Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Зедд підняв перст.
— Саме так! Сприйняття! Воно стократно збільшує силу! — Палець Чарівника уперся Річарду в груди. — Точно — так — само — як — Меч, — карбуючи кожне слово, закінчив Зедд.
Річард поправив перев'язь і з шумом видихнув. Здавалося, грунт втікає у нього з-під ніг. Він занадто довіряв Зедду, щоб відмахнутися від сказаного лише через те, що в це важко вникнути. Важко ще й тому, що Річард все життя прагнув до ясності і простоти.
— Ти хочеш сказати, що Рал небезпечний не тільки тому, що творить зло, але й тому, що вважає себе правим?
Зедд знизав плечима.
— Давай розглянемо такий приклад. Кого б ти більше злякався: двохсотфунтового громилу, який намірився відібрати у тебе буханець хліба, усвідомлюючи при цьому, що він неправий, чи стофунтову жінку, впевнену, нехай і помилково, що ти викрав її дитину?
Річард схрестив руки на грудях.
— Я побіг би від жінки стрімголов. Вона не стала б вислуховувати ніяких пояснень і була б здатна на все.
Очі Чарівника люто заблищали.
— Так і Даркен Рал. Усвідомлення власної правоти робить його ще небезпечнішим.
— Але правда на моєму боці! — Обурився Річард.
Погляд Зедда пом'якшав.
— Миші теж вважають, що вони мають рацію, але це не заважає моїй кішці на них полювати. Річард, друже мій, я лише намагаюся тебе дечому навчити. Мені не хотілося б, щоб ти попав в пазурі Даркена Рала.
Річард опустив руки і важко зітхнув.
— Не подобається мені все це. Але я зрозумів, що ти мав на увазі. Ти частенько говорив, що ніщо ніколи не дається легко. Але я все одно зроблю те, що повинен, оскільки не сумніваюся у власній правоті. Розкажи краще, яку ціну доведеться платити, якщо я поб'ю Мечем Істини ворога?
Худий палець Зедда знову вперся Шукачеві в груди.
— Коли ти вбиваєш Мечем Істини того, кого рахуєш ворогом, ти в ту ж мить гранично ясно усвідомлюєш все приховане в тобі зло, всі свої недоліки, все те, що ми так не любимо помічати в собі і визнавати. І одночасно ти зрозумієш, скільки добра було в убитому. Ти відчуєш страшний біль і відчуття провини. — Зедд сумно похитав головою. — І повір мені, Річард, біль ця буде породжена магією. Дуже сильний біль від дуже могутньої магії. Не можна недооцінювати її. Це справжня мука, вона терзає не тільки душу, а й тіло. Ти бачив, що сталося з Келен, коли вона зрубала дерево? Будь це людина, біль була б бездонною. Ось чому так важливий гнів: це єдиний захист проти болю. Чим сильніший ворог, тим гостріше мука, але чим сильніша лють, тим краще захист. Запалений гнівом, ти не дуже дбаєш про правоту вчинку. Іноді цього достатньо, щоб уникнути страждань. Тому-то я і сказав Келен жорстокі слова, які поранили її і наповнили гнівом. Я хотів захистити її від болю. Тепер ти зрозумів, чому я не дозволив би тобі взяти меч, якби ти не зміг свідомо розбудити гнів, не побоюючись стати слухняним рабом власних емоцій? Ти виявився б беззахисний і голий перед великою силою магії, і ця сила розтерзала б тебе.
Слова Чарівника злегка налякали юнака. Він згадав вираз обличчя Келен, коли вона знищила клен. У погляді її відчувалася сильна біль. Але вибір був зроблений, і Річард не збирався відступати від свідомо прийнятого рішення. Він окинув поглядом забарвлені в блідо-рожеві тони променями призахідного сонця вершини гір, які відділяли Вестланд від Серединних Земель. Зі сходу невблаганно насувалася непроглядна темрява. Річард зрозумів, що зобов'язаний знайти спосіб перетнути кордон і потрапити в цю пітьму. Меч повинен допомогти йому, все інше не має ніякого значення. Все, що є в житті достойного, поставлено на карту, і він готовий платити.
Старий поклав руки на плечі учневі і заглянув йому в очі. Обличчя Чарівника зробилося суворим і старим.
— А тепер я скажу тобі ще одне. Не думаю, що це тебе порадує. — Він до болю стиснув плечі юнака. — Проти Даркена Рала Меч Істини безсилий.
— Що?!
Чарівник струснув Річарда.
