Історія України-Руси. Том 4 - Грушевський Михайло Сергійович (библиотека электронных книг .txt) 📗
Між повірниками Людовика був оден спеціально відповідний до його галицьких плянів. Був то Володислав князь опольський 8). Син Болька кн. опольського, поважаного, але досить незаможного князя з шлезьких Пястовичів, що перевів своє житє в службі цїсаря Кароля IV, Володислав також мусїв шукати службової карієри. Бувши по матери свояком угорського короля Людовика (його бабка була тїточною сестрою Людовика), він удав ся на його двір, ще в 1350-х рр., і тут своєю зручністю в дипльоматичних порученнях і вірністю здобув довірє й приязнь короля. В 1366 р. дістав він високий уряд палятина угорського, себто першого урядника держави, носив іще й иньші титули й обовязки, а при тім далї уживав ся до ріжних дипльоматичних пересправ. Коли прийшов час Людовику взяти на себе польську корону, вислав він Володислава як Пястовича перед собою в Польщу, аби приготовив йому ґрунт. Се бажаннє Людовика Володислав задоволив, і за те в день Людовикової коронації дістав від нього багаті маєтности в Польщі. Сього ж талановитого і поважного свого повірника задумав ужити для переведення своїх плянів що до Галичини. В вереснї 1372 р. Володислав зложив з себе уряд палятина угорського, щоб взяти новий обовязок; в перших днях жовтня в Пресбурґу заіменував його Людовик управителем „Руського королївства” (regni Russie).
На жаль, ми не маємо самої грамоти надання, тільки оповіщеннє про се наданнє до всїх достойників і урядників Угорщини й Польщі. Може грамота надання прояснила б нам де що в досить неясній ролї, яку придїлив Людовик Володиславу, хоч я маю те переконаннє, що ся неясність в значній ролї залежала від укритих плянів Людовика, була до певної міри умисною, так що мабуть і та грамота не була на тім пунктї дуже ясна
В згаданім оповіщенню Людовик повідомляє всїх урядників угорських і польських, а спеціально митників, що він „з огляду на чесність, досвідченність і розум поважного й славного князя Володислава, князя опольського й велюньського, свого дорогого свояка й повірного дорадника”, надав йому королївство Руське з усїма городами й людністю в управу на вічні часи (perpetue contulerimus gubernandum et conservandum). Тож він поручає згаданим урядникам, аби купцїв і всяких людей з Руси трактували як королївських підданих (tanquam nostros fideles ac dicioni nostros subiectos), даючи їм свобідний проїзд скрізь і не побераючи з них нїяких поборів понад уставлені оплати 9).
В сїй грамотї Володислав виступає так як би тільки ґубернатором Руси з руки Людовика, дістає Галичину gubernandum et conservandum. Одно тільки слівце perpetue дає натяк, що Володислав не був звичайним ґубернатором, але й його можна б толкувати просто як управу „до живота”, бо таке доживотне управительство в тодїшнїх порядках не було нїчим незвичайним.
Инакше представляєть ся Володислав в тих грамотах, які маємо від нього самого. Почавши від найпершої, яку маємо (датованої 11/XI 1372), і аж до свого уступлення, титулує він себе не яким небудь ґубернатором або управителем, а володарем з ласки божої, дїдичним паном Руси: Dei gratia dux opoliensis, velunensis terreque Russie dominus et heres — так звучить його повний титул 10), а в одній руській грамотї називає він себе навіть „самодержцем” — старим, традиційним руським титулом, що ним оден з переписувачів Галицько-волинської лїтописи був затитулував „великого Романа” 11). Його численні привилеї мають характер надань княжих, без всяких ограничень, що більше — він відновляє надання Казимира (наданнє грунтів м. Львову). Грамоти його печатані княжою, „маєстатичною” печатию, з княжою фіґурою Володислава на тронї, з мечем, і двома гербами з боків — пястівським фамілїйним орлом і галицьким львом; наоколо ґотицька напись: Ladislavs Dei gracia dux opoliensis, wielvnensis et terre Russie domin(u)s et heres 12). Він бє свою монету для Галичини з іменем угорського короля і своїм, а частїйше тільки своїм. Срібні грошики першої катеґорії мають з одного боку букву L і наоколо Lodvici r(egis) Ungarie, з другого Vladislavus dux і герб Львова — лев опертий на заднїх лапах. Грошики другої катеґорії — з одного боку букву W і напись Wladislaus dux, з другого тойже герб з написею: moneta Russie. Мідяні денарки мають лише букву W 13). Нарештї уступаючи в 1378 р. з Руси, Володислав видав грамоту до панів, земян, воєвод, війтів і всїх людей на Руси, де звільняв їх нею „від присяги, послушности, вірности і всяких иньших обовязків, якими вони були звязані супроти нього як дїдичного володаря” та передавав їх безпосередно під власть короля 14).
