Гербарій коханців - Сняданко Наталка В. (библиотека электронных книг TXT) 📗
Ірина довго вагалася, перш ніж погодитися на візит. Вона не розповідала Петрові, що насправді знайома зі Степаном. Вирішила, що рішення про те, розповідати чи ні, цього разу слід приймати Степанові. Адже випадковість їхнього знайомства не дає їй права втручатися у стосунки братів, тим більше такі близькі стосунки. І оскільки Степан не розповів нічого Петрові, Ірина теж вирішила цього не робити.
Вона часто згадувала ту пригоду. Коли спонтанно вибралася в гори на кілька спекотних літніх днів, коли хотілося потрапити у якомога глухіший закуток. Вона вирушила в дорогу потягом, а не машиною, як зав жди, щоб залишити вдома все – знайомі запахи, музику, недоречний у сільській атмосфері комфорт.
Вона не була налаштована на флірт, радше навпаки, хотілося спокою, книг, прогулянок, свіжого молока і чорниць. Але сівши у вагон, відразу побачила Степана і відчула, що він теж її побачив. Протягом кількох станцій вони обоє ввічливо відмовлялися від пропонованої сусідами по подорожі ковбаси з часником, уникали, наскільки це вдавалося, розмов про погоду і політику, так само ухильно відповідали на запитання про те, куди саме їдуть і чи є їм де зупинитися, причому Ірина інтуїтивно відчувала, що для Степана всі ці запитання звучать дивно. Він часто їздив цією електричкою, бо не мав водійських прав і не любив пересуватися сучаснішими видами транспорту. Навпаки, він любив виглядати у таких приміських електричках своїм, навіть вбирався підкреслено недбало, хоча і не у китайський спортивний одяг, який дозволив би йому значно переконливіше перевтілення. Ірина відчувала, що сьогодні його сприймають як чужинця саме через неї, що це взаємодія їхніх поглядів, настільки очевидна, що відчутна навіть попутникам. Що бабця із курятами у коробці дивиться на них і загадково посміхається, згадуючи щось своє. А високий ґазда у пом’ятому капелюсі напружено втупився у вікно, щоб не розглядати їх упритул. Не перекинувшись жодним словом, Ірина зі Степаном вийшли на якійсь станції, вона навіть не звернула уваги, на якій саме, так само мовчки взялися за руки і побрели в гори. У Степана був із собою невеличкий намет і спальник, не дуже потрібний у таку спеку.
Вони дійшли до першої-ліпшої галявини біля потічка, швидко поставили намет і, так і не промовивши жодного слова, роздягнулися і залізли всередину. Ірина лягла навзнак, уважно роздивляючись кремезний торс Степана, котрий зручніше вмостив її під собою і увійшов. Все відбувалося так буденно, доторки Степана були не хапливо збудженими чи зляканими, як буває уперше, а діловитими, якимись господарськими, він пестив її шкіру так, ніби розгладжував зморшки на скатертині обіднього столу. Ірині на мить здалося, що він не кохається з нею, а досліджує, оглядає, немов лікар, прислухається до власного ритму і до биття її пульсу. Степан рухався непоспіхом, лише важке і глибоке дихання видавало збудження обох, це збудження було занадто сильним, щоб вириватися назовні. Їм не потрібно було ні удаваних стогонів, ні підбадьорливих зітхань, вони рухалися зосереджено, намагаючись розтягнути задоволення якомога надовше і водночас пізнати тіла одне одного чимшвидше. Подивившись в очі Ірини і збагнувши, що вже час, Степан зарухався швидше, і вони кінчили одночасно, потім на мить зупинились і завмерли, дослухаючись до своїх відчуттів, а тоді Ірина повернулася задом і стала на коліна, Степан увійшов у неї, і вони знову почали рухатися так синхронно, ніби подружжя, тілесність якого ще не приглушила тривала щоденна рутина, але яке вже добре допасоване одне до одного. Цього разу вони кінчили теж одночасно. Аж тоді вбралися, вийшли з намету, приготували обід і почали розмовляти. Тобто розмовляли вони у ці дні небагато. Обоє відчували, що мовчати і кохатися їм значно комфортніше, що саме для цього вони і зустрілися в тому вагоні. Саме для цього й існують випадковості.
Ірина так мало знала про Степана, що навіть не відразу зорієнтувалася, що Петро – його брат. А коли зорієнтувалася, було вже пізно. Мабуть, Степан опинився у схожій ситуації і тому не розповів Петрові нічого. А може, просто не розповів. Зрештою, навіщо таке розповідати. Як би не розвивалися стосунки Петра з Іриною, ця розповідь могла би їм тільки зашкодити. Навіщо скорочувати чотири з половиною приємні місяці до двох чи до трьох.