— Рал занадто могутній. З того моменту, як він ввів шкатулки в гру, він під захистом магії Одена. Якщо ти оголиш проти нього меч, ти загинеш, не заподіявши йому ніякої шкоди.
— Але ж це божевілля! Спочатку ти проголошуєш мене Шукачем і вмовляєш прийняти меч, а тепер виявляється, що я не зможу ним скористатися! — Гнівно вигукнув Річард.
— Меч безсилий лише проти Даркена Рала! Річард, не я створив ту магію. Я тільки знаю її закони. Даркену Ралу вони теж відомі. Він може змусити тебе кинутися на нього з мечем, розуміючи, що це тебе погубить. І якщо ти не зумієш впоратися з ненавистю і піднімеш на Рала меч, він переможе. Ти помреш, а Рал заволодіє скриньками.
Келен засмучено скривилася.
— Зедд, Річард правий. Ця умова все зводить нанівець. Якщо Шукач позбавлений можливості скористатися своєю головною зброєю…
— Ні! — Перебив її Чарівник. — Ні! Ось, — він постукав кісточками пальців по лобі Річарда, — ось найголовніша зброя Шукача! — Він тицьнув пальцем в груди юнака. — І ось це.
Якусь мить всі троє мовчки дивилися один на одного.
— Шукач сам по собі вже зброя, — з натиском сказав Зедд. — Меч — не більше ніж інструмент. Ти можеш знайти вихід. Ти повинен.
Річард сам здивувався своїй холоднокровності. Він не відчував ні гіркоти, ні гніву, ні потрясіння. Пройшло і відчуття повної безвиході, і тепер він міг розгледіти можливості, які раніше були приховані від нього емоціями. Він відчув дивний спокій і рішучість.
— Мені дуже шкода, хлопчику мій. Хотів би я змінити магію, але…
Річард обняв старого за плечі.
— Все в порядку, друже мій. Ти правий. Ми повинні зупинити Рала, це головне. Все інше не має значення. Щоб перемогти, я повинен знати правду. Ти мені цю правду дав, а моя справа — подивитись, як її можна використовувати. Якщо нам вдасться роздобути хоча б одну скриньку, магія Одену сама покарає Рала. Я зовсім не прагну на власні очі спостерігати за його агонією. Мені досить дізнатися, що правосуддя здійснилося. Я сказав, що не хочу ставати вбивцею, і я ним не стану. Я знаю, що меч надасть нам неоціненну допомогу, але, як ти сказав, це всього лише слухняне знаряддя в руках Шукача. Так я його і буду сприймати. Магія меча — тільки засіб для досягнення мети, але не сама мета. Я завжди буду про це пам'ятати. А якщо я переплутаю мету і засіб, я перестану бути Шукачем.
Зедд ласкаво поплескав друга по плечу.
— Ти все зрозумів правильно, хлопчику мій, все. — Старий задерикувато посміхнувся. — А здорово я вибрав Шукача! Я пишаюся собою!
Річард і Келен розсміялися у відповідь на похвальбу Зедда.
Келен несподівано знітилася.
— Зедд, я зрубала клен, який ти посадив в пам'ять про дружину. Ця думка не дає мені спокою. Вибач мені, будь ласка!
— Не журися, мила. Пам'ять про неї допомогла нам відкрити Шукачеві Істину. Повір, це найцінніший дар, який вона могла принести.
Річард вже не слухав їх. Він втупив погляд у гірські вершини і зосередився на поставленому завданні.
Перетнути кордон, думав він, перетнути кордон, не проходячи крізь неї… Як же це зробити? Невже неможливо знайти відповідь? Що, якщо вони так і застрягнуть тут, а Рал тим часом відшукає останню скриньку? Тоді вони приречені. Якщо б у них було більше часу і трохи менше всяких обмежень! Річард різко осмикнув себе. Нерозумно віддаватися порожнім мріям. Знати б напевно, що рішення існує! Вже тоді він зробив би все, щоб знайти відповідь! Він намагався пригадати щось важливе і ніяк не міг. Шлях через кордон є, повинен бути. Ах, якби тільки знати, що це можливо!
На землю непомітно спустився вечір, і все наповнилося звуками. З боку струмка долинуло квакання жаб, нічні птахи завели свої розмови, в траві заверещали цикади. Дальні пагорби сповнилися вовчим виттям, багаторазово відбитим гірською грядою. Як же перетнути ці гори? Як пройти через невідоме?
«Гори! Гори — та ж границя, — подумав Річард. — Пройти крізь них не можна, але можна їх перетнути. Для цього тільки треба знайти перехід. Перехід… Чи можливо це? Невже в кордоні є лазівка?» І тут його осяяло. Книга.
