Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Затремтівши від збудження, він різко повернувся на підборах і здивовано втупився на друзів, які мовчки стояли на місці і терпляче чекали його остаточного вироку.
— Зедд, ти коли-небудь допомагав хоча б одній людині пройти крізь кордон? Крім себе?
— Кому саме?
— Неважливо! Так чи ні?
— Ні. Нікому.
— А хто-небудь, крім Чарівника, здатний це зробити?
Зедд рішуче похитав головою.
— Ніхто, крім Чарівника. І Даркена Рала, звичайно.
Річард насупився:
— Зедд, від істинності твоїх слів залежить все. Поклянись! Ти ніколи, жодного разу, нікого, крім себе, не переправляв через кордон. Вірно?
— Вірно, як киплячий казан, доверху набитий підсмаженими біфштексами. А що? Ти знайшов вихід?
Річард пропустив питання повз вуха. Потік думок повністю захопив його. Юнак знову повернувся обличчям до прикордонних відрогів. Значить, все вірно! Прохід через кордон існує! Батько знайшов шлях і скористався ним! Інакше Книга Зниклих Тіней ніколи не потрапила б в Вестланд. Батько не міг захопити її з собою, коли прийшов сюди з Серединних Земель до виникнення кордону. Він не міг знайти Книгу в Вестланді. Якби тут появилася магія, кордон б не зміг би виникнути. Магію можна було принести в Вестланд тільки після встановлення кордону.
Отже, батько відшукав прохід, сходив у Серединні Землі і приніс Книгу. Річард був одночасно вражений і збуджений. Батько це зробив! Він пройшов через кордон! Річард зрадів. Тепер він не сумнівався в тому, що шлях через кордон існує. Звичайно, прохід ще доведеться пошукати, але це дрібниці. Головне, що він є.
Річард знову повернувся до друзів.
— Пішли вечеряти.
— Якраз перед тим, як ти прокинувся, я поставила тушитися м'ясо. А ще у нас є свіжий хліб, — відгукнулася Келен.
— Прокляття! — Зедд обурено змахнув худими, як у лякала, руками. — І в такий момент хтось ще здатний думати про їжу!
Річард беззвучно розсміявся.
— Спочатку ми повечеряємо, а після обговоримо, що треба взяти в дорогу. Подумаємо, чи багато зможемо на собі нести. Складемо провіант і упакуємо речі. Сьогодні вночі треба як слід виспатися. На світанку ми виходимо. — Не чекаючи подальших розпитувань, юнак попрямував до будинку. У вікнах блимали відблиски вогню, мирно горів у вогнищі, обіцяючи тепло і затишок.
— Куди виходимо, мій хлопчику?
— В Серединні Землі, — кинув через плече Річард.
Зедд покінчив з одного мискою і мовчки взявся за другу. Лише спустошивши її наполовину, Чарівник визнав, що досить втамував голод, і зміг приступити до розмови.
— Ну і що ж ти придумав? Невже все-таки існує спосіб перебратися через кордон?
— Існує.
— Ти впевнений? Як можна перетнути кордон, не проходячи крізь нього?
Річард загадково посміхнувся і почав зосереджено помішувати ложкою юшку.
— Ну, перебратися через річку можна, і не замочивши ніг.
Лампа чаділа, відкидаючи невірні відблиски на обличчя співрозмовників. Келен спантеличено насупилася і нахилилася зі шматочком м'яса в руках до кішки, яка смиренно чекала подачки. Зедд мовчки дожував кусень хліба, потім задав наступне питання:
— А звідки ти знаєш, що він існує?
— Він існує, решта не повинно тебе турбувати.
Зедд з самим невинним виглядом заглянув в очі Шукачеві.
— Річард! — Він відправив собі в рот ще дві ложки юшки. — Ми твої друзі, і в тебе не повинно бути від нас ніяких секретів. Тут можна говорити все.
Річард окинув друзів поглядом, повним єхидства, і розреготався.
— Я знав чужоземців, які розповідали про себе куди більше, ніж ви.
Наткнувшись на несподівану відсіч, Келен з Зеддом зніяковіло переглянулися, але не ризикнули розпитувати далі.
За їжею вони встигли обговорити, що їм потрібно в дорозі, і склали довгий список речей і продовольства, подовгу сперечаючись над кожним пунктом. Справ було багато, а часу на збори майже не залишалося.
— Часто тобі доводилося подорожувати по Серединних Землях? — Запитав Річард Келен.
— Я мандрую все життя, — відповіла вона.
— І ти завжди ходиш в цьому платті?
— Так… — Келен зам'ялася. — Бачиш, воно служить мені свого роду візитною карткою: куди б я не прийшла, мене все відразу впізнають і не насмілюються відмовити в їжі і нічлігу. Не було випадку, щоб мені довелося ночувати в лісі.
«Цікаво, чому?» — Подумав Річард, але не став дошкуляти дівчині розпитуваннями. І без того ясно: її сукня не з тих, що можна купити в першій-ліпшій крамниці.
— Ну зараз, коли за нами полюють, не думаю, щоб твоя популярність пішла нам на користь. Мені здається, слід триматися подалі від житла. Краще, поки можливо, пробиратися лісом. — Зедд і Келен закивали. — А тобі ми постараємося підібрати більш відповідний дорожній одяг. Боюся, у Зедда нічого не знайдеться, але це не біда. Роздобудемо небудь пристойне по дорозі. А поки можу тобі запропонувати свій плащ з капюшоном. Він, по крайній мірі, захистить тебе від холоду.
— Добре, — зраділа Келен. — Сказати по правді, я втомилася мерзнути, і потім, повинна зізнатися, сукня — не найзручніший одяг для лісових прогулянок.
Келен наситилася перша і віддала залишки юшки кішці, яка відрізнялася таким же апетитом, як і її господар: не встигла дівчина повернутися до столу, як миска спорожніла.
Вони знову взялися обговорювати кожен пункт зі списку, намагаючись вирішити, як обійтися без тієї чи іншої речі, яку явно не вдасться роздобути по дорозі. Ніхто не знав, скільки часу доведеться провести в дорозі: Вестланд розкинулася на багато миль, а Серединні Землі не поступалися по протяжності Вестланду. Річарду прийшло в голову, що непогано б заглянути до нього додому. Він частенько здійснював тривалі переходи і завжди тримав під рукою запас харчів. Але ризик був занадто великий. Вже краще відправитися в дорогу без нічого або роздобути необхідне в іншому місці, ніж повертатися до невідомої небезпеки.
Річард поки що не знав, де саме починається прохід через кордон, але його це не дуже хвилювало. До ранку достатньо часу, він встигне все обміркувати. Головне — впевненість у тому, що шлях існує; цього поки що достатньо.
Кішка ліниво потяглася і попрямувала до дверей, але, не пройшовши і півдороги, застигла на місці. Пухнаста шерсть на загривку встала дибки. Розмова за столом разом припинився. На віконному склі затанцювали червоні відблиски, занадто яскраві і зловісні, щоб їх могло відкидати затишне полум'я вогнища. Відблиски падали на скло зовні. Келен втягнула в себе повітря:
— Здається, десь горить смола.
Всі схопилися на ноги. Річард потягнувся за мечем. Мить, і чарівна зброя зайняло своє місце на перев'язі. Він кинувся було до вікна, але Зедд, схопивши за руку Келен, уже біг до дверей. Річард встиг помітити тільки факели і поспішив приєднатися до друзів.
Перед будинком, на зарослій високою травою галявині, довгим ланцюгом розтягся натовп сільських жителів людей з п'ятдесят. Дехто потрясав факелами, інші були озброєні вилами, мотиками та сокирами. Багатьох Річард добре знав, він завжди вважав їх мирними чесними трударями, обтяженими турботами про сім'ю.
Але зараз навіть старі приятелі здавалися йому чужими і злісними. Чадяче полум'я вихоплювало з темряви похмурі, ворожі лиця. Зедд вийшов на ганок, взявся в боки і глузливо посміхнувся, розглядаючи непроханих гостей. Сиве волосся Чарівника при світлі смолоскипів відливало червоним сяйвом.
— Ну і?.. Що далі, хлопці? — Поцікавився він.
За натовпі прокотився приглушений гомін, ватажки рішуче виступили вперед. Одного Річард впізнав одразу — старина Джон не раз заходив до Зедда за цілющими ліками.
— У наших краях стали творитися дивні речі. Ми знаємо, що ці біди насилає на нас магія! — Почав Джон. — А винуватець всього — ти, старий! Ти — відьма!
— Відьма? — Здивовано перепитав Зедд. — Я — відьма?
— Саме так! Відьма! — Джон спідлоба глянув на Річарда і Келен. — Вас це не стосується, ми маємо намір розібратися тільки зі старим. Виносьте-но краще ноги і не лізьте не в свої справи, інакше і вам не поздоровиться.
