Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович (библиотека электронных книг .txt) 📗
Про се маємо досить докладні вісти. Сучасний угорський хронїст архидиякон Йоан (de Kikullev), згадавши про похід Людовика на Литву 1377 р., додає, що Людовик, прогнавши ворогів і здобувши побіду, іменував для управи Руського королївства воєводами або старостами Петра Баля, потім його братів всечестного Емерика епископа ерлявського і Георгія Zudar, потім Емерика Бебека і Йоана de Capol, і вони успішно й похвально боронячи се королївство, хоронили його під властию святої корони (угорської) й управою згаданого короля 33). Янко з Чарнкова, згадуючи про зраду начальників пограничних, руських замків по смерти Людовика, також зве їх Уграми 34). Вкінцї самі імена деяких управителїв Руси, звісні нам з рр. 1380-1386 вказують виразно на їх угорську приналежність. Так р. 1381 виступає в них Petrus Zudar banus, regni Rusciae wojwoda, в рр. 1384-5 Emericus Bebek tocius regni Russie capitaneus, в 1386 — Joannes de Kapola regni Rusciae woywoda 35).
Що Галичина була прилучена до Угорщини й признавала ся угорською провінцією, на се окрім наведеного оповідання угорського хронїста маємо й иньші, ще документальнїйші вказівки. Так на монетах битих Людовиком для Галичини (moneta Russie, як читаєть ся на нїй) імя Людовика читаєть ся з титулом rex Ungariae 36). З часів по смерти Людовика маємо грамоти доньки Марії, королеви угорської, з рр. 1383-5, де вона титулує себе королевою тільки угорською, не польською, але видає роспорядження для Галичини в цїлім її складї: в грамотах згадують ся повіти Перемишльський і Сяніцький. Вона обовязує галицьких земян службою „нам і нашим наступникам королям угорським”, а тодїшнїй „управитель всеї Руси” (totius regni Russiae capitaneus) Емерик Бебек виконує її роспорядження, яко своєї королеви 37). Вкінцї жадання польських станів в Сєрадзи 1383 р. (про них зараз низше), аби Галичину вернено Польщі, показують, що і в Польщі знали про її оберненнє на угорську провінцію 38).
Примітки
1) Про відносини Польщі й Угорщини в руській справі й пізнїйший спір див. головно: Stadnicki Synowie Gedymina, II; Матїїв Der polnisch-ungarischer Streit um Galizien und Lodomerien (Jahresbericht des II Obergymn. im Lemberg, 1886); Prochaska W sprawie zajecia Rusi przez Kazimierza W. — Kwart. hist. 1892; Lewicki Jeszcze w kwestyi zajecia Rusi Czerwonej przez Kazimierza ib. 1894, Милькович Студия критичні над істориєю русько-польскою, 1893. Дещо дають також иньші моноґрафії до історії окупації Галичини, вичислені в прим. 4, а також працї до історії Польщі в тім часї: Szujski Ludwig wegierski і bezkrolewie po iego smierci (Opowiadania i rostrzasania historyczne), Szajnocha — Jadwiga i Jagielo, Саrо — Geschichte Polens, II. Спеціальнїйші моноґрафії вкажу низше.
2) Див. т. III 2 129-130 і вище c. і далї.
3) Грамота 1350 р. — найлїпше видана у Прохаски, W sprawie, дод. II.
4) Грамота 1355 р. у Доґеля (Codex diplom. Poloniae) I c. 37, передр. у Fejer-a IX 2 ч. 178, Матїєва с. 45 і Мильковича дод. IV.
5) Stadnicki Synowie II c. 232; пок. історик попав у сю помилку тому, що знав умову 1364 р. в витягу Нарушевича, а в сїм витягу вона уривала ся так, що зміст виходив зовсїм инакший.
6) Умова 1364 р. в цїлости у Прохаски дод. III (з ориґінала), умова 1369 — Dogiel І c. 39, передр. Fejer IX. 4 с. 157. Остереженнє в обох стилїзоване дуже загально, в остатнїм: omnia pacta, conventiones, ligas, confoederationes utrobique primitus habitas, factas, dispositas et firmatas quo ad omnes clausulas et puncta еаrum irrefragabiliter permanere promittentes.
7) Див. вище c. 61. Недавно се підчеркнув Прохаска (Przyczynek), але не постарав ся розвязати суперечности таких поглядів з угорськими правами на Галичину, котрих виясненню присьвятив свою попередyю працю.
8) Лїтературу див. в прим. 21.
9) Грамота в III т. Akta grodz. i ziemskie ч. 20, з ориґіналу львівського мійського архиву.
