинилися, розірвали коло, стали рядком. — Подобається вам жених?
— Подобається, тату! — в тон відповіли вони.
— Тільки він один, а вас багато. Кому вибирати?
— Йому вибирати, тату! — пролунав стрункий хор.
— Ну, тепер гляди, — старий погрозив Мельнику скрюченим пальцем. — Дивись мені, вибери собі гарну дівку і скажи, чи зможеш жити з нею вічно.
— Вічно? — перепитав Віталій, ще нічого не розуміючи.
— Вічно, — кивнув старий. — Вони живуть під водою, і кого б ти не вибрав, вона забере тебе з собою. Ти назавжди залишишся тут, на Тихому Затоні.
— А... якщо я не хочу?
Дівчата присіли, обхопили голови руками і заголосили. Від їхнього крику різонуло вуха. Старий спохмурнів.
— Значить, тобі не подобається жодна з твоїх наречених? Ти дуже образив їх, чоловіче. Доведеться викликати їхнього сторожа. Ти спиш там, сторож?
Позаду Мельника забурлила вода, наче чайник на плиті кипів. Відскочивши вбік, він озирнувся. Темна вода справді парувала. Просто з пари на берег сунуло справжнє чудовисько з людським тулубом, щучою головою та вузлуватими кігтястими лапами. Паща ходила ходором, ряди гостреньких зубів блищали при місячному сяйві. Русалки з криком забігли за спину сторожа, а той уже простягав лапу до Мельника. Віталій сахнувся, позадкував, але наштовхнувся спиною на старого. Той міцно стояв на ногах, закриваючи порушнику спокою останній шлях до відступу.
— Це... це хто! Хто це! — закричав перелякано Мельник, хоча не чув власного голосу.
Дід Іван мовчав, стихли навіть русалки. Сторож Тихого Затону клацнув зубами, з пащі почувся скрипучий і булькаючий голос, слова ледь розібрати, та Мельник усе зрозумів:
— Я — смерть твоя!
Руки потягнулися до його шиї. Хотілося опиратися, та не було на те сил. Ось бридкі руки обхопили горло, поволі почали стискати, Віталій відчув, як бракне повітря...
...і підхопився, зайшовшись у кашлі.
Нічого не було. Стояла світла і тепла серпнева ніч. Вірніше, вона вже потроху переходила в сірий ранок. Лиш над самою водою клубочився ранковий туман. Мельник труснув головою, роззирнувся.
Жодних русалок. Жодних потворних сторожів із щучими головами. Ось човен, ось давно згасле вогнище, ось намет, з якого линув потужний храп підпилого напередодні діда Шалиги. Все ж таки Мельник вирішив не стримувати себе: кілька разів перехрестився, знову труснув головою і виповз з спальника. Тепер уже не вві сні, а наяву.
Сечовий міхур справді придавив, тому як би Віталій не перебував під враженням нічного кошмару, все одно обережно відійшов подалі від галявини, за дерево, і швиденько зробив своє діло, мимоволі дослухаючись при цьому.
І — почув. Не відразу, а почув, як з боку затону хлюпається щось велике. Тепер він не поспішав робити висновки. Спочатку вщипнув себе за руку, потім витягнув запальничку і, викресавши вогонь, підніс до нього руку. Коли вкусило, нарешті переконався: цього разу не спить. Хлюпання йому не вважається.
Так хлюпається в воді велика риба.
Мельник повільно опустився на траву і поповз ближче до води. Коли між ним і затоном лишився один густий кущ, він обережно визирнув з-за нього. Спочатку не бачив нічого. Поверхня води лишалася такою самою гладенькою, тихою і темною. Туман над нею нагадував клуби пару.
А потім з води десь недалеко від середини водойми просто в тумані на мить випірнуло щось велике, довгасте і таке саме темне.
Позначилася пара плавців на спині.
Невідома примара, хлюпнувши, зайшла назад під воду. І знову стало тихо.
Мельник чекав близько півгодини. За цей час нічого більше з води не виринало. Йому не хотілося вірити в те, що побачив. Спробував пояснити видіння наслідками великої кількості випитого.
Тільки якщо присутність уві сні русалок, вурдалаки і жахливого створіння, котре називає себе сторожем затону, ще можна пояснити, то плавучу істоту з чимось, схожим на великі плавці, матеріаліст Мельник пояснити для себе не міг.
Але він бачив її. На кілька секунд, але вона показалася з води в ріденький пелені туману.
Всі попередні жертви гинули приблизно в цей самий ранковий час. Мельнику не хотілося списувати все на нечисту силу, та ситуація складалася не на його користь — в темній воді справді щось плаває.
Дідові він вирішив про це не казати. І взагалі поки що мовчати про свої зорові галюцинації.
