Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
Про саме замиреннє маємо з української сторони сучасну анонімну записку, навічь в двох варіянтах. Один, коротший, прислав до Москви мабуть Бутурлин — він міститься при його реляціях з місяця січня 1654 р. 1). Другий, довший переховується разом з иншими актами Жванецької кампанії, переданими до Москви з гетьманської канцелярії, в “Польських Справах 1654 р.” 2). Обидва дістали ріжні московські підправки в мові й стилю, так що я вважаю за краще навести сю записку в дещо реставрованій формі, комбінуючи обидва тексти, в цілості — як одну з небагатьох з української сторони.
“Початок перемиря хана кримського з королем польським.
“Прийшовши під Гусятин, Татари піймали Ляха, чоловіка простого, не служебного, через котрого зараз написали до Стефана Кориціньского, канцлєра королівського, без відомости нашої, щоб король бився з ханом. Которий той Стефан Кориціньский за відомом королівським відписав до Сефер-казі аґи, канцлєра ханського, що “король, пан мій, яко пан дідичний, має волю в своїй землі чинити, як хоче, і з чим хан кримський прийде, з тим буде прийнятий: будь з війною — (король) на війну готов, будь з миром — і мирові рад”. Потім Сефер-казі аґа відписав йому, що коли король під Жванцем буде сидіти, ми підемо ваші городи руйнувати; коли ж хочете правдивої згоди, присилайте послів. Вони виправили були з табору королівського Гаврила Войниловича з товаришами, 80 чоловіка, котрих Татари ногайські перенявши погромили, коней і все забрали, листи повідбирали і подерли. Войнилович вернувся назад, і як вернувся, післали знову Сефера-товмача з листом від короля. Пише король, щоб пани-рада ханські приїхали до короля для миру. Хан про сей мир нас тільки сповістив, а вислав своїх радних людей: Сефер-казі аґу, канцлєра свого, Субган-казі аґу підскарбія, Ширин-бея; Муртузу-бея, Батиршу-аґу, Каммамет-мурзу, Батир-аґу й богато инших мурз, і з ними було зо дві тисячі, але потім всі роз'їхалися, і було з ними ледви чоловіка з 500 3). [А до гетьмана війська Запорозького прислав Сефер-казі аґа й инші беї, щоб під Камінець приїхав або сам, або замісць себе когось прислав, і гетьман війська Запорозького прислав 6000 козаків й Івана Остафієвича Виговського, писаря військового, з ним Самійла Богдановича Зарудного суддю військового, Івана Гуляницького полковника корсунського, Григорія Сахновича полковника миргородського, Івана Богуна полковника винницького, з товариством. Ті післані приїхавши під Камінець з військом стали в полі недалеко від Камінця; Татари переговорювалися, а до тих післаних вище йменованих не приїздив ніхто ні від короля, ні від панів-рад, і вислані від гетьмана нікого свого до них не посилали, ні писали, ні з'їздилися] 4). Першого дня договорювалися над тим, що (Татари) хотіли, аби король дав в застав ханові чотирьох великих панів — але на тих трактатах з нашого війська не було нікого, і не звали наших, а коли котрийсь наш козак на ті трактати з'явився, то лаяли і туди не пускали. Шостого дня вчинили згоду між собою — ханські висланці з королем і панами-радами, і ми при тій згоді мали там свого шпига. Король дав в застав ханові сина Лянцкороньского, воєводича руського, і другого — племінника маршалкового, а хан королеві Мамбет-мурзу. При тих же татарських трактатах поступився король нашому війську Зборівський договір — мабуть обманюючи нас, а зговорившися з Татарами 5). Бо як тільки Сефер-казі аґа з иншими ханськими висланцями прийняв застав, то прислав був і до Івана Виговського, щоб він побачився з панами-радами; але вище йменовані Татари почали ухилятися 6) від пана гетьмана війська Запорозького і відрадили: “Зовсім непотрібно вам бачитися, бо вже мир учинено”. То почувши вислані від п. гетьмана війська Запорозького зараз повернулися з усім військом під Гусятин, і тої ж ночи як відійшли від Камінця, стали в своїм таборі, а з-під Гусятина пішли по святім Миколі, в 7 день декабря минулого 1652 (!) року. Про се хан присилав до п. гетьмана Сефер-казі аґу й инших — відмовляти від того, а щоб гетьман і полковники з ним ішли. То їм обіцяли, але ми пішли під Бедрихів Городок, а хан пішов просто під Старий Константанів. Під Бедриховим Городком ми ухвалили на раді 7), щоб гетьман ішов просто на Україну, і гетьман пішов на Летичів, а з Летичева на Літин. В Літині догонили нас ханські посли Кірим-аґа і Байрактар — щоб гетьман ішов під Дубно. Але гетьман велів тим послам відмовити, що “ми не підемо 8), бо не знаємо, який мир з королем, а ви нас хочете обманути; та під сю пору і коні і військо стомилось”. Ханські посли сказали: “Коли гетьман і ви, старшина, не підете, буде на вас наша старшина гніватись!” А ми тим послам відказали, що ми приязни не розриваємо, але за ханом не підем. І гетьман написав свого листа до хана і до инших (беїв), що (ми) війною піти не хотіли 9), але приязнь як приязнь заховуємо 10); “а коли ви будете нам зле мислити, то вже як Бог схоче, так сотворить: хто почне неприязно ставитися, той від Бога буде осуждений”. З тим листом післали сотника уманського полку, і ще від нього не маємо відомости” 11).
