Енн із Зелених Дахів - Монтгомери Люси Мод (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗
— Пані Аллан просто дивовижно гарна, — заявила вона якось по обіді в неділю. — Тепер вона веде уроки в недільній школі, і вона чудова вчителька. Вона одразу сказала, що це несправедливо, коли тільки вчитель може ставити запитання, і знаєте, Марілло, я завжди саме так і думала. Вона сказала, що ми теж можемо запитати в неї про що схочемо, і я стільки всього назапитувала! О, я добре вмію ставити запитання, Марілло.
— Не сумніваюся, — із притиском прокоментувала Марілла.
— А більше ніхто нічого не запитав, окрім Рубі Джилліс, яка поцікавилась, чи буде цього літа недільна школа влаштовувати пікнік. Я вважаю, що це було не зовсім доречне запитання, бо воно ніяк не стосувалося уроку — ми сьогодні читали про Даниїла поміж левів, — та пані Аллан усміхнулася й відповіла, що напевне, буде. Пані Аллан дуже гарно всміхається і має такі вишукані ямочки на щоках. Я теж хотіла би мати ямочки на щоках, Марілло. Я вже майже вдвічі потовщала, відколи тут живу, але ямочок досі не маю. А якби мала, то могла б, напевно, добре впливати на інших. Пані Аллан каже, що ми завжди повинні старатися добре впливати на інших. Вона так доладно про все говорить. Я ніколи раніше й не думала, що релігія буває така радісна. Мені здавалося, що в ній більше меланхолії, та релігія в пані Аллан геть інакша, я дуже хочу стати християнкою, такою, як вона. Я нізащо не хотіла би стати такою, як пан Белл.
— Недобре так казати про директора, — суворо відповіла Марілла. — Бо він дуже хороший.
— О, та певно, що він хороший, — погодилася Енн, — але його це мовби зовсім не тішить. Якби я була хорошою, то цілісінький день танцювала би й співала, бо дуже-дуже тішилась цим. Пані Аллан, мабуть, уже задоросла й не може повсякчас танцювати й співати, і звісно, така поведінка негідна дружини пастора. Але я відчуваю, що їй приємно бути християнкою, і вона була б нею навіть тоді, якби могла й так потрапити на небеса.
— Гадаю, нам треба днями запросити пана й пані Алланів на чай, — замислилася Марілла. — Вони вже в усіх були, крім нас. Ану, поміркуймо. У середу їх, напевно, можна буде прийняти. Тільки нічого не кажи Метью, бо він, коли знатиме, що будуть гості, вигадає собі якусь відмовку й утече з дому геть. До пана Бентлі він звик, то нічого й не мав проти, але йому буде складно знайомитися з новим пастором; а вже його дружина настрашить його ледь не до смерті.
— Буду німа, як могила, — запевнила Енн. — О, Марілло, а ви дозволите мені з такої нагоди спекти пирога? Я дуже хочу зробити щось для пані Аллан, а ви знаєте, я вже добре вмію пекти пироги.
— Ну, то спечи листкового, — погодилася Марілла.
Увесь понеділок і вівторок у Зелених Дахах тривало велике приготування. Просити на чай пастора та його дружину було серйозною відповідальною справою, і Марілла не бажала поступатися в гостинності жодній з ейвонлійських господинь. Енн аж нетямилася від радісного хвилювання. Майбутнє урочисте чаювання вона обговорила з Діаною у вівторок увечері, доки дівчатка, сидячи у вечірніх сутінках на великих рудих каменях побіля Джерела Дріад, робили у воді райдужні кола галузками, вимащеними в сосновій живиці.
— Діано, усе вже готово, крім мого пирога — його я завтра вранці пектиму, та ще Марілла перед самим чаюванням зробить пісочне печиво. О, Діано, будь певна, ми з Маріллою вчора й сьогодні добряче попрацювали. Це така страшенна відповідальність — просити на чай родину пастора. Мені ще не доводилося цього спізнати. Бачила б ти нашу комору! Там справді є на що глянути. Буде язик і курячий холодець, а ще два види желе — червоне й жовте — збиті вершки, і лимонний пиріг, і вишневий пиріг, і три види печива, і ще фруктовий пиріг, і оте варення із жовтих слив, що Марілла тримає спеціально для пасторів, фунтовий пиріг і листковий пиріг, і пісочне печиво, як я вже сказала, а ще свіжий хліб і черствий, бо якщо в нового пастора виявиться погане травлення, то свіжого він не їстиме. Пані Лінд каже, що зазвичай у священиків погане травлення, та я думаю, що пан Аллан тільки недавно обійняв посаду і ще не встиг його собі зіпсувати. Мене аж у холодний піт кидає, щойно подумаю про свій листковий пиріг. О, Діано, а раптом він не вдасться? Сьогодні мені цілу ніч снилося, як за мною ганяє страхітливий домовик з великим листковим пирогом замість голови.
— Він удасться просто чудово, — запевнила Діана, позаяк була доброю й щирою подругою. — Ти ж пекла пирога два тижні тому, і ми його їли в Господі Бездіяльності — він був такий смачнючий.
— Так, але в пирогів є одна прикра вада: вони не вдаються саме тоді, коли дуже треба, щоби вдалися, — зітхнула Енн, пускаючи за течією особливо щедро просочену живицею галузку. — Я, мабуть, просто покладуся на волю Провидіння й спробую не забути покласти борошно. О, Діано, яка гарна райдужка! Може, коли ми підемо, з’явиться якась дріада й забере її собі на шаль?
— Дріад не існує, ти ж знаєш, — відказала Діана. Її мама також довідалася про історію із Лісом Привидів і дуже розгнівалася. Отож Діана утримувалася від нових польотів фантазії й уважала за необачне культивувати віру навіть у мирних дріад.
— Та ж легко уявити, що вони існують, — не вгавала Енн. — Щовечора, коли лягаю спати, я дивлюся у вікно й гадаю собі, чи справді там сидить дріада й чеше коси, дивлячись у струмок, наче в люстерко. А часом шукаю її слідів у вранішній росі. О, Діано, прошу тебе, не зраджуй своєї віри в дріад!
Аж ось настав ранок середи. Енн прокинулася на світанку, бо від хвилювання їй зовсім не спалося. Напередодні ввечері вона застудилася, бо промочила ноги біля струмка, і тепер мала сильний нежить; утім, того ранку навіть запалення легень не притлумило б її потягу до куховарства. Щойно поснідавши, вона рушила пекти пирога й глибоко зітхнула, поставивши нарешті його в піч.
— Марілло, я певна, що цього разу нічого не забула. Та як ви гадаєте, він підніметься? Бо раптом пекарський порошок недобрий? Я взяла з тієї нової коробки. Пані Лінд каже, що тепер, коли все підробляють, уже хтозна, чи купуєш ти добрий порошок. І вона каже, що уряд мусить розв’язати цю проблему, але цього від консерваторів вона вже не дочекається. Марілло, а що, як пиріг не підніметься?
— І без нього наїдків не бракуватиме, — незворушно висловила Марілла свій погляд на це питання.
А проте пиріг піднявся й удався легкий, невагомий, як золотаве шумовиння. Енн, розпашіла від щастя, перемастила коржі багряним желе, а в уяві вже бачила, як пані Аллан куштує один шматочок і навіть, імовірно, просить ще!
— Ви ж, певне, дістанете найкращий сервіз, Марілло, — сказала дівчинка. — А можна, я прикрашу стіл папороттю й квітками шипшини?
— Яке безглуздя, — пирхнула Марілла. — На столі головне — частування, а не дурні прикраси.
— Пані Баррі прикрасила свій стіл, — мовила Енн, аж ніяк не позбавлена проникливої зміїної мудрості, — і пастор сказав їй чудовий комплімент — що це насолода для очей, така сама, як для смаку.
— Гаразд, можеш робити, як хочеш, — відповіла Марілла, що вже міцно постановила не дати себе перевершити ні пані Баррі, ні будь-кому іншому. — Тільки залиш місце на їжу й тарілки.
Енн узялася до справи й так причепурила стіл, що пані Баррі могла б їй хіба позаздрити. Квітів, папороті й художнього смаку було в неї досить, тож оздоблення вийшло таке прехороше, що пастор із дружиною сідали пити чай, одностайно захоплюючись вишуканою красою столу.
— Дякуйте Енн, — відповіла на те незмінно справедлива Марілла, і прихильна усмішка пані Аллан стала для Енн вершиною земного блаженства.
Метью теж був за столом, проте як удалося вмовити його долучитися до товариства, було відомо лише небесам та Енн. Напередодні він був такий знічений і переляканий, що Марілла вже й зневірилася; втім, Енн так майстерно взялася його переконати, що тепер він сидів з усіма, у найкращому своєму костюмі й білій сорочці, і не без цікавості розмовляв з пастором. До пані Аллан він не озвався ні словом, та цього від нього ніхто й не очікував.
І все було пречудово, аж доки на стіл подали той самий листковий пиріг Енн. Пані Аллан, на тарілці в якої уже лежала сила-силенна всіляких наїдків, відмовилася. Проте Марілла, завваживши тінь розчарування на личку дівчини, усміхнулася й заперечила:
