Точка Обману - Браун Дэн (читать книги полностью txt) 📗
Рейчел розгублено кивнула, вочевидь не повністю переконана. Відкинувши неприємні передчуття, вона тепер зрозуміла, чому у Толланда з’явилася саме така теорія походження планктону. Він гадає, що існує тріщина, котра спускається аж до океану, і по ній планктон піднявся до отвору. Це було цілком можливо, але залишався один парадокс, який непокоїв її. Нора Ментор чітко заявила про цілісність льодовика, бо пробурила декілька десятків пробних отворів на підтвердження його однорідності.
Рейчел поглянула на Толланда.
— Мені здавалося, що бездоганна однорідність льодовика була наріжним каменем. Саме за шарами льоду, які накопичувалися роками, було визначено вік метеорита. Хіба доктор Менгор не заявляла, що льодовик не має тріщин та розломів?
Коркі спохмурнів.
— Схоже, Снігова королева дала маху.
«Не кажи цього надто гучно, — подумала Рейчел, — бо вона огріє тебе льодорубом за ці слова».
Толланд потер підборіддя, не зводячи очей зі світних істот;
— Іншого пояснення просто не існує. Тут напевне має бути якась тріщина. Не інакше як льодовик тисне на океанську воду, що кишить планктоном, і той піднімається цією шахтою.
«Оце так тріщина! — подумала Рейчел. — Якщо товщина льоду становить тут триста футів, а глибина отвору сягає двохсот, то ця гіпотетична тріщина має пронизувати сто футів суцільної криги. Але ж пробні буріння, що їх здійснила Нора Менгор, не засвідчили наявності тріщин».
— Зроби-но мені послугу, — звернувся Толланд до Коркі. — Сходи знайди Нору. Будемо молити Бога, що вона має про цей льодовик інформацію, яку нам не повідомила. Та й Мін міг би нам дещо розповісти про цих маленьких сяючих тваринок.
Коркі повернувся і пішов.
— Поквапся, — гукнув Толланд йому навздогін, а потім знову почав вдивлятися у воду. — Можу присягнутися, що це біосвітіння починає блякнути.
Рейчел поглянула на шахту. І дійсно — зелень стала не такою яскравою.
Толланд зняв куртку і поклав її на лід біля краю води.
Рейчел збентежено поглянула на нього.
— Майку, що ти збираєшся робити?
— Хочу перевірити, як потрапляє сюди солона вода.
— Лежачи на льоду без куртки?
— Еге ж. — І Толланд підповз на животі до краю води. А потім, ухопившись за один рукав, другий почав опускати вниз доти, доки він не торкнувся води. — Це — високоточний тест на вміст солі, що застосовується океанографами світового класу. І називається він «лизнути мокру куртку».
А в кінці льодовика Дельта-Один, насилу маніпулюючи пошкодженим мікророботом, відчайдушно намагався утримати його над головами купки людей, що зібралися біля заповненої водою шахти. Зі звуків, які линули знизу, він здогадувався, що ситуація розгортається надзвичайно швидко.
— Зателефонуйте керівникові, — наказав він. — У нас виникла серйозна проблема.
40
Габріель Еш багато разів у юності ходила на екскурсії до Білого дому, потайки мріючи, що одного дня працюватиме в цьому президентському маєтку і стане частиною еліти, яка визначатиме майбутнє країни. Однак наразі їй хотілося бути де завгодно, але не тут.
Коли представник спецслужб, він же охоронець зі Східних дверей для відвідувачів, провів її до пишного фойє, вона подумала — а що, власне, її інформатор хотів цим сказати? Запрошувати Габріель до Білого дому було явним безумством. А що, як мене побачать? Останнім часом вона досить часто стала мелькати в засобах масової інформації, які розповідали про неї як про незамінну помічницю сенатора Секстона, його праву руку. Хтось її тут неодмінно впізнає — це точно.
— Міс Еш?
Габріель зупинилася і підвела голову. Добродушний на вигляд вартовий у фойє привітно посміхнувся їй.
— Ось погляньте сюди, будь ласка. — І він показав — куди.
Габріель поглянула в напрямку його руки — і її засліпив фотоспалах.
— Дякую, пані. — Вартовий підвів її до столу і подав їй ручку. — Розпишіться, будь ласка, в журналі відвідувачів. — Із цими словами він підсунув їй важкий фоліант у шкіряній палітурці.
Габріель поглянула на журнал. Сторінка, яку вона перед собою побачила, була незаповненою. Вона пригадала, що колись чула, начебто всі відвідувачі Білого дому розписуються на чистому аркуші, щоб зберегти приватність свого візиту. І вона розписалася.
Ось тобі й маєш «таємну» зустріч.
Габріель пройшла крізь металодетектор, і вартовий напутливо побажав їй:
— Приємного вам візиту, міс Еш.
Габріель пройшла за спецагентом по кахляному коридору ще п’ятдесят футів і опинилася перед другим столом. Там сидів іще один охоронець і закінчував виготовляти для неї її гостьову перепустку, яка щойно вилізла з ламінатора. Він пробив у перепустці отвір, просунув у нього шнурок і надів перепустку на шию Габріель. Пластик і досі був теплий. Фото на посвідченні було тим, яке зробили в коридорі півхвилини тому.
Габріель була вражена. Хто сказав, що уряд працює неефективно?
Вони пішли далі, і спецагент заводив її глибше й глибше до комплексу Білого дому. З кожним кроком Габріель відчувала дедалі сильнішу тривогу. Хоч би хто не запросив її на приватну зустріч, ця загадкова людина не переймалася тим, щоб ця зустріч була таємною. Габріель видали офіційну перепустку, вона розписалася в журналі відвідувачів, а тепер крокувала у всіх на очах першим поверхом Білого дому, де зазвичай водили туристів.
— А це Китайська кімната, — сказав гід групі відвідувачів. — Тут зберігається колекція порцеляни з червоним обідком, що належала Ненсі Рейган. Кожен набір обійшовся в 952 долари, і це 1981 року дало поштовх суперечкам з приводу здогадного марнотратства президентської родини.
Спецагент провів Габріель повз групу до великих мармурових сходів, якими піднімалася ще одна група туристів.
— А зараз ви увійдете до Східної кімнати площею три тисячі двісті квадратних футів, — розповідав іще один гід, — де колись Абігейл Адамс сушила білизну президента Джона Адамса. Опісля ми пройдемо до Червоної кімнати, де Доллі Медісон наливала чарку гостям — главам держав, а потім Джеймс Медісон проводив з ними перемовини.
Туристи засміялися.
Через низку загорож Габріель пройшла повз сходи до закритої для публіки частини будівлі. І там увійшла до кімнати, яку бачила тільки в книжках та по телевізору. Їй аж подих перехопило.
Господи, та це ж Кімната мап!
Сюди ніколи не водили туристів. Панельні стіни цієї кімнати розкривалися назовні, демонструючи численні шари світових мап. Саме тут Рузвельт окреслював на мапах хід Другої світової війни. Був також один неприємний момент: саме в цій кімнаті президент зізнався про свій роман з Монікою Левінскі. Цю думку Габріель постаралася швидко викинути з голови. Але найважливішою обставиною було те, що з цієї кімнати відкривався хід до Західного крила будівлі, тієї зони у Білому домі, де працювали люди, що рухали важелі влади. Габріель і подумати не могла, що її запросять саме сюди. Раніше вона уявляла собі, що повідомлення електронною поштою надсилав якийсь підприємливий молодий стажер або секретар чи секретарка, що працювали в більш тривіальних та доступних кабінетах. Тепер виявилося, що це не так.
Я йду до Західного крила...
Спецагент довів її аж до самого кінця коридору з килимовою доріжкою, зупинився перед дверима без позначки і постукав. Серце Габріель шалено закалатало.
— Відчинено, — гукнув хтось ізсередини.
Агент спецслужби розчинив двері і кивнув Габріель, запрошуючи всередину.
Вона увійшла. Штори на вікнах були опущені, і в кімнаті панував присмерк. Габріель помітила невиразний силует якоїсь людини, що сиділа в темряві за столом.
— Міс Еш? — почувся голос із хмарини сигаретного диму. — Заходьте, будь ласка.
Коли очі Габріель призвичаїлися до темряви, вона почала розпізнавати бентежно знайоме обличчя, і її м’язи напружилися від подиву. Так ось хто надсилав мені повідомлення!
— Дякую, що прийшли, — холодно мовила Марджорі Тенч.
