Москва Ординська - Білінський Володимир Броніславович (серия книг txt) 📗
Щодо історичного поняття «Мещера — володіння хана Уковича» є ще одне дуже цікаве свідчення в російських дипломатичних документах: «Возвращаясь из Турции, наш (московський.—В.Б.) посол Михаил Иванович Алексеев писал в Москву великому князю (в апреле 1514 г.): “Провожали, государь, азовские татарове Камаль-бега посла хенкерева да Дерть-Кульяка Бийсуф с товарищи… А поити им на села на две Зноби, а от Знобей на Росаднов, от Росаднаго на Войкино, от Войкина на Бологин, от Бологина к Бирину, от Бирина к Хотешину… Да городецкого татарина изымали да от меня его хоронили, а тот хочет их вести на Мещеру да на Андреев городок… де их кони ходят; и то бы, государь, тебе сведомо было…» [43, с. 34].
Коли на старих мапах знайдемо вказані поселення (Зноб, Росадне, Войкове, Бологе, Бірин) і подивимось, куди прямували ханські (азовські) татари зі своїми кіньми, то виявиться, що вони рухались між сучасними Сумською областю (Україна) і Тульською областю (РФ) на Бологе (поселення Тверської області Російської Федерації) через сучасні Брянську і Смоленську області. Тобто обходили ворожу їм Москву. А далі йшли на схід через сучасне поселення «Биряково» до Тотьми.
Завоювавши так звану Ростовсько-Суздальську землю, військо хана Батия навесні 1238 року поверталось на південь із району сучасних міст Осташкова, Бологого та Вишнього Волочека через сучасні Смоленську (східна частина) і Калузьку (центральна частина) області.
У кого є найменший сумнів, подивіться на мапу із серії «Регіони Росії» — «Московская, Тверская, Ярославская области» (2009). На ній також подані значна частина Новгородської, Псковської, Смоленської, Калузької, Тульської, Рязанської, Володимирської, Івановської та Костромської областей. За шляхом руху війська хана Батия до нашого часу збереглася пам’ять про присутність татар на цих теренах. На території сучасної Тверської області родичі та нащадки знаменитого Беклемиша заснували поселення: Твер («Андреев городок»), Кашин, Калязін, Холм (сучасний Красний Холм), Стариця, Зубцов, Микулін (нині село Мукуліно Московської області), Білий городок, Вертязін тощо. За іменами цих поселень до російської історії увійшли десятки князівських родів Чингісидів, серед них: Кашини, Холмські, Микулінські, Дорогобузькі, Зубаті, Зубцови, Старицькі, Беклемишеві, Мещерські, Мосальські та інші.
Йдучи зі Смоленської та Калузької (сучасних) областей, татари хана Батия не полишили їх повністю. На підкореній землі зостались «сотні» та «тисячі», щоби освоювати землі.
Одна із «тисяч» базувалась навколо сучасного міста В’язьма. Коли глянути на згадану мапу, то на ній досі зберігається пам’ять про далеке минуле. Ось імена сьогоднішніх поселень навколо В’язьми: «Татарська, Баскаково, Годуново, Царево Займище» тощо.
Англійський дипломат Джайлс Флетчер (1549—1611) ще в XVI столітті зазначав: «Ежегодный доход его (Бориса Годунова.—В.Б.) с поместьев, вместе с жалованием, простирается до 93700 рублей и более, как можно видеть из следующих подробностей. С наследственного имения в Вязьме и Дорогобуже… он получал 6000 рублей в год…» [123, с. 185].
Отже, у XV—XVII століттях «татарські коні» ще ходили навколо В’язьми, бо предки Бориса Годунова походили від мурзи Чета із роду Чингісидів.
Ще яскравіший приклад маємо у Калузькій області, в районі Калуги, де теж осіла «тисяча» війська хана Батия.
Раніше наголошувалось, що всі ті землі належали ще з 1238 року ханові «Бахмету Усейнову сыну», у московському поданні — князю Уковичу. Погляньмо на букет татарських міст у цьому районі:
Калуга (татарською мовою — застава), Мосальськ, Мещовськ і, врешті-решт, Беклемишево, Баскаковка. Не станемо вести розмову про Беклемишево і Баскаковку — тут усе зрозуміло. А от про князів Мосальських відомо з «Бархатной книги»: «Из Золотой Орды выехали: Агдавлетовы, Арсеньевы, Годуновы, Давыдовы, Вислоуховы, Елчены, Ждановы, Загоскины, Исуповы, Камынины, Карауловы, Кременецкие, Мосаловы, Обезьяниновы, Огаревы, Павловы, Пешковы…» та сотні інших.
