Капелан Армії УНР - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
«полегшити богослужіння в церкві українською мовою та
показати перевагу й красу Служби Божої на рідній мові».
1926 року вийшла наступна збірка «Українські церковні співи
», 1929-го – «Українська Відправа Вечірня та Рання».
Композитор, видавець, лікар, церковний діяч, Річинський
не залишався осторонь і громадського життя. В 1928–29 роках, на
які припадає кульмінація його суспільної діяльності, він очолював
Володимирську «Просвіту», був її ідеологом і натхненником
усіх культурно-просвітницьких заходів. 1933 року Річинського
обрали віце-президентом товариства «Відродження». Тоді ж він
організував хор при «Володимирському Союзі українок».
У своїх виступах та публікаціях Річинський постійно
пропагував ідеї національної незалежності, за що його декілька
разів заарештовували, а одного разу навіть заслали до
концентраційного табору.
Після останнього арешту в 1939 році органами НКВС
Річинський був засуджений до 10 років позбавлення волі в
Унтатаборі. Після відбуття цього терміну, Річинського разом
з родиною відправили у безстрокове заслання в КизилОрдинську
область без права повернення в Україну. Він працював
лікарем районної лікарні, продовжуючи і свої композиторські
заняття. Так, на початку 50-х років він створив хор
«Дві хмароньки».
У 1952–1953 рр. його статті на медичну тему друкувалися
в часописі «Здоровье Казахстана».
Помер А. Річинський 13 квітня 1956 р. у результаті крововиливу.
Поховали його на цвинтарі станції Джусали КизилОрдинської
області (Казахстан).
Повідомлення з Москви про реабілітацію запізнилося на
два тижні…
Митрополит Антоній
(Олексій Павлович Храповицький)
(30(17).03. 1864 – 1936)
Православний митрополит, російський церковний і громадський
діяч. Народився в Новгородській губернії. 1902–13
151
– єпископ Волинський і Житомирський(з 1906 – архієпископ,
з 1911 – д-р теології), 1913–17 – архієпископ Харківський.
1917 відомий гострими виступами проти українського національного
руху. У травні 1918-го обраний митрополитом
Київським, вибори відбулися з порушенням церковних канонів
і всупереч бажанню гетьмана П. Скоропадського та його
уряду. Активно боровся проти української автокефалії. На
початку 1919-го його усунено за антиукраїнську діяльність.
1920 р. емігрував, очолив закордонне російське церковне
правління у м. Сремські-Карловці (нині Сербія та Чорногорія).
На 1-му Карловацькому соборі (грудень 1921) обраний
головою Вищого російського церковного управління за кордоном.
22 червня 1934 року Московська Патріархія заборонила
надто владолюбивому Антонію Храповицькому та іже з
ним у священнослужінні.
Помер у м. Сремські-Карловці.
Цікаві міркування про чорносотенний «Союз русского
народа», одним з організаторів якого в Україні був митрополит
Антоній Храповицький, є в Андрія Новосьолова «Развод
по-христиански. 2. Черная сотня» (www.proza.ru):
«Вот создать организацию таких «идейных» воителей за
ценности православия и сподобились духовные отцы с надеждою
на то, что такие «народные дружины» из «православных
борцов» и пригодятся в будущем. А на то, что у самих синодалов
с верой в Бога некоторые проблемы, внимания решили не
обращать, поскольку все это мелочи.
Во главе этих боевых групп должен был стоять военный
человек, а вот управлять этим командиром должен был представитель
духовенства, впрочем, не отвечая за действия своих
«духовных детей» с револьверами. Если припомнить, что
внутри самой РПЦ всегда существовала жесткая военная
дисциплина, то можно себе представить, какую власть в своих
руках сосредоточил Синод – «черные сотни» Всея России
отлично управлялись из Москвы.
Факт непосредственного участия духовенства в черносотенных
организациях известен. Так, будущий патриарх Тихон
в бытность архиепископом Ярославским и Ростовским
Іван КОРСАК152
возглавлял губернский отдел Союза русского народа. В рядах
«Черной Сотни» были архиепископы Сергий Старгородский,
будущий глава Русской Православной Церкви в эмиграции
(РПЦЗ) Антоний Храповицкий и многие другие…
Поэтому, действуя «от обратного», мы можем с уверенностью
сказать, что «Черная Сотня» – это Всероссийская боевая
террористическая организация, действующая во имя политических
интересов Святейшего Синода…
Еще один факт принадлежности «Черной Сотни» церковной
системе – это ее финансирование и обеспечение. Разумеется,
декларируемая часть денежных вливаний в «черносотенство
» – это «пожертвования неизвестных лиц». Но было и финансирование
из бюджета Российской Империи, точно такое
же, как и финансирование РПЦ. (Невероятно, что Российское
Государство само кормило своих убийц!) И как только в 1917
году денежный поток из государственной казны иссяк, исчезло
и черносотенное «народное движение»…
Все террористические акты по устранению правых лидеров
осуществлялись боевой группой левых эсеров, в частности,
ее лидером Борисом Савинковым. А вот член Центрального
Комитета социал-революционеров Евно Азеф был агентом
царской охранки, где получал деньги для Савинкова и инструкции,
кого в этот раз настоятельно рекомендуется убить.
Там же, в кабинете начальника Департамента полиции Петра
Ивановича Рачковского, получал деньги и инструкции глава
боевых групп (БГ) «Черной Сотни» В. М. Пуришкевич. «Черные
» убивали «жидо-масонов», а «красные» убивали «мракобесов
». Таким образом, в России за счет казны организовывалась
«беспощадная классовая война» во имя «светлых целей
спасения России». Боевики Савинкова убили московского
градоначальника великого князя Сергея Александровича, министров
Сипягина, Плеве, Трепова, Столыпина и еще сотни
людей, преданных монархии. Черносотенцы убили профессора
Герценштейна депутата I Думы, революционных лидеров
Караваева, Баумана, Афанасьева и многих других, покушались
на жизнь министра Витте. Устраивали черносотенцы и
погромы.
153
Михайло Тележинський
(26 січня 1886 – 1939)
Композитор, хоровий диригент, публіцист, відомий духовний
та політичний діяч.
Народився 26 січня 1886 року в селі Булаї Бердичівського
повіту. 1905-го закінчив Києво-Подільське духовне училище
і був зарахований до Київської духовної семінарії. 1913
року Тележинський був посвячений у духовний сан, але відмовився
від священицтва, повністю віддав себе мистецтву.
Наступні роки він присвятив самовдосконаленню в професійній
музичній сфері водночас задовольняючи свій яскравий
суспільний темперамент участю у політичному житті
Києва. В 1917 році Тележинський стає вже вельми помітною
постаттю столиці: він – член Центральної Ради, державний
