Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗

Деякі відомости з днів наступних по його виїзді з обозу привезли вістря виправлені до Ніжина і Київа. Ніжинський полковник оповідав, що купці з Козельця, бувши в гетьманськім обозі під Баром “з торгом”, привезли йому листа від Виговського з наказом: на границі від Чернигова стояти з великою обережністю. Докладних же відомостей про гетьмана й військо нема, бо через велику орду малими дружинами не можна проїхати з війська; за два тижні перед заговінами Золотаренко післав був до Чернигова до гетьмана 35 козаків о-двуконь, а два тижні пізніш — 20 козаків о-двуконь, велів їм провідавши про все у гетьмана вертати скоро вдень і вночи — але досі їх не було, до 4 н. с. грудня (с. 163).

Козелецькі козаки їдучи з Чигрина стріли Капусту що вертав від гетьмана, “і з ним гетьман відправив миргородського полковника Григорія Сахновича з хоругвою до Бутурлина” — а з чим його післано, того не могли сказати (с. 164).

Київський наказний полковник Василь Дворецький розповів одному з вістунів, що йому писав з обозу київський полковник Пішко. 20 н. с. листопада гетьман пішов з-під Бару під Камінець, наказавши всім полковникам, щоб писали у всі городи, до наказних полковників і сотників, щоб козаки і міщане жили по городах з усякою обережністю, а з сіл люде перевозилися до замків, аби не було шкоди, як Орда піде з військом назад. І йому, Дворецькому, писано про се з великим потвердженнєм, велено поставити на дорогах сильні варти, щоб доконче устерегтися від Орди (там же).

11 н. с. грудня приїхав нарешті до Білої Церкви глухівський сотник Филип Уманець і переяславський осаул Софрон Богданів, 30 чоловіка о двуконь, що післав Золотаренко. Поїхали вони від гетьмана 3 н. с. грудня з-під Гусятина, хан і гетьман стояли в пяти милях від себе, в ріжних місцях коло Камінця, а инші Татари пішли воювати дальші сторони, аж під Люблин, Краків, за Вислою (!). Короля обложено в Жванці, просить він у гетьмана згоди, з тим що він надалі гетьмана і військо Запорізьке своїм не називатиме, а тих городів, що у гетьмана, від нього не відбиратиме, і більше війною на гетьмана і на військо Запорізьке збиратись не буде. Гетьман такій згоді рад, тільки хоче щоб мирив його з королем кримський хан — так як і перед тим, під Зборовим, теж мирив їх кримський хан. “І тому також гетьман каже мирити їx кримському ханові, аби з тим замиреннєм самому гетьманові від хана відійти”. Король дає ханові за мир грошима 6 мільйонів, аби йшов собі від нього, і хан ті гроші годиться взяти, але жадає від короля ще в застав чотирьох визначних сенаторів, таких щоб на них можна було повірити, та ще для “улусних своїх Татар” скільки міст на ясир, щоб було чим Татарам поділитись. На тім буде згода, але за Уманця ще нічого не було договорено; одначе й бою з королем, за тими переговорами, не було (с. 172).

Окрім сеї цікавої обозової версії, призначеної очевидно для внутрішнього козацького ужитку, привіз Бутурлинів вістун Портомоин з Білої Церкви ще ріжні оповідання Уманця й його товаришів, з котрих я згадаю отсі:

Посилав король з свого війська під козацькі полки пять хоругов, щоб дістати язиків, але гетьман і хан, довідавшися про сю посилку, вислали козаків і Татар, і вони тих “литовських людей” богато побили, корогви забрали, а декотрих живцем узяли й привели до гетьмана. Гетьман велів сих бранців постинати, а корогви лишив у себе. (Можливо, що се та "чата” Хшонстовского, описана Богуном, тільки з зовсім иншими подробицями).

Везли до короля гроші для виплати наємного війська — шість возів, до кожного воза запряжено було по шість коней, а проважали їx для безпечности 8 тисяч польського й наємного війська. Але козаки ті гроші не допустивши до короля відбили, все те військо що їх провожало побили до одного чоловіка, а суконь з них і коней не брали з огляду на пошість (с. 173).

Про північний фронт той же вістун Портомоин привіз такі вісти: В Чернигові і в поблизьких містах розложені три полки: Переяславський, Ніжинський і Чернигівський; Ніжинського полку 34 “знамени”, Чернигівского 7, Переяславського 17; під кожним “знаменем” козаків по 200 і 300, а в деяких і більше — до 1000. В містечку Дівиці стоять мурзи: кримський, ногайський, очаківський, білгородський, з ними три “знамени” татарські, під знаменем по 100 чоловіка. Викликав тих Татар з-за Дніпра полковник Іван Золотаренко, дають їм стацію з війська. На розвіди Золотаренко посилав ніжинського осавула Кіндрата Волковського; він їздив 4 тижні по литовських городах і не знайшов ніде війська. Радивил стояв у Гречушні, миль зо 20 від Чернигова, і відти пішов з військом, а куди — невідомо, і у короля його нема (174).

З гетьманської штаб-кватири вийшли в тім часі такі листи — післані до Бутурлина через Старкова, що доїхавши до Чигрина, так само як і Стрешнев не міг відти добитися пропуску до гетьмана.

Лист Виговського з датою: з табору з-за Гусятина дня 30 ноября (ст. ст.). “Щиро служачи цареві” він подає до відома все чисто “про наше пробуваннє”. “Король польський з нами нічого не може почати, і вже трьох послів своїх присилав до кримського царя, обіцюючи йому великі гроші: просить, щоб він нас відступив, а відступивши з Ляхами на нас пішов, а особливо на й. цар. величество. Але ми того не боїмося, покладаючи всю нашу надію в будучности на Бога всемогучого, а потім на його цар. вел. — що за щастєм його християнство об'єднається. Король польський потайки пише до хана, щоб відступивши від нас, з ним разом ішов у скорім часі на державу й. цар. вел. Але надія в Бозі, що ні Ляхи ні Татари не матимуть потіхи-бо вони вірі нашій і всьому православію не бажають нічого доброго (тому в Бозі надія, що їм не поможе). Лядське військо хоч було велике, але зменшилось уже: одних за ласкою божою наші побили, инші з голоду помирають, особливо Німці: було їx кількадесять тисяч, а тепер уже мало що лишилось. Ми ж на нікого не покладаємо надій окрім й. ц. вел. Хоч король прихиляється до згоди, але все військо наше Запорізьке, почувши про милостиве жалуваннє й. ц. в. і прихід в. милостів, тішиться і щиро служитиме й. ц. в. Тільки просимо, щоб в. м. оповістили й. ц. в. про щиру службу нашу, і без жалю чекали нашого приїзду, а ми будемо старатися до вас поспішити і в добрім здоровлю бачити в.м.”.

Приписка на осібнім листку: “Король до нас ніякого листу не писав, тільки до кримського хана — але сими днями мають прислати до хана якогось Войниловича: що там буде робитись, сповіщу в. мил.” (с. 187).

Тиждень пізніш післали на руки Старкова листи до Бутурлина і гетьман і писар. Переклад гетьманського листа досить лихий, тому даю з нього тільки важніше; лист Виговського тільки парафразує лист гетьмана ³).

Гетьман повідомляє, що він повертає вже, з усім Запорізьким військом, і попрямує просто до Переяслава, щоб побачитися і розговоритися в усіх справах з послами та сповнити все потрібне для того щоб оформити свій перехід в підданство цареві (“стати слугами й. ц. в.”). “А то даємо знати: польський король з Татарами замирився, а ми з ними і в очі не бачилися. Вони мають такий замисл: з Татарами і з иншими землями воювати на й. цар. вел.; нас Татари до сього просили, але ми їм відмовили, і швидко пішли назад. Просимо повідомити й. цар. вел., аби послав своє військо й велів йому скоро йти”. Се писалося з “табору з-під Гусятина” 7 грудня с. с., себто слідом після польсько-татарського замирення.

Примітки

¹) Загальне звідомлення надруковане в Актах ЮЗР. X, в примітках до тексту подане те що дають акти посольства понад то: часом в цілости, а часом, на жаль, тільки в більш або менш загальнім переказі.

²) Див. нижче, ст. 735.

³) Акты Х с. 189-190, про лист Виговського — на жаль не виданий тамже с. 191-2, в примітці. Устне звідомленнє Старкова, що він чув у Чигрині про замиреннє, также с. 186-7, я дещо виберу з того далі.

ІСТОРІЯ ЗАМИРЕННЯ, ОПОВІДАННЄ ВИГОВСЬКОГО ПРО КАМПАНІЮ, ОПОВІДАННЯ ВИГОВСЬКОГО І ГЕТЬМАНА ПРО ЗАМИРЕННЄ, ИНШІ УКРАЇНСЬКІ ОПОВІДАННЯ.