Втрачений символ - Браун Дэн (читать книги полные TXT) 📗
РОЗДІЛ 31
Триш Дюн відчула знайомий приплив адреналіну, коли вийшла з яскраво освітленого Куба до непроглядно-темної порожнечі. Щойно з головної брами Центру підтримки зателефонував охоронець і повідомив, що прибув гість Кетрін, лікар Абадон, і його потрібно провести до блоку номер п'ять. Триш визвалася його провести — здебільшого із цікавості. Кетрін майже нічого не сказала про чоловіка, котрий мав невдовзі до них завітати, і це інтригувало. Пітер, вочевидь, глибоко довіряв лікареві Абадону, бо раніше Соломони нікого не запрошували до Куба. Сьогодні це трапилося вперше.
«Сподіваюся, він без проблем пройде крізь темряву, — подумала Триш, крокуючи крізь моторошну чорноту. — Бракувало ще, аби велике цабе, якого запросила Кетрін, впало у паніку від думки про жах, який йому доведеться перетерпіти на шляху до лабораторії. Вперше завжди найважче».
Це «вперше» Триш пережила близько року тому. Вона погодилася працювати у Кетрін, підписала документ про нерозголошення інформації, а потім зі своєю начальницею пішла до Центру техпідтримки, щоб оглянути лабораторію. Дві жінки пройшли Головною вулицею від початку до кінця, поки опинилися біля металевих дверей, позначених «Блок № 5». Хоча Кетрін і намагалася підготувати її, розповівши про віддалене розташування лабораторії, але Триш таки розгубилася, коли перед нею засичали і розчинилися масивні двері блоку.
Порожнеча.
Кетрін переступила поріг, зробила кілька кроків у непроглядну темряву і махнула рукою Триш, щоби та йшла за нею.
— Ти не загубишся, ось побачиш.
Триш уявила, як іде в непроглядній темряві через приміщення з футбольне поле завбільшки, і від самої думки про це її кинуло в піт.
— У нас тут є спеціальна «система наведення», щоб ти не збилася з дороги. — 3 цими словами Кетрін показала на підлогу. — Дуже проста. Можна сказати, примітивна.
Триш примружилася, вдивляючись у тверду бетонну підлогу. Вона не одразу призвичаїлася до темряви, але таки помітила килимову доріжку, прокладену прямою лінією. Цей килим стелився, як рівний шлях, і зникав у темряві.
— Дивися не очима, а ногами, — підказала Кетрін, а потім обернулася і пішла. — Просто йди за мною.
Коли Кетрін зникла у темряві, Триш проковтнула свій страх і пішла слідком. Який жах! Не встигла вона зробити й кількох кроків килимовою доріжкою, як двері позаду засичали і зачинилися, заступивши не лише залишки світла, а навіть сам натяк на нього. Серце Триш несамовито закалатало. Усю свою увагу вона зосередила на тому, щоб постійно відчувати килим під ногами. Сторожко ступаючи, вона примудрилася здолати кілька футів м'якою доріжкою, як раптом її права нога відчула під собою твердий бетон. Перелякавшись, Триш інстинктивно взяла ліворуч і далі почимчикувала обома ногами по доріжці.
З темряви попереду донісся голос Кетрін. Його майже повністю поглинала лунка акустика цієї чорної, позбавленої життя безодні.
— Дивна річ людське тіло, — мовила Кетрін. — Якщо позбавити його одного з чуттів, то його функції перебирають на себе інші чуття, причому майже миттєво. Просто зараз нервові закінчення у твоїх ногах «налаштовуються» на те, щоб стати більш чутливими.
«От і добре», — подумала Триш, знову підправляючи свій курс.
Якийсь час вони йшли мовчки. Триш здалося, що цілу вічність.
— Ще довго? — нарешті озвалася вона.
— Ми пройшли приблизно півшляху, — здавалося, голос Кетрін трохи віддалився.
Триш поквапилася, щосили намагаючись тримати себе в руках, але їй здавалося, що бездонна темрява ось-ось проковтне її. Вона навіть носа свого не бачила.
— Кетрін! А як ти взнаєш, коли нам слід зупинитися?
— Скоро сама побачиш, — відгукнулася Кетрін.
То було рік тому, а цього вечора Триш знову опинилася в тому мороці, але тепер вона йшла у зворотному напрямку, до вестибюля, щоб привести з собою гостя. Раптова зміна структури килима підказала їй, що до виходу лишилося три ярди. Попереджувальна смуга — так назвав цей відрізок Пітер Соломон, палкий прихильник бейсболу. Триш різко зупинилася, витягнула свою картку-ключ, помацала рукою по стіні, шукаючи виступ, і вставила у шпарину картку.
Двері засичали і відчинилися.
Триш примружилася, вдивляючись у привітне світло у коридорі Центру.
«От і слава Богу, знову все минуло добре».
Йдучи безлюдними коридорами, Триш спіймала себе на думці про химерний відредагований файл, який вони витягнули із захищеної мережі. Древній портал? Потаємне підземне сховище? Їй стало цікаво, чи пощастило Маркові Зубіанісу вирахувати, де є цей загадковий документ.
А в пункті управління, у м'якому світлі плазмового екрана стояла Кетрін, уп'явшись очима в знайдений ними загадковий документ. Підкресливши свої ключові фрази, вона відчувала дедалі сильнішу впевненість у тому, що в документі йшлося про ту саму старовинну легенду, про яку її брат, вочевидь, розповів лікареві Абадону.
...потаємне місце ПІД ЗЕМЛЕЮ, де...
...десь у ВАШИНГТОНІ, ОКРУГ КОЛУМБІЯ, координати...
...знайшли ДРЕВНІЙ ПОРТАЛ, що вів до...
...обережно, ПІРАМІДА містить небезпечні...
...дешифрувати цей ВИКАРБУВАНИЙ СИМВОЛОН, щоб відкрити...
«Як же ж я хочу побачити решту цього файла».
Вона ще на якусь мить затримала погляд на екрані, а потім клацнула вимикачем. Кетрін завжди вимикала цей енергоємний дисплей, щоб не «садити» батареї з рідким воднем. Вона спостерегла, як ключові слова поволі зблякли, перетворилися на маленьку білу цятку, що на мить затрималася у центрі екрана і зникла. Кетрін обернулася і пішла до свого офісу. З хвилини на хвилину мав з'явитися лікар Абадон, і їй хотілося, щоб він почувався комфортно.
РОЗДІЛ 32
— Майже прийшли, — сказав Андерсон, ведучи Сато й Ленґдона, здавалося, нескінченним коридором, який проліг на всю довжину східної частини фундаменту Капітолію.
Ленґдона втішило, що долівка тут кахляна: до палких шанувальників пацюків професор не належав. Маленька група хутко рухалася вперед, і їхні кроки химерно й нерівномірно відлунювали в довгому коридорі. Обабіч були двері, деякі зачинені, деякі — трохи прочинені. Багато приміщень на цьому поверсі здавалися покинутими. Ленґдон помітив, що тепер їхні номери йшли у зворотному порядку і ось-ось мали добігти кінця.
SB4... SB3... SB2... SB1...
Вони пройшли повз непозначені двері, але Андерсон різко зупинився, коли номери на дверях знову пішли на зростання.
НВ1... НВ2...
— Вибачте, — сказав Андерсон. — Ми проскочили. Мені ще не доводилося заходити так глибоко.
Група повернулася на кілька ярдів до старих металевих дверей, котрі, як здогадався Ленґдон, розташовувалися в центральній точці коридору. То був меридіан, що розділяв сенатський підвал, SB, та підвал палати представників, НВ. Як виявилося, ці двері таки було позначено, але позначка вже так вицвіла, що ледь проглядалася.
SBB
— Ось і прийшли, — сказав Андерсон. — Ключі невдовзі принесуть.
Сато насупилася і поглянула на годинник.
Ленґдон придивився до позначки SBB і спитав Андерсона:
— А чому ця зона позначена як зона сенату, коли фактично розташована посередині?
Андерсон розгубився.
— Що ви маєте на увазі?
— Тут написано Ес-бі-бі, тобто починається на Ес, а не на Ейч. Андерсон похитав головою.
— Ес в Ес-бі-бі означає не сенат. Воно...
— Шефе! — гукнув здалеку охоронець. Він підтюпцем підбіг до них лунким коридором і подав ключ. — Вибачте, сер, це зайняло трохи часу. Ми так і не знайшли основний ключ від Ес-бі-бі. Довелося взяти запасний із допоміжної скриньки.
