24:33:42 - Денисенко Лариса (бесплатные книги полный формат .TXT) 📗
"Ви собi не уявляєте, яке для нас щастя, що ви знайшли одне одного. Ви i Антон". - "Ось як звуть Казанову: Антон", - подумала я. Буду звати його Тошка. "Ранiше вiн зустрiчався з дуже небезпечною дiвкою, хвойдою з-пiд Бiлої Церкви. Вона вiдразу кинула оком на нашi родиннi цiнностi. А родиннi цiнностi не така рiч, щоб вiддавати бозна кому. А вона така, пронозлива потвора, загарбниця, практично захомутала нашого бiдного хлопчика, плакала, що вагiтна, що жити їй нема де. А в нас що, гуртожиток чи ОХМАТДИТ?" Я кивала зi спiвчуттям. А сама думала, що не дай Бог кому-небудь потрапити в такий ОХМАТДИТ. "Нам потiм яйця йому довелося крутити", - почула я голос Альбiни. "Перепрошую?" "Яйця йому крутили". - "Допомогло?", - поцiкавилася я. "Були б свiжi яйця - допомогло б. Але де їх знайти з такою екологiєю? Попустило його, навiть з такими яйцями, не крутили б - було б гiрше".
"Ви ж маєте на увазi, ееее, курячi?", - зовсiм безпорадно запитала я. "Звiсно, дитино. Але я розумiю вашу стурбованiсть, бо з такою екологiєю нi в яких яйцях не можна бути впевненим". Галя наблизилася та прошепотiла у вухо: "Найголовнiше, Олександро, добре прасувати труси. Добре випрасуванi труси - запорука здорових яєць. Ви вже довiртеся менi - скiльки я перебачила, перепрасувала". Взагалi-то нiколи за все моє життя об мене не терлися цицьками жiнки. Все бiльше коти спинами по ногах i чоловiки чим доведеться по чому доведеться в громадському транспортi. Галя з Альбiною безсоромно терлися об мене цицярами, особливо сподобалися їм мої плечi. Це було дивне, незвичне та неприємне вiдчуття. "Ми ж будемо телефонувати одна однiй, дитинко", - притискувалася лiвою цицькою до мене Галя. "Можливо, на наступних вихiдних, влаштуємо родинний виїзд на природу? Вашi батьки люблять природу?" - праворуч притискалася Альбiна. "Тiльки обов'язково бiля води. Там мiй голос лунає так проникливо…", - засопранила десь поруч Орися. Нарештi все це скiнчилося. Ковток свiжого повiтря - та заднє сидiння таксi. "Нормально все вiдбулося. Дякую, - прошекерявив Тошка. - Якщо що - домовимося, але певний час вони менi не будуть дошкуляти".
Я думала, що нiколи їх бiльше не побачу. Казанова нам не телефонував. "Ти бач, яка потвора, економна наволоч", - говорив мiй чоловiк. На згадку про родиннi цiнностi Хазановичiв менi залишилися спогади про чоловiка, який пропиячив двiстi баксiв наступного ж дня, а ще маленька коробка вiд фотоплiвки, в яку Галя поклала свою цiлющу мазь. "Це для хорошого кольору обличчя, дитинко, та вiд мозолiв". Начинням коробочки я лякала подружок. Галю я упiзнала вiдразу, як тiльки почула її своєрiдний голос: "Моя дiвчинка потребує найкращого перекладача". - "Галино Альбертiвна, люба моя, не хвилюйтеся, ось Олександра Володимирiвна - це та людина, яка надасть вам якiсну та професiйну допомогу", - туркотiв Марлен. Вiн любив пiдлабузнюватися перед крупними жiнками напiвпохилого вiку. "Чудово, божествєнно, ми так втомилися в цiй нерiвнiй боротьбi. Вiдомо, що Аля найкраща наречена для нього, але там така конкуренцiя, ще б пак! Вiн заможний американець, i всi маргiнальнi хвойди повилазили зi своїх смердючих Говноселищ i почали йому писати, а вiн на такий попит не сподiвався. Ще б пак: старе одоробло, а тут - купа молодих дiвок, що й в рота залюбки вiзьмуть i свiй залюбки прикриють, якщо що не так. Але я не дозволю усiм цим селючкам посягнути на нашi родиннi цiнностi. Їх буде покарано. Але це згодом, а поки менi треба, щоб ви менi пiдготували листа до цього старого покидька Дугласа досконалою англiйською. Так, а це що таке? - Галя вирячилася на мене. Потiм почала озиратися. - Нi, це вже нестерпно. Менi присягаються, що це краща перекладацька контора в мiстi, i що я бачу? Чого ви мовчите, Марлене, чого ви мовчите? Ви думаєте, що це вам минеться, що я це проковтну, що ви тут граєтеся в театр? В шапiто? Що це? Ви пропонуєте менi послуги посереднiх акторок. Та хто їм дозволив гратися у професiйних перекладачiв? Я вимагаю негайних та грунтовних пояснень! Та ви з глузду з'їхали - пропонуєте менi це. Та вона ледь не пошила в дурнi мого бiдного сина, вона знехтувала нашими родинними цiнностями. Та її батьки все життя тиграм хвости скручували, ви хоча б це знаєте? Ви диплом її бачили? То що там написано, га? Адже вам все рiвно, так? Аби вродлива пика та симпатична дупка, так? Вам все це не минеться".