Ірина подумала про те, наскільки різними є брати. Петро кохався з нею зовсім по-іншому, ніж Степан. Для Петра важливо було спершу довго говорити з Іриною про спільні мрії, сни, побачені фільми, уподобання, йому важливо було, щоб вона думала і ставилася до речей так само, як і він, мабуть, він боявся піддавати випробуванню власну здатність толерувати іншість. Степан же, навпаки, любив вивчати людей, несхожих до себе, йому не заважало, коли хтось кардинально розходився з ним у поглядах і думках, навпаки, це було цікавим, давало матеріал для спостереження і роздумів.
Петро був ніжним і дбайливим коханцем, любив довгі прелюдії і уникав спонтанності. Йому подобалося, коли Ірина сідала на нього зверху і довго розхитувалася, часто змінюючи ритм. Іноді це тривало так довго, аж в обох зникало бажання продовжувати, і тоді вони переривалися на якийсь час, пили каву, палили в ліжку, вели розмови. Розмови розпалювали їх знову до любощів.
Ірині важко було сказати, хто з них обох більше подобався їй як коханець. Мабуть, добре було так, як було – випадкова і спонтанна пригода зі Степаном і ніжний тривалий флірт із Петром. Якби поміняти їх місцями, нічого доброго би з цього не вийшло.
Тоді, в горах, Ірина розповіла Степанові про свою ідею заснувати жіночий бордель, схожий на той, що про нього вона читала у нотатках тети Амалії. «В одній книзі», – як сказала вона Степанові, щоб уникнути зайвих уточнень і розповідей про Ореста та його тету. Ірина не любила розповідати одним коханцям про інших, вважала, що це створює нікому не потрібний дискомфорт.
Ірині здавалося, що жінки даремно недооцінюють власну сексуальність. Тобто вони просто звикли думати, що секс для них не настільки важливий, як для чоловіків. Ірині навіть здавалося, що користуватимуться попитом і звичайні сексуальні послуги, створені за зразком чоловічих борделів – коли жінка приходить суто для того, щоб швидко і без зайвих ускладнень отримати кілька оргазмів, еротичний масаж, петтинг чи навіть кохання з незнайомцем у темній кімнаті, коли партнери не бачать одне одного.
Але основний акцент у своєму закладі Ірина робила б на створенні психологічного комфорту для клієнток. Ірина вже кілька років не могла позбутися нав’язливого спогаду саме про цей епізод із щоденника тети Амалії, точніше, із листів одного з її залицяльників, який міг і просто вигадати все це. Але яка різниця, кому належала ця ідея, важливо, що це була чудова ідея, й Ірині дуже кортіло втілити її у життя. Найвдалішими у борделі тети Амалії Ірині здавалися послуги залицяльників. Клієнтка знала би тільки про те, що її зваблюватимуть, але як, де і коли це відбуватиметься і що саме відбуватиметься, ставало би для неї несподіванкою. Степанові сподобалася така ідея, він навіть пожартував, що сам хотів би якийсь час попрацювати у такому бізнесі. Хоча, може і не пожартував, варто буде повернутися до цієї з ним розмови, коли Ірина перейде від планів до реального втілення проекту в життя. Петрові вона б ніколи не змогла про це розповісти. У нього така ідея викликала б тільки обурення. Петро був дуже консервативним попри те, що при кожній нагоді старанно намагався демонструвати власну відкритість, сучасність і свободу в сексуальних питаннях. Ірина могла б спокійно уявити його в ролі типового голови родини, який обурено кидає ложку, бо йому не смакує зварена дружиною зупа, а потім розлючено виходить геть із кухні, залишаючи дружину тихо плакати над баняками. Хоча сам Петро ніколи б не погодився з такою її візією і наполягав би на власній розкутості та розкомплексованості.
Але по-справжньому розкутим був радше Степан, попри те, що цю розкутість важко було зауважити під його напускним і показовим хлопством. Його внутрішня свобода не була наслідком прочитаних книг і запозичених модних теорій, він просто так відчував життя. Любив свободу і цінував несподівані враження, які посилала йому доля. Умів відчути настрій випадкової пригоди, вмів піддатися цьому настрою і прожити момент в унісон із кимось. Петрові це було недоступно, він жив у штучно змодельованих життєвих ситуаціях, про які мусив заздалегідь знати, що і як відбуватиметься. А щойно втрачав контроль, відчував себе дискомфортно. Мабуть, співіснування з Петром у щоденному побуті було би приємнішим саме через цю його врівноваженість і передбачуваність, зате раптові спонтанні пригоди однозначно краще було переживати зі Степаном. Ірина відчувала легке збудження і щось зворушливе, згадуючи, як Степан вдосвіта ходив до джерела по воду, щоб зготувати їй на вугіллі ранкову каву. Процедура займала майже годину, але йому не жаль було цієї недоспаної години, він робив це не для того, аби опинитися у вигідному світлі в очах коханки, а з приємності, для себе, так само як і для неї. Найкомфортнішим у стосунках зі Степаном було те, що він умів робити ці приємні речі настільки само собою зрозуміло, що людина, для якої він це робив, не почувалася йому зобов’язаною. Це дуже рідкісна риса, Ірина цінувала її в людях.
