Сивий Капітан - Владко Владимир Николаевич (книги бесплатно без онлайн TXT) 📗
5. ОГОЛОШЕНИЙ ПОЗА ЗАКОНОМ
Раптом думки Олеся увірвалися. Він помітив легке погойдування підлоги, яке свідчило, що машина уповільнювала хід. Можливо, «Люцифер» закінчує свою подорож, прибув туди, куди вела його воля Сивого Капітана. Ось машина зовсім спинилась.
А втім, навколо немає нічого примітного, нічого цікавого, що відрізнялося б від попередніх картин на телевізійному екрані. «Люцифер» весь час ішов, обминаючи міста і великі села: Капітан навмисно не хотів привертати до себе уваги. І тут так само, як було і перед тим: поле, телеграфні стовпи, гай на обрії, зовсім безлюдно, тільки десь удалині — кілька невеличких хатинок. А поблизу — роздоріжжя; тут, очевидно, перехрещувалися дороги з півночі на південь і зі сходу на захід. Чому «Люцифер» спинився тут?..
Юнак поглянув на Капітана. Але той, нахмуривши кошлаті брови, мов чекав чогось і сам, відірвавшись від обчислень на машині. Чого саме?
Олесь почув сигнальний дзвінок. Це означало, що відкриваються зовнішні двері «Люцифера». А, ось що! Он Валенто Клаудо легко вискочив з машини й швидко попрямував до дороговказу на перехресті доріг — невисокого стовпчика з розчепіреними дошками, що стирчать у різні боки, вказуючи напрям до того чи іншого міста. Невже ж Валенто хоче перевірити правильність маршруту «Люцифера»? Дивно, дивно…
Тим часом Валенто Клаудо підійшов до дороговказу, спинився біля нього, наче уважно до чогось придивляючись. Ось він читає якусь об’яву на білому аркуші паперу. Мабуть, об’ява була зовсім свіжа, недавно приліплена, бо коли Валенто взявся за її край і потягнув, аркуш легко відірвався від стовпчика. Розмахуючи тим аркушем, Валенто Клаудо уже повертався до машини.
Знов пролунав сигнальний дзвінок, і «Люцифер» рушив, поступово прискорюючи хід. У кабіну керування ввійшов Валенто Клаудо. Він простяг Капітанові аркуш паперу — зірване ним з дороговказу оголошення.
Валенто став біля штурвала, а Сивий Капітан голосно, чітко вимовляючи кожне слово, почав читати:
"До відома населення.
Останнім часом на території Іберії з’явився злочинець, який називає себе Сивим Капітаном і відзначився зухвалими антиурядовими вихватками. Насправді це збіглий в’язень, колишній інженер Ернан Раміро, обвинувачений у багатьох державних злочинах і засуджений на довічне ув’язнення.
Оскільки цей непоправний злочинець і далі намагається провадити антидержавну діяльність, він оголошується поза законом.
Кожному, хто приставить вищезазначеного Ернана Раміро (він же Сивий Капітан) до найближчого відділення поліції чи управління жандармерії живим або мертвим, — буде видано винагороду в сумі 100 000 пезет.
Кожен, хто має відомості про місцеперебування вищезазначеного Ернана Раміро (він же Сивий Капітан), або його автомобіля під назвою «Люцифер», або його спільників, — повинен негайно під страхом суворого покарання повідомити про це поліцію чи жандармерію, за що одержить винагороду в сумі 25 000 пезет.
Особливо уповноважений державної поліції
Мігель Хуанес".
Дочитавши до кінця, Капітан зім’яв у руці оголошення і жбурнув його в куток, а потім ще й витер носовою хусткою руки, наче вони були забруднені афішею. Олесь з німим запитанням в очах дивився на нього. Мовчав і Валенто Клаудо, тримаючи в своїх великих, могутніх руках штурвал.
Нарешті Капітан заговорив. Кошлаті брови його зійшлися на переніссі, нахмурене обличчя стало жорстоким. І хоча він намагався говорити стримано, не виказуючи свого обурення, — гіркота й гнів, великий, наростаючий гнів відчувалися в його словах, гіркота й гнів, яких не могли приховати ні зовнішній спокій, ні суворе, металічне звучання голосу. Олесеві здавалося: ще хвилина — і Сивий Капітан не витримає цього внутрішнього напруження, крізь його звичний панцир стриманості прорветься знов, як це одного разу вже трапилося, той вибух полум’яної пристрасті, на які була здатна ця дивна, суперечлива людина.
