Точка Обману - Браун Дэн (читать книги полностью txt) 📗
Вагаючись, Мін зайшов за обмежувальні стовпчики і присів біля краю басейну. Рівень води був за чотири фути від кромки льоду, і він нахилився вперед, щоб краще придивитися. Так, щось тут, безумовно, було дивним. Цього не можна було не помітити, однак воно стало видимим лише тоді, коли світло в куполі вимкнули.
Мін підвівся. Так, треба обов’язково комусь сказати про це. І він похапцем рушив до прес-центру. Але, пройшовши кілька футів, натиснув на гальма. Боже милостивий! Мін крутнувся назад, до води, і його очі розширилися — він усе зрозумів. Його осяяло.
— Цього не може бути! — тихо скрикнув він.
Однак Мін знав: те, що спало йому на думку, і було єдиним поясненням. «Стривай, не поспішай, подумай ретельно ще раз, — урезонив він себе. — Має ж бути якесь більш реалістичне пояснення». Але що більше Мін міркував, то переконанішим ставав утому, що перед собою бачив. Іншого пояснення немає! Він не міг повірити, що НАСА та Коркі Марлінсон примудрилися не помітити таке неймовірне явище, але Мінові це було тепер на руку.
Тепер це моє відкриття. Відкриття, яке здійснив Вейлі Мін.
Тремтячи від збудження, він кинувся до найближчого робочого місця і знайшов там мензурку. Усе, що було потрібно, — це набрати трохи води для зразку. Це ж просто неймовірно!
34
— Я зв’язківка, що передає розвідувальну інформацію Білому дому, — почала Рейчел Секстон, звертаючись до натовпу на екрані й намагаючись угамувати тремтіння голосу, — і до моїх обов’язків входять подорожі до тих місць на планеті, де відбуваються значущі політичні події, аналіз непевних і потенційно небезпечних ситуацій і звітування про них президенту та персоналу Білого дому.
На лобі у неї, якраз під лінією волосся, виникла краплина поту, і Рейчел змахнула її, подумки вилаявши президента за те, що навантажив її цим брифінгом без усякого попередження.
— Ще ніколи не доводилося мені подорожувати до такої екзотичної місцини, у якій я побувала цього разу. — І Рейчел обвела рукою пункт зв’язку. — Хочете — вірте, хочете — ні, але я звертаюся до вас із-за самісінького Полярного кола, з льодового поля понад триста футів завтовшки.
Рейчел помітила, як здивовано видовжилися обличчя тих, хто зібрався перед екраном в Овальному кабінеті. Вони напевно знали, що їх зібрали там не просто так, але, мабуть, ніхто з них і подумати не міг, що брифінг матиме стосунок до подій, що розгортаються поза Полярним колом.
І знову на лобі в Рейчел утворилася краплина поту. Ближче до теми, Рейчел. Це ж твоя робота.
— Я промовляю звідси до вас, відчуваючи величезний приплив гордості за свою країну... і, понад усе, — радісне збудження.
Аудиторія, не розуміючи, закліпала очима.
«От зараза, — подумки вилаялася Рейчел і знову змахнула краплину геть. — І навіщо я на це погодилася?!» Рейчел знала, що сказала б матір, якби опинилася на її місці: «Коли не знаєш, що казати, кажи, що знаєш!» Це старе прислів’я англійських першопрохідців Америки відбивало один із фундаментальних принципів її матері: усі перешкоди можна здолати, якщо сказати правду, і не важливо, що станеться потім.
Зробивши глибокий вдих, Рейчел випросталася на стільці й поглянула просто у камеру.
— Вибачте, хлопці й дівчата, вам, мабуть, дивно — і чого оця краля сидить там, на Північному полюсі, та ще й пітніє. Просто я трохи нервуюся.
Здалося, що всі присутні перед екраном трохи сіпнулися від несподіванки. Хтось удавано засміявся.
— До того ж, — продовжила Рейчел, — ваш бос дав мені аж цілу хвилину на підготовку до виступу перед своїм персоналом, не попередивши про це заздалегідь. Не думала я, що моя перша поява в Білому домі відбуватиметься за таких екстремальних обставин. Хрещення вогнем, та й годі.
Цього разу засміялося більше людей.
— Я ніколи не думала, — продовжила Рейчел, — що мені доведеться сидіти за столом президента, точніше — на столі, — виправилася вона, поглянувши в низ екрана.
