Ukrainian dream «Последний заговор» - Зима Василь (лучшие бесплатные книги TXT) 📗

— Я… — він зробив крок назустріч, вона піднесла руку й нетерпляче хитнула головою.

— I — я плачу за це чималі гроші. Я плачу великі гроші, аби твої хлопці зробили те, до чого ти їх і готував.

— Я готував їх до боротьби, я готував їх до свободи.

— Свобода коштує грошей, Оргусе, і немалих грошей, і ти знаєш це не гірше за мене, — нервово затягнулася.

— А якщо я відмовлюся?

— Я думала, що ти так скажеш, тільки не знала коли. Ось нарешті ти сказав. Що буде, якщо ти відмовишся? Нічого. Нічого абсолютно. Просто я говоритиму з твоїми хлопцями без тебе. А ти втратиш гроші і не знаю, що іще, можливість реалізувати свої ідеї, напевно. Так, більше, певно, ти нічого не втратиш. Ну то що, згоден? — вона кинула цигарку в попільничку і всміхнулася, поглянувши на Оргуса ясними зеленими очима.

— Я не кажу, що згоджуюсь. Я кажу тільки: ми спробуємо домовитися.

— От і добре. Іди, Оргусе, я накажу, щоб собак відвели до клітки.

— Я не боюся собак, Анно.

— Я теж.

Вона провела його до дверей і дорогою сказала, що гроші свої він отримає, якщо зробить усе як належить.

— І ще, Оргусе, — коли той сідав до машини, — твого хлопця з тюрми я витягла. Якби не мої адвокати і зв'язки у Верховній Раді, сидів би він і сидів. Ти зваж на це.

— Я зважу, Анно. І я обов'язково скажу про це Андрію й тим, хто потрапив до в'язниці разом із ним.

— Скажи і не забудь, що свобода коштує грошей, дуже багато грошей.

— Бувай, Анно, — зачинив дверцята і встиг помітити, як вона розвернулася й пішла до дверей. Авто виїхало з двору.

Анна Ріхтер, вона залишила собі прізвище першого чоловіка, австрійського єврея, з яким прожила сім років у Відні, а потім покинула його через подружню зраду, чи що. Ріхтер віддав їй кілька мільйонів, які вона вклала у справу свого нового коханого мужчини, Віталія Оглобліна, власника кількох пивоварень і тепер уже впливової особи в Кабінеті Міністрів. Анна Ріхтер була власницею двох газет, мала вплив на один столичний канал, контролювала шістдесят відсотків акцій декількох радіостанцій і нещодавно купила чотири казино й ресторан та готель десь у Криму. Анна Ріхтер програла вибори до Верховної Ради тепер, напередодні президентських виборів, мала наміри зробити все можливе, аби до влади прийшла прихильна до неї особа, яка б забезпечила їй державну підтримку бізнесу, високу посаду в Кабміні і ще багато такого, що може хотіти людина, у якої вже все є. Оргус добре знав біографію Анни й те, про що в офіційних біографіях не пишуть. І ще Оргус добре розумів, що йому варто буде приєднатися до однієї зі сторін у цій передвиборній боротьбі, і єдине, про що він зараз думав, — до якої сторони приставати. Анна зробила йому непогану пропозицію, яку він не прийняв і від якої не відмовився. Задзвонив телефон.

— Алло.

— Ви пан Георгій Кляйн? — жіночий голос.

— Так, я. Звідки ви знаєте моє ім'я?

— Усе, що я знаю про вас, мені сказав президент. Він просив, щоб ви приїхали до нього після обіду.

Він вимкнув телефон. Справжнє ім'я Оргуса і факти його біографії знало всього кілька чоловік. Оргус їхав до Києва.

Розділ 33 (Chapter 33)

— Заходь. У мене за годину зустріч з Урманісом, — президент підійшов до Оргуса й потиснув йому руку.

— Ми давно не бачилися. Щось сталося? — він не знав, куди подіти руки.

— Мене дещо непокоїть, Оргусе. Сідай, — усміхнувся, — зараз принесуть каву.

— Я щойно поїв.

— Добре поїв?

— Так. Анна Ріхтер добре годує.

— Що вона хотіла? — президент сидів у крісло й тер пальцем ніс.

— Її цікавлять мої хлопці з «Революції 21».

— Вона хоче влаштувати якісь акції? Їй мало того, що сталося рік тому, коли загинули десятки людей? Вона не хоче вчитися і змінюватися також не хоче. Що ти сказав їй?

— Я маю їй щось сказати, інакше вона домовлятиметься з моїми хлопцями без мене.

— Ти маєш вирішити сам, що сказати Анні. Я зараз не маю на неї впливу: вона відійшла від політики, і бізнес її відносно чесний.

— Я вирішу цю проблему, пане президенте.

— Я знаю, Оргусе.

— Це все?

Дівчина поставила на стіл тацю й забрала попільничку та зіжмакані серветки.

— Ні, не все. — почекав, поки зачиняться двері. — На мене готується замах.

— Це інформація перевірена?

— Не один раз.

— Це внутрішня загроза?

— Так.

— Це бізнес, політика, особисте?

— Ні, Оргусе, це щось більше. Це жадоба влади.

— Ви знаєте хто?

— Ні. Я не знаю. Відомо тільки те, що замах готують свої. Маю на увазі, спецслужби.

— Звідки інформація?

— Це таємниця, навіть для тебе, Оргусе.

— Хто займається вашою безпекою?

— СБУ, Оргусе, — надпив кави. — Я не прошу тебе оберігати моє життя, справа не в тому, житиму я чи ні. Ти не розумієш, Оргусе. Втім, — запалив цигарку, устав, ступив кілька кроків кімнатою, — ти й не можеш цього зрозуміти. Рано чи пізно в житті лідера настає такий момент, коли він розуміє: та справа, заради якої живеш, важливіша, аніж саме життя.

— То ви хочете сказати, що вам байдуже — уб'ють вас чи ні?

— Одразу видно, Оргусе, що ти не політик: ти ділиш світ на чорний і білий, кажеш «так» чи «ні», — посміхнувся. — Зараз має більше значення ось що: задля чого я житиму і через що мене вб'ють, ти розумієш?

— Майже.

— Захочуть мене ліквідувати — ліквідують, це питання часу. Я маю точно знати, що буде після того, як мене не стане.

— Я ніколи не хотів бути президентом, — Оргус допив каву і подивився у вікно.

— Ось список компаній, — узяв зі столу теку й підійшов до Оргуса, — які взяли участь у тендері на купівлю кількох стратегічних підприємств країни. Ти знаєш, Оргусе, про що йдеться?

— Так.

— Справа ось у чому: якщо ці об'єкти буде приватизовано, Україна стане вже не нашою. Ти це розумієш?

— Не зовсім.

— Телекомунікації, газ, нафта, хліб — усе це стане власністю кількох людей.

— І що я можу зробити?

— Ти маєш мені сказати імена цих людей, Оргусе.

— Перепрошую, але мені здається, що не так важко дізнатися імена власників цих компаній, — Оргус узяв теку — Тут інформації більше ніж достатньо.

— Це інформація для прес-релізів, мені потрібні дані про реальних власників. Ти розумієш, Оргусе?

— Так. Думаю, що розумію.

— Ну і добре, працюй, — знову сів у крісло.

— Тільки от що: чому ви просите про це мене?

— Бо я тобі довіряю, Оргусе. І ще — дуже мало людей знає про тебе те, що знаю про тебе я.

— Скільки в мене часу? — пішов до дверей.

— У тебе нема часу.

— Мені діяти за звичною схемою — на власний розсуд і без жодних правил?

— Я цього, Оргусе, не чув, — президент усміхнувся й повернувся до стіни. Оргус зрозумів: це означає, що розмову закінчено. Він вийшов із кабінету та пішов коридором до виходу. Біля прохідної зустрівся з Яном Урманісом, той навіть не звернув на Оргуса уваги: йому ця людина була незнайома. Щоправда, Оргус про віце-прем'єра знав усе, що взагалі можна про нього знати. Оргус вийшов на вулицю і подивився на годинник. Він дістав мобільний.

— Алло. Да, это Кляйн. Все данные по компаниям «Ойл Юкрейн», «Трансгаз-плюс», «Телемир», «Крюгель» и «Энергия Омни» с именами, фамилиями, партнерами, сделками, рынками сбыта и всем остальным — мне лично в руки через день. Большое спасибо. Что? А, да, я опять работаю. Что-то важное? Да какая вам разница? Нужно просто, вот и все. — Він вимкнув телефон і, витягнувши сім-карту, зламав її й викинув у смітник. За годину йому дадуть інший номер, який знатимуть усього кілька людей. Оргус пішов до метро.

Розділ 34 (Chapter 34)

У «Репризі» на Великій Житомирській увечері небагато людей. А о дев'ятій їх залишається зовсім мало. Марк і Даша сиділи біля вікна, за вікном ішов дощ. Марк уже з'їв яєчню, бекон і сосиски, Даша чекала, поки їй принесуть десерт і каву глясе. Даша була схвильована, і її непевний погляд не давав Маркові спокою.