Далі інтересне оповіданнє Виговського. Вертаючи до Чигрина з військом він так представив московським послам, Стрешневу і Бредихину, хід кампанії та її закінченнє:
“Польський король відправивши великих послів царських, з усею силою пішов на козаків і хотів до ґрунту зруйнувати церкви божі і їx самих (козаків), а перед собою підступом розіслав листи свої по городах, ніби то він як правий і вірний володар іде оглядати землю свою і городи: щоб козаки й міщани жили собі спокійно, без усякого страху, ніякої кривди одні одним не чинили, а на королівський прихід приготовляли всяку вигоду, по силам своїм. Він же їх задоволить в усяких потребах їx в теперішній усобиці.
“Гетьман же почувши про королівський прихід і пізнавши його фальш, зібравсь і пішов против нього, аби стрінути не допустивши до своїх городів, а до помочи покликав кримського хана. Хан прийшов в поміч з усею Ордою, і так зійшлися на Богу, а з Богу гетьман з військом, а хан з Ордою пішли на короля. Король же, почувши про хана і гетьмана, що вони йдуть на нього, вернувся з-під Камінця 12) і став обозом під Жванцем; а гетьман став під Баром, а хан під Зіньковом. З-під Зінькова хан присилав до гетьмана, радячи підійти всім ближче до королівського обозу — гетьманові з військом і ханові з Ордою, щоб нічого не пускати королеві до обозу. І гетьман з-під Бару пішов і став під Гусятином, а хан з Ордою з-під Зінькова приступив до обозу, і так Орда заняла всі дороги до короля і не пропускала нічого до обозу. А у Венгрів, Мутьян і Волохів, що прийшли в поміч королеві, Татари відогнали коней і їх погромили, і вони того злякавшися, пішли до своїх країв.
“Так королеві стало від Татар тісно і голодно, і з тої тісноти й голоду вояки і Німці в його обозі почали пухнути й мерти. Побачивши таку біду (незгоду) і тісноту, почав він зноситися з ханом і потайки від козаків просити у нього згоди; а хан на то писав, що нехай король дасть бій йому й Орді — а то став в обозі й окопався, а бою не дає, — або хай заплатить викуп: тоді хан піде собі геть. На те король відписав ханові, що він у своїй землі — стоїть як хоче; а хан прийшов до чужої землі і коли хоче — битись, нехай приступає до королівського обозу — він йому дасть бій, коли хоче миритися — буде з ним миритись. І після того король післав своїх послів до хана для замирення, але Татари не допустили їх до хана: половили, пограбували, а декого й побили. Тоді королівський канцлєр написав в секреті до Сефер-казі аґи, що король був післав своїх послів для переговорів, а Татари їх не допустили до хана, пограбували й порубали, зробили то не добре, так що послів посилати більше не можна, а коли хочуть згоди, то нехай Сефер-казі аґа з'їдеться для переговорів з канцлєром в Камінці.
“Гетьман і Виговський про ті зносини до того часу не знали. Коли ж за тим листом (канцлєра) Сефер-казі та Сефер-аґа поїхали від хана на переговори до Камінця, хан прислав до гетьмана свого товмача, щоб гетьман теж їхав під Камінець на переговори з королем, бо у хана з королем іде на згоду. Гетьман тоді переказав ханові з товмачем: Покликав він, гетьман, хана з Ордою в поміч собі на неприятелів своїх Ляхів, і годилось би миритися з королем йому, гетьманові, а не ханові. Хан до гетьмана прислав вдруге, що він з королем мириться і замирює козаків за Зборівською умовою, і коли гетьман сам на згоду не поїде, нехай пришле писаря Івана Виговського та кращих полковників, двох або трьох. Тоді гетьман післав Виговського і полковників: миргородського, полтавського і винницького на згоду під Камінець, а з ними козаків, вибраного кращого війська для безпечности тисяч з 5. Виговський з полковниками під Камінець поїхали і стали недоїздячи за милю або більше. Поїхав Виговський в намет до Сефер-казі аґи й говорив йому:
