Енн із Острова Принца Едварда - Монтгомери Люси Мод (читаем книги онлайн бесплатно полностью .txt) 📗

— Так, але я зовсім вас не пам’ятаю, — щиро зізналася Енн. — Скажіть, будь ласка, на якому ви курсі?

— У мене враження, що ні на якому. Два роки тому я закінчив другий курс Редмонду й відтоді жив у Європі. Тепер повернувся, щоб продовжити навчання.

— Я теж на третьому курсі, — мовила Енн.

— Виходить, ми однокурсники. Це допоможе мені примиритися з утратою тих років, «що пожерла була сарана», — відповів її супутник із промовистим виразом своїх чарівних очей.

Злива невтомно періщила добрячих півгодини, та час промайнув непомітно. Коли розвіялися хмари, на затоку й паркові сосни линуло світло блідого листопадового сонця, Енн та її супутник удвох рушили додому. Доки вони дісталися воріт Дому Патті, він устиг попросити дозволу заходити в гості й отримав його. Енн зайшла у вітальню; щоки їй паленіли, стукіт серця відлунював у кінчиках пальців. Смалька, який вистрибнув їй на коліна й спробував лизнути в щоку, вона зустріла доволі холодно та неуважно. Душу Енн охопив романтичний трепет, і в такому стані вона не могла приділяти увагу якомусь обдертому котові.

Увечері в Дім Патті була доставлена посилка для панни Ширлі: коробка з дюжиною розкішних троянд. Філ зухвало підхопила картку, що випала з букета, і прочитала ім’я та віршовану цитату на звороті.

— Рой Гарднер! — вигукнула вона. — Енн, я й не знала, що ти знайома з Роєм Гарднером.

— Ми познайомилися нині в парку, — хапливо пояснила Енн. — Ішов дощ, мою парасольку вивернуло вітром, а він допоміг мені.

— О! — Філ із цікавістю глипнула на подругу. — І ця щонайбуденніша подія може служити причиною для того, щоб він надсилав нам десятки троянд на довжелезних стеблах разом із надзвичайно сентиментальними віршиками? І чого ж ми так шаріємося, дивлячись на цю картку? Енн, лице твоє виявляє тебе.

— Не кажи дурниць, Філ. Ти знаєш пана Гарднера?

— Я чула про нього й знайома із двома його сестрами. Та про нього в Кінгспорті чуло все достойне товариство. Гарднери належать до найзаможніших «синьоносих» аристократів. Рой дивовижно розумний і вродливий. Два роки тому захворіла його мати й він мусив покинути коледж і податися з нею за кордон — батько його помер, — проте, кажуть, тримався там бездоганно. Ох-хо-хо, Енн, тут пахне коханням! Я майже заздрю тобі, але не зовсім. Рой Гарднер — це все-таки не Джонас.

— Не будь дурна, — поблажливо мовила Енн. Але тієї ночі вона довго не склепила повік — та їй і не хотілося спати. Її фантазії були солодші й привабливіші за будь-яке марево із царства сновидінь. Невже нарешті прийшов справжній принц? Згадуючи ті прекрасні очі, що так глибоко проникали поглядом у її власні, Енн дуже схильна була вірити, що таки прийшов.

Розділ 26

З’ЯВЛЯЄТЬСЯ КРІСТІНА

У Домі Патті дівчата збиралися на лютневу вечірку, що традиційно влаштовували третьокурсники для четвертокурсників. Енн задоволено оглянула себе в дзеркалі своєї блакитної кімнатки. Того вечора на ній було особливо гарне вбрання. Первісно воно являло собою звичайнісіньку шифонову сукню на кремовій шовковій підкладці. Проте Філ наполягла на тому, щоб узяти її на різдвяні канікули із собою додому, де й вишила по всьому шифоні крихітні трояндові пуп’янки. Філ мала вправні руки, з яких і вийшла сукня, котрій заздрили всі редмондські дівчата. Навіть Еллі Бун із платтями, замовленими в Парижі, незмінно пожирала очима цю трояндову мрію щоразу, як Енн підіймалася в ній головними сходами коледжу.

Енн міркувала, чи прикрасити їй зачіску білими орхідеями. Ці квіти надіслав їй до вечірки Рой Гарднер, і вона знала, що таких не матиме там жодна інша дівчина. У цю мить до кімнати зайшла Філ і захоплено глянула на подругу.

— Енн, сьогодні, безсумнівно, твоя черга бути красунею. На дев’яти вечірках із десятка я легко можу затьмарити тебе. Та на десятій ти зненацька розквітаєш і лишаєш мене далеко позаду. Як тобі це вдається?

— Це лише сукня, люба. Гарне пір’ячко.

— Ні. Останнього разу ти так розквітла в старій синій фланелевій блузці, що пошила тобі пані Лінд. Якщо Рой досі не здурів через тебе, це неодмінно станеться нині. Але ці орхідеї мені не подобаються, Енн. Ні, я не заздрю. Просто вони не твої — надто екзотичні, надто нетутешні, надто грубі. Не вплітай їх у коси.

