Гербарій коханців - Сняданко Наталка В. (библиотека электронных книг TXT) 📗
Тоді вона часто залишалася вечорами сама в будинку і відчувала себе, ніби в дитинстві, коли влаштовувала собі хованки під накритим коцом столом. Тоді, в дитинстві, ховатися під столом найцікавіше було взимку, коли після обіду дуже швидко темніє, але у темряві під столом чомусь зовсім не так страшно, як у темряві порожнього дому пізнього вечора. Це якась несправжня темрява. Можна вимкнути всюди світло і залізти під цей накритий коцом стіл, взяти з собою ліхтарик і бавитися там, аж поки дорослі не повернуться з роботи. Ця відсутність страху перед темрявою, як і гострота задоволення, тимчасові, забезпечені охоронною грамотою умовності, яку гарантує гра. Бо якщо прокидаєшся вночі і не можеш заснути, то темрява зовсім не така романтична і приваблива, а час до ранку тягнеться страшенно довго.
Очікування Ореста у порожньому будинку завжди починалися саме з такої безпечної, пообідньої темряви, але ближче до ночі вона поволі перетворювалася на нічну, сповнену небезпек і невідомо сті, і що пізніше повертався Орест, то важче було Ірині зберігати спокій. Їй ніколи не вдавалося заснути до його повернення, і вона нервовими кроками ходила по кімнаті, а іноді й собі відкорковувала пляшку вина, що здебільшого завершувалося потім спільною пиятикою і сваркою через якусь дурницю.
Ці таємничі справи у місті, які раптом з’явилися в Ореста, дуже змінили його поведінку. Ірина майже не бачила його тепер спокійним та задоволеним, він постійно був роздратованим і нервовим, щодня вживав алкоголь. Коли Ірина пропонувала, що поїде з ним до міста, він ніяково відбріхувався, і вона перестала пропонувати, залишаючись вдома. Тим більше, що до міста їй зовсім не хотілося. Хотілося сидіти на балконі, спостерігати за рухом хмар і дослухатися до власних відчуттів.
Тоді Ірина відтворювала у пам’яті розповіді Ореста про те, як він забрав до себе батька після смерті матері. Продав батьківський будинок у іншому місті, гроші позичив під відсотки знайомому бізнесмену і досі непогано з цього жив. Батько спершу не хотів переїздити, він звик сам господарювати, а за роки, поки мати хворіла, доглядав ще і її. Але після смерті матері батько різко постарів, почали сильніше турбувати різні болячки, і в якийсь момент таки погодився на пропозицію сина.
Але вже через кілька тижнів після переїзду вони почали часто сваритися. Орест так і не зміг зрозуміти, чим батько був незадоволений, чому постійно дорікав сину за якісь дрібниці, немитий посуд, вчорашній борщ, шпарину у віконній рамі, бідкався тим, що будинок у такому поганому стані, що син зовсім не займається ремонтом, що розвалилася сім’я, називав Ореста алкоголіком.
Орест довго терпів, мовчки вислуховував батькові докори, виправляв, що міг, але це допомагало дуже ненадовго. Батько знаходив нові і нові недоліки у поведінці сина й поволі все їхнє спілкування почало зводитися до переліку взаємних образ, скарг і нарікань. Орест теж почав випоминати батькові свої дитячі травми, несправедливості, які глибоко засіли у пам’яті, завищені вимагання, нерозуміння його творчої натури, дріб’язковість. Потім почав частіше зникати з дому, виходив уранці, повертався пізно ввечері, аби рідше зустрічатися з батьком. Думав, так сварки порідшають і старий менше нервуватиметься. Але ефект був зворотнім. За цілий день батько накручував себе, готував звинувачувальні промови, вимагав від сина повернути йому назад будинок, оголошував голодування, демонстративно влаштовував розгардіяш, хамив по телефону знайомим Ореста.
Претензії батька ставали все більш дивними. Якщо раніше він чіплявся до не дуже суттєвих, але хоча би реальних недоліків Орестового характеру чи поведінки, то тепер його не влаштовувало, скажімо, те, що син не має ніякої «солідної праці». В його уявленні чоловік повинен був ходити щодня при краватці на роботу, відсиджувати там певну кількість годин і повертатися додому, до дружини, якій може зраджувати, якщо вона йому набридла, але яка повинна бути про людське око і щоб готувала щодня свіжий борщ.