В той день всi мої спiвробiтники дiзналися про мене багато чого нового. Навiть Марлен перелякався, коли почув, що пiсля мене сину Галини довелося крутити яйця. Галина Альбертiвна пiшла геть, вона була ображена та нiчого не розумiла. Хоча акторка, яка зображає з себе перекладачку - явище куди бiльш природнє, нiж перекладачка, що зображає акторку. Але про це вона не дiзналася. А якщо б i дiзналася - не повiрила б. Тому що вся ця iсторiя абсолютно не вписується у родиннi цiнностi Хазановичiв.
@CENTR =***
Протягом цiєї iсторiї я смiявся. Зараз смiялася i Шу.
Коли вона розповiдала, то намагалася бути серйозною. "Такi справи", - сказала вона. "Ти його покинула, свого чоловiка?" - "Довелося. Я не така сильна, як менi здавалося на початку. Все завершилося сумно, я просто зробила крок i залишила його на пiдлозi. Звiсно, що ми продовжуємо спiлкуватися. В нього молода дружина, i вiн кинув пити. Вона змогла це подолати, а я - нi". - "Ти шкодуєш, тобi соромно?" - "Було. Вже минулося.
Можна нескiнченно шкодувати, а вiн би продовжував пити - я не надихала його на тверезе життя". - "Я iнодi думаю, що мiг би допомогти Аделiнi". - "А вона хiба просила тебе про допомогу?" - "Нi. А ще я думаю, чого вона взяла цi грошi, чого? В неї заможний батько. В принципi, грошi нiколи не були для неї проблемою". - "Вона просто здатна це зробити. Здатна i зробила, не шукай для неї пояснень. Це марна справа".
"Менi здається, що я приречений бути один". - "Це звучить так фатально. Облиш це. Знаєш, мiй перший чоловiк говорив, що зi мною неможливо жити, така я нестерпна. Зi мною можуть жити, на його думку, тiльки кактуси, тому що їм не потрiбна моя увага, та кицьки, якi верещатимуть доти, доки я їх не нагодую… Але це ж неправда! Я живу з твоїм батьком, i нам добре. Просто треба знайти свою людину. Хоча це й непросто. Найскладнiше в життi знайти себе, а на другому мiсцi - свою людину… Ось так. Втiм, навiть ти мене якось витримуєш…" - "Не забувай тiльки, що я тебе витримую тiльки завдяки тому, що ти грала у карти з Генрi Кiсi нджером, а вiн написав першу книжку, яку я прочитав англiйською мовою! Але якщо тобi хтось подарує ще одного смугастого светрика, хто знає, чи витримаю я?" - "Ну звiсно, як таке забути?"
хi)
"Менi це здається - чи в тебе дiйсно потеплiшали стосунки з Максом?" - запитав Вiтовський вранцi, коли Макс вже побiг на якусь презентацiю, а ми ще вовтузилися на кухнi. Саме запитання було простим, але iнтонацiя… В моєї бабусi була така сама iнтонацiя, коли вона пiдозрювала мене в скоєннi побутового злочину. Яскравим прикладом був той випадок, коли я видряпала ножем на шафi знак Зорро, щоб вiн прибiг та врятував мене вiд виконання задачок з вiдсотками (як воно там зветься - пропорцiї, о!), а бабця пiдiйшла i лагiдно запитала: "Сашуля, скажи менi, дитино, ти пiдходила сьогоднi до шафи?" В цьому запитаннi було вмiщено впевненiсть, вiдповiдь та майбутнi заходи перевиховання. Ще з дитинства я не знала, як поводитися, коли тебе викривають в чомусь поганому, а ти, коли це робила, i думати не могла, що це щось негiдне. В таких випадках зазвичай я починала терти нiс, це стимулювало мiй мозок. Зараз я ледь утрималася вiд порятункового руху. "Так", - натомiсть сказала я. "Начебто ми стали трохи ближчими, принаймнi мої светри вiн бiльше не займає. Ми iнколи разом п'ємо, i йому подобаються мої друзi. А ще вiн менi розповiв про Аделiну… слухай, але я ж тобi все це розповiдала!" - "У", - сказав Вiтовський. I треба було змовчати, це ж не я почала цю розмову? Але я не змовчала, тому що менi кортiло дiзнатися, що мiститься в цьому "у", хоча я приблизно здогадувалася.