— Отже, мені оголошено війну не на життя, а на смерть, — сказав Ернан Раміро похмуро. — Державний злочинець, оголошений поза законом, — і кожен, хто схоче, має тепер право вбити мене та ще й одержати нагороду… Що ж, мушу все ж таки віддати належне державній поліції та її особливо уповноваженому Мігелеві Хуанесу. Вони швидко встановили моє справжнє, багатьма забуте ім’я. Все правда — крім одного. Я ніколи не був державним злочинцем і не пам’ятаю за собою жодного злочину взагалі… якщо не брати до уваги моєї відмови працювати на фалангістський уряд…
— Оце й є ваш головний злочин, Капітане, — відгукнувся Валенто Клаудо. — Вам би простили й забули все, коли б не було цього!
— Так. Ви маєте рацію, Валенто. Ну що ж, на війні — як на війні, каже старе прислів’я, — невесело посміхнувся Сивий Капітан. — Я вже казав не раз, що не хотів би шкодити нікому, крім справді винних у злочинах… Проте тепер вибору не лишається. Ідучи до своєї мети, я змушений і захищатися, і одразу довести всім, що зі мною не можна жартувати. Це допоможе людям обрати потрібний шлях: або зі мною, або…
Щось вкрай невмолиме, жорстоке виблиснуло в його гнівно примружених очах.
— Фернандеса все одно ніщо не врятує, він сплатить за все своєю головою… так само, як і його поплічники, — вів далі Ернан Раміро. — Вони сплатять ще більшою ціною, бо знову женуть на смерть тих, кому доведеться безпосередньо виконувати накази уряду… і гинути при цьому, бо я вже нікому тепер не даруватиму… Фернандес і його кліка штовхають мене на це. Що ж, вони сплатять і за це теж! Сплатять не самою смертю, а чимсь значно більшим!..
Він подивився в очі Олесеві — і від того суворого погляду юнакові стало не по собі. Він-бо згадав те, про що зовсім недавно говорив йому Капітан. І говорив так само впевнено і владно… тільки тепер було ще й те нове, що Раміро недвозначно загрожував смертю всім, хто й далі підкорятиметься урядові. І знову те ж саме "я хочу", "я зроблю"… Так, так, ось Капітан ще й додає:
— Я змушу зрозуміти кожного, що йти проти мене рівнозначно самогубству. Змушу вже не словами, а ділами!
Олесь мимоволі опустив очі. Йому хотілося зібратися з думками, але вони розбігалися. Юнак відчував, бачив, як перед ним відкриваються якісь нові риси Сивого Капітана, невідомі досі. Чи, може, ті риси народжувалися в Капітана під впливом обставин? Хтозна, хто може відповісти на це…
Ернан Раміро наче відчув, що Олесь розгубився. Його тон раптом змінився, коли він несподівано спитав:
— Що скажеш, Олесю? Ти маєш час вирішити. Ти бачиш, що перебування зі мною на "Люцифері" не обіцяє тобі нічого доброго. Отже, я повторюю своє запитання: чи не бажаєш ти залишити мене? Я можу доставити тебе, скажімо, кудись на кордон, щоб ти не мав сутичок з поліцією… Відповідай!
— Я вже давно відповів вам, — палко відгукнувся Олесь. — Доки ви дозволите, я буду тут, з вами!
Рука Сивого Капітана торкнулася волосся юнака і лагідно погладила його.
— Добре, Олесю, — відповів він. І враз голос його набув знов суворості і рішучості.
— Ви казали, Валенто, що Марта добре знає керівника підпільної патріотичної організації Фредо Вікторе? — спитав він.
— Так, Капітане. Її батько, Педро Дорілья, — давній друг Фредо Вікторе.
— Він комуніст, цей Вікторе?
Валенто завагався.
— Можливо, Капітане… я напевно не знаю, але…
— Гаразд, зараз це не має значення. Олесю, поклич Марту і приходь разом з нею до моєї каюти. Я чекатиму там на вас. Ми поговоримо, поки Валенто лишатиметься за штурвалом. Є важливі справи, що стають тепер невідкладними. І від них залежить багато що і для нашої спільної мети, і зокрема для батька Марти…