Те, що Орест працював в основному вдома, лише зрідка виїжджаючи на оформлення якихось великих об’єктів та на зустрічі з видавцями або читачами, батько вважав нечоловічою поведінкою, як і те, що Орест «дав себе обдурити жінці».
Орест не любив розповідати, чим закінчилася історія його одруження з Оленою. Лише одного разу він конспективно розповів Ірині, що дружина виїхала на заробітки до Італії, звідки так ніколи і не повернулася. Наскільки йому відомо, спочатку вона, як усі, прибирала, а потім жила у сліпого письменника, який диктував їй свої книги. Орест припускав навіть, що вони з цим письменником одружилися, а потім знову розлучилися, хоча не мав певності щодо точності своїх даних.
Дивною і повною темних місць була й розказана ним Ірині історія будинку його батьків. Окрім версії, яку Орест розповідав найчастіше, про те, що він продав будинок і забрав батька жити до себе, існувала ще й інша. Її Ірина кілька разів чула від Ореста, коли той уже був дуже п’яним і, мабуть, це виривалося у нього мимоволі. Тоді він обмовлявся, що насправді так досі й не продав будинок, а здає його. А ще кілька разів обмовився, що останнім часом повернувся жити до того будинку і тепер у Львові буває лише наїздами.
Ірина остаточно заплуталася у цих версіях, але їй ясно було одне – Орест від неї щось приховує.
Залишаючись сама у порожньому особняку, де мало не щовечора на кілька годин зникало світло, Ірина сиділа у вітальні біля свічки, напружено вдивляючись у хиткі контури полум’я на стіні. Іноді вона починала бавитися з полум’ям у театр тіней, розігруючи колишні чи майбутні розмови з Орестом, розмови, які могли б відбутися, якби у цей час він був із нею, а не пиячив сам чи з друзями десь у місті.
– Тепер я добре уявляю собі ці безкінечні дні твого батька у порожньому будинку, – казала вона Орестові, який у цей момент мав би лише засоромлено мовчати, – дні у повній ізоляції, відчуття власної непотрібності на цьому захаращеному складі непотрібних речей і зіпсованих продуктів, в якому немає жодного затишного кутка, і вже через кілька годин перебування тут виникає гостра потреба кудись вийти. Уявляю, як він цілими днями чатував біля воріт, чекаючи твого повернення, щоб поспілкуватися хоча б із кимось, а ти повертався заклопотаний і втомлений і мріяв тільки про те, щоб відкинутися перед телевізором у кріслі-гойдалці і щоб ніхто тебе не чіпав. Я відчуваю, як образливо було старому усвідомлювати, що його розмови нудні для тебе, що він повторюється у своїх спогадах, щоразу додає якусь деталь, гордий собою і тим, що ця деталь випливла на поверхню його слабнучої пам’яті, а ти не помічаєш цього всього, тобі це не цікаво, ти живеш у власному світі і не маєш наміру міняти свого життя тільки задля того, аби зробити батькове існування стерпним.
Орест розповідав їй про дивні хвороби свого батька перед смертю. Раптові задухи, почервоніння шкіри, періодичні втрати свідомості. Лікарі лише розводили руками і не могли знайти причини. Втративши віру у традиційну медицину, Орест почав цікавитися різними народними методами, і саме тоді ознайомився з усіма химерними рецептами випарювання сечі, обливання холодною водою і борошняно-медових масок, після яких з тіла нібито виповзають хробаки. Він навіть спеціально їздив до Польщі за гомеопатичною нафтою для батька. Тоді це ще було доволі проблематично, поїздки треба було якось профінансувати, і Орест придумав доволі ризиковану, але прибуткову операцію. Він домовився відразу з двома своїми знайомими бізнесменами. Один торгував через приватні оголошення товарами еротичного вжитку, а інший був власником ятки на продуктовому базарі у центрі міста і їздив до Польщі купувати цибулю. Орест їхав на закупи цибулі, але разом із гомеопатичною нафтою купував кілька штучних членів, вібратори, збуджуючі краплі, еротичну білизну, ховав це все під цибулю і таким чином перевозив через кордон. Вирученого з продажу якраз вистачало на бензин і батькові ліки. Але і це батькові не допомагало. Точніше, він пожвавлювася на короткий період, поки Орест займався ним, стежив, чи регулярно батько приймає ліки, шукав нових методів терапії, але щойно син втішався досягнутим ефектом і знову поринав у власні справи, як батькові різко ставало гірше. Орест навіть підозрював, що батько симулює, аби викликати синове співчуття. А потім батько Ореста помер. Мабуть, від власної непотрібності.