І так дивив ся не тільки сам Володислав на себе. Сучасник Ян з Чарнкова, Володиславу зовсїм не прихильний особливо, описуючи його уступленнє з Руси, називає його totius Russie dux et dominus і каже, що він проміняв Галичину Людовику за иньші terris et ducatibus 15). З самої Галичини не багато маємо — але от на однім з документів стрічаємо підпись секретаря — „протонотарія” illustrissimi principis domini Ladislai Dei gracia ducis ораlvensis et dominі Russie. B другім — уже з часів другого пановання Володислава на Руси (більше номінального, але тим же титулом, очевидно, наданого що й перше володїннє його) — староста руський Андрій в грамотї перемишльському шевському цеху зве Володислава „нашим ласкавим паном” 16).
Все се показує виразно, що Володислав не був простим ґубернатором Руси, як можна-б толкувати Людовикову грамоту, а володїв нею як володарь, дїдичний пан, на княжім праві (jure ducali). Супроти того вирази Людовикової грамоти треба уважати або недокладною стилїзацією, або тим, що Людовик тут навмисно, маючи свої потайні пляни, допускав певну неясність в становищу Володислава. Додати треба, що таке наданнє Руси Володиславу на княжім праві тим меньше може уважати ся чимсь надзвичайним, бо не було одинокими: ще перед тим Людовик надав таким самим способом тому-ж Володиславу землю Велюньську, а Казимиру щетинському землю Добринську 17).
Що до самого факту надання ми маємо ще інтересну пізнїйшу згадку Людовикового зятя Жиґимонта (Сіґізмунда), в р. 1393. Доводячи права Володислава на Добринську землю, дану йому в заміну за Галичину, Жиґимонт, казав, що Людовик дав Галичину Володиславу Опольському в заміну за його маєтности на Угорщинї 18).
Розумієть ся, сю звістку — що Русь була дана Володиславу як заміна його угорських маєтностей, трудно брати серіозно. Вправдї, можна припускати, що того рода контракт міг бути уложений між Людовиком і Володиславом, для того аби підчеркнути, що Володислав дістав Русь як угорську землю, та тільки в такім разї сей контракт міг бути уложений і ex post, „заднїм числом”.
Інтересно було-б відповісти на питаннє, в якій мірі Людовик і сам Володислав дивили ся на се Володиславове панованнє в Галичинї як на річ переходову, часову. У Людовика прохоплювали ся заяви, які вказували, що се пануваннє Володислава від початку мало служити иньшим цїлям. В такім значінню толкую я неясну, загадкову стилїзацію його грамоти про Володислава з р. 1372. Ягайло пізнїйше (1396) називав Володислава простим „державцем” Руських земель 19). Не вважаючи на пишні титули міг і сам Володислав знати про тимчасовість своєї ролї: думаю, що між двома так близькими людьми як Людовик і Володислав на сїй точцї не повинно було бути секрету. Володислав був занадто вірним слугою й товаришом Людовика і перед тим і по тім, аби припустити, що Людовик його попросту дурив — надавав Галичину нїби на вічність, а сам мав плян її за кілька лїт відібрати. Также мало правдоподібним здаєть ся менї і таке обясненнє, що Людовик вивів потім Володислава з Галичини тільки наслїдком зміни обставин, против власних своїх початкових плянів.
Як би там не було, в Володиславі Галичина мала ще раз — і уже в остатнїй — свого осібного князя, хоч би князюваннє се в основі своїй і було тільки дипльоматичною штукою. Більше як шість лїт панував він тут як володар, „на повним княжім праві” (pleno jure ducali), як тодї казали, хоч і під зверхністю угорського короля, як його васаль. Васальну залежність від себе Руси під управою Володислава, як ви бачили, зазначив Людовик виразно уже в своїй грамотї 1372 р., піднїсши, що людність Руси й по наданню Володиславу не перестала бути його підданими (tanquam nostros fideles ac dicioni nostre subiectos) 20); і потім се зазначували і Людовик і Володислав при кождій нагодї. Що Володислав був васалем Людовика як короля угорського, се найвиразнїйше задокументовано описаними вище грошиками Володислава, де імя Людовика читаєть ся з титулом угорського короля.
