Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » 24:33:42 - Денисенко Лариса (бесплатные книги полный формат .TXT) 📗

24:33:42 - Денисенко Лариса (бесплатные книги полный формат .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно 24:33:42 - Денисенко Лариса (бесплатные книги полный формат .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Ви добре звучите. Трохи фальшуєте, але в межах припустимого. Йому подобається, коли звук бринить дзвiнко, ясно, прозоро. Ви ж, мабуть, знаєте, що в нього був бездоганний слух. На вас вiн обов'язково звернув би увагу. Тобто на те, як ви говорите". Вона посмiхнулася менi поблажливо, наче присiла у формальному реверансi. "Вiн був… знаєте, вiн був чудовим. Тонким, принадливим, чуттєвим. Надзвичайно чуттєвим". Вона наблизилася до мене. Я вiдчув пахощi мигдалю, розтертого на її пальцях, та небезпеки. "Вiн тягався за кожною, навiть з тих, хто не викликав у мене нiякої довiри, а в нього - уподобання. На моє запитання, навiщо вона йому або що вiн в нiй знайшов, вiн непохитно вiдповiдав: "Je veux, c'est tout!" Його бажання були понад усе". Слово "був" застягло в менi кiлком осичини. Дивна жiнка, дивний будинок, чорний одяг та чорнi крила метелика, крила цього навiженого метелика своїм незупинним мигкотiнням настрашують мене. Адже це вона його вбила, вона вбила його. "Ви!!! Ви.., - я починаю захлинатися. - Ви вбили його!" Я таврував її, нiколи в своєму життi я не був таким вiдчайдушним, смiливим, я прагнув сатисфакцiї, але якої? "Нiсенiтниця. Вiн збiг вiд мене. Знаєте, в життi кожної великої малярки є коханцi, якi не вiдбулися". - "Я вам не вiрю", - голосно вигукнув я та вiдразу вiдчув себе актором-нiкчемником. Вона засмiялася. Легко пiдвелася. Стояла прямо надi мною, струнка, небезпечна, гарна та реготала, реготала, реготала… Мiй крик поглинув мене. Я плутався у лабiринтах цього великого порожнього будинку, я бiг, бiг подалi. Мене вмивав власний холодний пiт, я гепався на землю, пiдводився та бiг далi. А її захриплий смiх все рiвно наздоганяв мене та лоскотав мої п'яти.

***

Я закiнчив, але в мене склалося таке враження, що Шу продовжувала слухати. А менi на мить здалося, що у вiкно б'ється чорний метелик. Я здригнувся. Чомусь уявив, що вiн б'ється в моєму серцi. Нарештi Шу протягла iз спiвучою iнтонацiєю: "Французька…" Менi раптом стало смiшно, метелик зник. "Насправдi Аделiна не знає французької". - "Та ну. Не вигадуй, дай сюди аркуш". Я простягнув. "Тут жодної помилки". - "А й не могло тут бути нiяких помилок. У неї є звичка, їй подобається французька, навiть не на вимову, а на вигляд. Всi цi Je veux, c'est tout!, менi навiть було смiшно. Якщо в книжцi, яку вона читала, були французькi слова або вислови, вона переписувала їх у зошит, а потiм користувалася, коли писала свої оповiдання". - "А навiщо?" - "Не знаю - хто вас, жiнок, розбере. Подобалося, та й годi".

"Слухай, взагалi-то… знаєш, такий специфiчний твiр. Вона точно тобi його присвятила?" - "Вона так сказала. Це про дослiдника, який цiкавився долею одного музики. Може, Аделiна натякала на те, що я докипливий?" - "Можливо. Але зрозумiло, що вона змальовувала себе". - "Так, жiнка-ратище - це вона". - "А чорний метелик - ваше кохання?

Ця чорна вдовиця? Що це, почуття?" - "Не знаю. Аделiна не любить, коли все ясно i зрозумiло. Вона любить натяки, чорний колiр, напiвтони. Вона не любить визначеностi. Зовсiм не любить". - "Творчi люди iнодi набагато простiшi, нiж вмiють i з себе вдавати", - промовила Шу. "Не знаю. Але менi нiхто i нiколи не присвячував творiв. Це було зворушливо. Знаєш, скiльки разiв я це перечитував?" - "Особливо, коли вона пiшла i ти збагнув, що вона не просто пiшла, а ПIШЛА, так?" - "Так". - "Такi речi дуже прив'язують до людини, я це чудово знаю. Але, Максе, зрозумiй, нiякi присвяти - нi оповiдань, нi картин, нi цiлого життя - не означають, що ви будете разом, що ти - єдине, що потрiбно цiй людинi. Бо все це може бути простим самовираженням. I все. I ти тут нi до чого, просто вдалий провiдник". - "Я все це розумiю, просто то було моє кохання, от i все". - "А вона казала, що кохає тебе?" - "Нi, вона не любила все це. Їй не подобалося, коли я освiдчувався. А я казав, що люблю її, бо вiдчував це. I це почуття було таким великим, знаєш, що я просто не мiг утримувати його в собi, треба було комусь розповiсти… Я просто не розумiю, як сталося, що вона кинула мене? Що я робив не так?" "Слухай, пам'ятаєш мою Наталку?" - "Шу, ну що це за барство? "Моя Наталка". Ти ж не Папа Карло, який з дровиняки виробив Буратiно? От Буратiно був його. Чого б не сказати, а пам'ятаю я чи нi дiвчину, яка працює разом з тобою?" - "Який ти причепа. А може, я її виплела з рiзноманiтних трав? Але я не про це. Вона довгий час зустрiчалася з хлопцем, в якого були закоханi майже всi її подруги. I їй вiн подобався, я не знаю, кохання то було чи нi, але подобався, i це - незаперечний факт! Вони прожили разом п'ять рокiв". - "А потiм вiн її кинув та нiчого не пояснив?" - "Нi, це вона його кинула i йому нiчого не пояснила, натомiсть дещо вона пояснила нам. Виявилося, що вiн запропонував їй побратися, а вона подумала, що вiд нього в неї народяться рудi дiти, а вона терпiти не може рудих людей. I цього було достатньо для того, щоб вони розiйшлися". - "Iдiотизм. Вона що, расистка?" - "Певною мiрою, як виявилося".