— Не буду. Мушу визнати, що я й сама їх не люблю. Вони для мене мовби чужі. Рой нечасто їх надсилає — він знає, що я люблю квіти, з якими могла б ужитися. А з орхідеями можна хіба ходити в гості.

— А мені Джонас надіслав такі гарні нерозквітлі троянди… але сам він не приїде. Каже, що мусить проводити молитовне зібрання десь у робітничій дільниці! Але, мабуть, він просто не захотів приїздити. Енн, я так боюся, що він мене зовсім, нітрошечки не кохає. І я не знаю, що мені робити — змарніти й померти від горя чи все-таки здобути диплом і стати поважною й корисною особою.

— Стати поважною й корисною ти все одно не зможеш, тож краще змарній і помри, — безжально відказала Енн.

— Жорстока Енн!

— Дурненька Філ! Ти ж сама знаєш, що Джонас кохає тебе.

— Та він мені цього не каже! А я не можу його змусити. Так, він здається закоханим, це я визнаю. Але самих лише промовистих поглядів недостатньо, щоб починати вишивати серветки й виплітати китички на скатертинах. Цього я не робитиму, доки не буду по-справжньому заручена. Не хочу випробовувати долю.

— Пан Блейк не зважується просити твоєї руки, Філ, — він бідний і не може запропонувати тобі життя, до якого ти звикла. Ти знаєш, що це єдина причина, з якої він досі не освідчився.

— Так, напевно, — скрушно кивнула Філ. — Хоча тоді, — вже бадьоріше додала вона, — якщо він мені не освідчиться, я сама освідчуся йому, і все буде добре. Я не журитимуся. До речі, ти знаєш, що Гілберт Блайт повсюди ходить із Крістіною Стюарт?

У цю мить Енн застібала на шиї тоненький золотий ланцюжок. Раптом виявилося, що із замочком складно впоратися. Що це з ним… чи з її пальцями?

— Ні, — удавано безтурботно відповіла вона. — А хто ця Крістіна Стюарт?

— Сестра Рональда Стюарта. Цього року вона приїхала в Кінгспорт навчатися музики. Я її ще не бачила, проте кажуть, вона дивовижна красуня, і Гілберт за нею гине. Як я сердилася, коли ти відмовила Гілбертові, Енн! Але тепер бачу, що тобі судився Рой Гарднер. Ти все-таки правильно вчинила.

Енн не зашарілася, як це було зазвичай, коли подруги казали, що її шлюб із Роєм Гарднером — то певна неминучість. Зненацька вона посмутніла. Веселі балачки Філ здалися їй дурними й порожніми, а майбутня вечірка — страхітливо нудною. Бідолашний Смалько дістав стусана.

— Ану геть з подушки, котисько! Чого ти не сидиш на підлозі, де тобі місце?

Вона схопила свої орхідеї й побігла вниз, у вітальню, де під пильним наглядом тітоньки Джеймсіни грілися розвішані рядком перед каміном пальта дівчат. Рой Гарднер чекав на Енн і дражнив кицьку Сару. Кицька Сара не виявляла до нього прихильності й завжди поверталася спиною. Проте іншим мешканцям Дому Патті він дуже подобався. Тітонька Джеймсіна, заворожена його незмінно шанобливими манерами та прохальним тоном чарівного голосу, стверджувала, що він — наймиліший із юнаків, котрих їй доводилося бачити, і що Енн дуже пощастило. Ці зауваження чомусь обурювали Енн. Рой упадав так романтично, як того лиш могло бажати дівоче серце, проте їй не хотілося, щоб тітонька Джеймсіна й дівчата були певні, мовби все вже визначено заздалегідь. Коли юнак, подаючи їй пальто, стиха проказав якийсь поетичний комплімент, Енн не зашарілася й серце їй не затріпотіло, як завжди; та й упродовж нетривалої прогулянки до коледжу вона здалася Роєві доволі мовчазною. Вона трохи зблідла, коли вийшла із жіночого гардеробу, проте в залі, де відбувалося вечірка, зненацька знов розквітла й засяяла. Енн повернулася до Роя зі щонайвеселішим лицем, він подарував їй у відповідь одну зі своїх, як казала Філ, «глибоких, таємничих, оксамитових усмішок». Утім, його дівчина зовсім не бачила. Вона лише гостро усвідомлювала, що під декоративними пальмами, у протилежному кутку зали, стоїть Гілберт і розмовляє з дівчиною — вочевидь, тією самою Крістіною Стюарт. Дівчина була дуже вродлива, хоча її фігурі напевне судилося з віком стати доволі масивною, висока, з великими темними очима, обличчям, ніби виточеним зі слонової кістки, та лискучими чорними косами.