Хоча російська історія приписує князівський рід Мосальських до Чернігівських Рюриковичів. Одночасно вона і Беклемишевих приписує до «Прусів», а не до Золотої Орди. З цього приводу відверто поглузував професор І. М. Березін, фахівець- тюрколог, завідувач кафедри історії Санкт-Петербурзького університету:
«Беклемишевы, дворянский род новгородского (???—В.Б.) происхождения, бывший уже знаменитым при Иване III. В Гербовнике, родоначальник Беклемишевых назван Гавриил “муж честен” с отцом своим Львом, выехавший “из Прус” в Москву, но эти Прусы следует считать… Прусскою улицею в Новгороде на Софийской стороне» [137, отд. 1, т. 3, с. 410].
Саме Беклемишу (Михайлу Тверському) належав Новгород, бо підкорився Тверському улусу в 1310 році. З тих пір у Новгороді й живуть нащадки Чингісида Беклемиша. Прізвища нащадків Великого Хана у ті часи ніхто привласнити не міг. Це аксіома!
Московська влада ще з часів Івана Грозного почала винищувати пам’ять про своє минуле. Ось що пише професор І. М. Березін:
«Городень, или Городня, село в Тверском уезде на Волге. Раньше тут находился город Вертязин, или Городец, составлявший отдельную от Тверского княжества область. В 1569 г. по приказанию Иоанна Грознаго жители были избиты, а здания разрушены» [137, отд. 1, т. 5, с. 764].
Нищилось геть усе, що зберігало пам’ять і згадки про золото- ординське минуле та «старих царів». Такі міста, як Твер, Кашин, Торжок, Ярослав, Кострома та інші, спочатку були знищені, а під час відбудови змінили в них навіть напрямки вулиць. Усе те чинилося цілком свідомо.
Згадавши про Тотьму, назвемо ще один улус брата хана Батия. Той Тотемський улус належав ханові Мухаммеду — одинадцятому братові хана Батия.
8. Мухаммед — одинадцятий син Джучі. Родові хана Мухаммеда належали сучасна російська Вологодська область, заволзькі частини Костромської та Нижегородської областей і те, що лежало північніше. Столицею удільного ханства був Великий Устюг або Тотьма. Уже говорилось, що згадка на історичній мапі Московії слова «Тьма» означає місце дислокації ханського темника. А оскільки поруч із містом Тотьмою ще й тече річка Царева, то не може виникати сумніву, що ту тьму очолював хан-оглан із роду Чингісидів. У московській історіографії усі Чингісиди з 1238 року величались царями, в той час як вигадані московські правителі — лише князями. І так тривало до другої половини XVI століття. Лише Іван IV (Грозний) наважився назвати себе царем.
Чому Тотьма і її улус належали саме одинадцятому братові хана Батия — Мухаммеду?
Відповідь надзвичайно проста. Із двох невизначених ханів, що прибули разом із Батиєм на терени сучасної Московії, залишились Чимпай і Мухаммед.
Уже повідомлялось, що великий історик минулих віків Рашид-ад-дін у своєму «Збірнику літописів» не згадує про нащадків хана Мухаммеда. Тож, імовірно, його діти, як і діти хана
Чилаукуна, прийняли християнську віру (а вона там на 1238 рік уже почала пускати своє коріння) і перестали існувати для істориків мусульманської віри. Отак визначився володар Тотьми.
9. Чимпай — десятий син Джучі. Нащадки хана Чимпая, за свідченням Рашид-ад-діна, належали до «правовірних», отже, сповідували мусульманську релігію. А оскільки на той час цю віру сповідували на теренах Волзької Булгарії, то немає сумніву, що улус хана Чимпая був поруч і межував із нею на півночі та сході. Бо на півдні землі між Волгою та Уралом до річки Ками належали особисто ханові Батию.
Отак визначився улус останнього брата хана Батия в межах Золотої Орди. Землями хана Чимпая були сучасна В’ятська область і землі Комі-Перм’яцької, Удмурдської і Марійської Автономних Республік Російської Федерації.
5
Згадаємо деякі факти, з якими нам у подальшому доведеться працювати.
Перший. Як відомо із офіційних російських джерел (ВРЕ), хан Батий усі завойовані землі розділив між своїми братами, сім із яких осіли на землях сучасної Московії. Цей незаперечний факт іноді відкрито подавали російські історики. Хоча, звичайно, досліджувати це категорично заборонялось. Тому досліджень на подібну тему не було виявлено.