10) Див. грамоти з 1372 р. — Akta grodz. і ziem. т. V ч. 7, т. III ч. 21, з 1375 — ib. II ч. 5, VIII ч. 9, з 1378 — ib. V ч. 13. Иньші варияції титула: Dei gracia dux opoliensis, wielunensis et Russie — A. G. Z. II ч. 4 (1375), ч. 7 (1377), 8* (1378), III ч. 23 (1377), 26* (1378), V ч. 12 (1377), VII ч. 10 (1374), VIII ч. 10* (1376), 12 (1378), 13 (1378), IX ч. 1 (1375). Dei g. dux opoliensis, heres welinensis et dominus terre Russie — A. G. Z. III ч. 25, 1378. Dux opoliensis, dominus wielunensis et Russie — A. G. Z. V ч. 8* (1373), 10* (1375), 11 (1376), VII ч. 12* (1375), VIII ч. 11 (1371). Dux Opoliensis, wielunensis et dominus Russie — A. G. Z. II ч. 6* (1375) і VII ч. 11* (1375). Dux opoliensis, dominus Russie et wielunensis VII ч. 9* (1373). (Звіздкою означив я документи публїковані з копій або пізнїйших потверджень). Порівняннє показує, що сї варіації титула уживали ся всуміш отже зміни в титулї не було.
11) Божьєю милостію мы князь Володиславъ ОпольскоЂ земли и ВелунъскоЂ земли и РускоЂ земли господаръ и дЂдичъ вЂчный землямъ тымъ самодержьць”. Факсімілє грамоти з музею Чорторийських видана під ч. 16 в ”Палеографических снимках” петерб. археол. інститута(1903). Перед тим друкована в A. G. Z. VII ч. 13 (1377) — з копії Нарушевича, дуже немудрої,
12) Печать Володислава звісна в трох примірниках: в архиві м. Львова (з документу 1372), львівській колєкції Павлїковских (1378), і в колєкції Фосберґа (1373). Публїкована у Фосберґа (Vossberg) Siegel des Mittelalters von Polen, Lithauen, Schlesien, Pommern und Preussen, Берлїн, 1854, табл. XIX (ґравюра), і у Пекосїньского Pieczecie polskie wiekow srednich (Sprawozdania komisyi do badania hist. sztuki VI) під ч. 500 (фотоґрафічне клїше). Промір її близько 9 цм. Оборотну сторону печати 1873 р. виповняє иньша печатка, з фантастичною головкою й написею: Ladislavs dux opolien. dus (sic) Russie et wielunens. — публїкована у Фосберґа l. c.
13) Монети Володислава, разом з анальоґічними галицькими монетами иньших володарів Галичини — Казимира, Людовика, Ягайла (давнїйші дослїдники признавали мідяні денарки також Марії королевій угорській, але новійші дослїдники то відкинули), описані в працях: Stupnicki o monetach halicko-ruskich — Biblioteka Ossolinskich, poczet nowy VII (1865), Stronczynski Dawne monety polskie Piastow i Jagiellonow, III, 1885 c. 30 і далї, Уляницкій Монеты чеканенныя польскими королями для Галицкой Руси въ XIV и XV в. (Труды москов. нумизматическаго общества I. I, 1893), (Болсуновскій) Автономыя монеты Галицкой Руси XIV и XV ст., К., 1905. Давнїйші публїкації поминаю.
14) Absolventes et liberantes nichilominus vos et vestrum quemlibet specialiter ab huiusmodi homagio, obediencia, fidelitate et aliis quibusvis promissionibus, quibus nobis bereditarie fuistis subiecti, obligati et astricti, resignantes, reddentes et restituentes nichilominus vos et vestrum quemlibet universaliter et particulariter serenissimo principi domino Ludowico Ungarie, Polonie, Dalmacie etc regi, domino nostro gracioso — A. G. Z. III ч. 27.
15) Monum. Poloniae II c. 680.
16) De gracia illustris principis domini Ladislai ducis opoliensis, welunensis et Russie, domini nostri graciosi. Akta g. i z. V ч. 15, VI ч. l.
17) Monum. Poloniae II о. 645.
18) Теrram Russiae cum suo dominio per modum commutationis pro terra Topolczan — Dogiel Codex diplom. Poloniae VI ч. 329.
19) Archiwum Sanguszkow I ч. 19.
20) Akta grodz. i ziem. III ч. 20.
21) Polonis necquicquam obstantibus aut improbantibus. Длуґош III с. 374.
22) Volumina legum І c. 25. Линниченко Сусп. верстви c. 8. Так само трудно припускати, що иньша точка Кошицької ухвали: про неподїльність польських земель, мала на гадцї як раз Галичину.
23) Про сї справи й ситуацію в Польщі взагалї окрім курса Каро Geschichte Polens (т. II) іще: Szajnocha — Jadwiga і Jagiello, Stadnicki — Synowie Gedymina II; Szujski — Ludwik wegierski i bezkrolewie po jego smierci (в збірцї Opowiadania i roztrzasania historyczne, 1882); Smolka — Rok 1386, w pieciowiekowa rocznice (вид. 2, 1886); нарештї новійша спеціальна студия Потканьского Daty zjazdow Koszyckich, 1900 (Rozprawy hist.-fil. т. 39), що чимало змінила в попереднїх виводах. Брак новійшого, детальнїйшого, глубше зробленого перегляду цїлого сього часу дає себе відчувати дуже сильно.