"Жити разом - це велика праця. А жити з творчими людьми - це складнiше в декiлька разiв, i знаєш, чому? Тому що вони переважно нiчого не говорять. Як Аделiна, так. Ти мусиш їх вiдчувати, але вони не ставлять мети вiдчувати тебе. Якби ставили, можливо, все було б iнакше". - "А може, людину взагалi не можна зрозумiти?" - "Думаю, що людина може все, варто однiй захотiти зрозумiти, а iншiй захотiти допомогти. Я тобi розповiдала про свого чоловiка?" - "Ти - нi. Але Марлен розповiдав, як вiн хотiв повiсити його на шовковiй краватцi". - "Це вiн про першого тобi розповiдав. До речi, це - правда. А я маю на увазi свого другого чоловiка". - "Я нiчого про нього не знаю. Та й не вистачало, щоб я лiз до тебе з запитаннями про твоїх чоловiкiв. А можна в тебе запитати?" - "Ну?" - "А батько…" - "Що батько?" "Вiн тебе розпитує про твоїх чоловiкiв? Ти не подумай, що я пхаюся не у свою справу, менi це практично цiкаво, чи можна таке запитувати у жiнок?" Шу менi пiдморгнула. "Ти мусиш таке вiдчувати". - "Хочеться тебе копнути за цi слова…" - "Ха-ха!

Менi здається, що жiнки те, що вважають за потрiбне, розповiдають самi. Як i чоловiки. Все-таки минуле є в усiх, яка рiзниця, як воно буде iнтерпретовано? Навiть безпосереднiм учасником подiй. Я ж не була присутня при цьому, не можу бачити все його очима, вiдчувати його серцем, як би не намагалася. В мене може скластися хибна картина його попереднiх стосункiв. А в нього - моїх". - "Ти хотiла щось сказати про свого колишнього чоловiка", - нагадав я. Шу вагалася. "Так, хотiла. Просто побачила певнi аналогiї. Вiн був творчою людиною, сценографом, та пиячив. Тобто не пиячив, вiн був хворий на алкоголiзм. Але зараз подумала, чи потрiбна тобi ця iсторiя?" - "Давай я це вирiшуватиму. Починай!" - "Добре. Вона, власне, є iлюстрацiєю наших стосункiв i не дуже марудна…"

Одна доросла iсторiя Шу про родиннi цiнностi

"Галя захоплюється цiлительством. Нi, не так. Галя переконана в тому, що цiлительство - це її дар. Вона створює особливi мазi на основi бiлої глини та меду. Треба звернутися до неї з проханням пiдiбрати щось вiд головного болю. А ще краще, взяти мазь та намастити палець або лоб! Так, щодо Галi - то практично й усе. Треба шапкувати, але не перегравати, посмiхатися, говорити комплiменти щодо її волосся, але це не складно, в неї чудове волосся. Цiкавитися таємницею утримування та прийомами зваблення чоловiкiв. Тому що чоловiки, це треба запам'ятати, завжди були та будуть у захватi вiд Галинки. Тепер Альбiна. Альбiна вважає себе вродливою, справжньою жiнкою, унiкальною з усiх бокiв, треба знову вихваляти її волосся, цицьки, захоплюватися її смiхом… Господи, як можна запам'ятати все це безглуздя? Ще складнiше збагнути, як все це вимовляти та як поводитися, щоб виглядати природньою". Вчора мене продав мiй чоловiк. За двiстi доларiв. Казановi. Задешево, звiсно, але коли органiзм щоденно просить похмелятися, можна вiддати за безцiнь. Варто радiти тому, що хоча б за двiстi доларiв, а не за пляшку горiлки.

Перейти на страницу:

Денисенко Лариса читать все книги автора по порядку

Денисенко Лариса - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


24:33:42 отзывы

Отзывы читателей о книге 24:33:42, автор: Денисенко Лариса. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*