Пролунав веселий сміх, і зблиснули посмішки. Рейчел відчула, як її заціпенілі м’язи починають поволі розслаблятися.
— Ситуація полягає ось у чому. — Нарешті голос Рейчел став її власним і зазвучав невимушено й чітко. — Останнім часом президент Герні зник з об’єктивів телекамер не тому, що втратив інтерес до своєї кампанії, а радше тому, що занурився в іншу справу. Набагато важливішу — як на його думку.
Рейчел зробила ефектну паузу й обвела поглядом аудиторію.
— В Арктиці, на шельфі Мілна, було зроблено наукове відкриття. Президент поінформує про нього світ під час своєї прес-конференції, призначеної сьогодні на восьму годину. Цю знахідку зробила група наполегливих та відданих американців, яким останнім часом катастрофічно не щастило, і тому вони цілком заслужили на таку удачу після низки нещодавніх провалів. Я маю на увазі НАСА. Ви тепер можете пишатися тим, що президент — із наполегливістю і впевненістю провидця — останнім часом підтримував НАСА в усіх бідах, які пережило це відомство. І тепер його настійливість отримала заслужену винагороду.
Тільки зараз Рейчел відчула всю історичну значущість моменту, який вона переживала. До її горла підкотився клубок, вона придушила емоції, що на неї нахлинули, і продовжила:
— Як співробітник розвідки, що спеціалізується на перевірці та аналізі інформації, я стала одним із фахівців, запрошених президентом для перевірки та підтвердження відкриття, яке зробила НАСА. Я ретельно вивчила його особисто у співробітництві з іншими фахівцями — як з представниками державних організацій, так і з цивільними особами, чия репутація не викликає жодних сумнівів і чий авторитет і відомість робить їх незалежними від впливу політиків. На мою професійну думку, інформація, яку я вам зараз представлю, є предметною за походженням і неупередженою за формою презентації. Більше того, на мою особисту думку, президент, діючи з мотивів поваги до своєї посади та до американського народу, виявив гідну всякої пошани стриманість та обережність і відклав оголошення про відкриття, хоча я знаю, що йому дуже хотілося зробити це ще минулого тижня.
Рейчел помітила, що дехто з присутніх в Овальному кабінеті обмінялися спантеличеними поглядами. А потім здивовано витріщилися на неї. Рейчел збагнула: вона цілком заволоділа увагою аудиторії.
— Пані та панове, зараз ви почуєте найдивовижнішу інформацію з усіх, що коли-небудь озвучувалися в цьому кабінеті. І, гадаю, ви зі мною одностайно погодитеся.
35
Вигляд згори, який зараз транслювався до намету мікророботом, що кружляв під куполом житлосфери, скидався на сцену з якогось авангардистського фільму: тьмяне освітлення, блискуча поверхня води в отворі, через який витягли метеорит. Біля краю цього отвору лежить долілиць якийсь азієць, і поли його піджака з верблюжої шерсті розпростерлися обабіч нього, наче величезні крила. Видно було, що він намагається взяти зразок води з цієї велетенської ополонки.
— Маємо його зупинити, — сказав Дельта-Три.
Дельта-Один погодився. Шельф Мілна мав свої секрети, котрі підрозділ «Дельта», згідно з наказом, мав охороняти навіть із застосуванням сили.
— А як же ми його зупинимо? — виклично спитав Дельта-Два, і досі стискаючи в руці джойстик. — Ці мікророботи нічим не оснащені.
Дельта-Один невдоволено скривився. Мікроробот, що зараз ширяв у повітрі, був розвідувальною моделлю, позбавленою додаткового устаткування заради збільшення тривалості польоту. Тому він був так само безневинним, як і звичайна хатня муха.
— Треба зв’язатися з контролером, — заявив Дельта-Три.
Дельта-Один незмигно уставився на зображення Вейлі Міна, що небезпечно завис над краєм води. Поблизу нікого не було, а крижана вода мала властивість позбавляти здатності кричати тих, хто у неї падав.
— Ану дай мені джойстик.
— Що ти зібрався робити? — невдоволено спитав військовик за пультом керування.
— Те, чого нас навчили, — відрізав Дельта-Один, відсуваючи його вбік і беручись за джойстик. — Імпровізувати.
