Стократ - Дяченко Сергій Сергійович (электронная книга .txt) 📗
Нора опам’яталася від мрій про те, як буде чудово, коли випаде сніг, і прислухалася. Батько говорив тихо й дуже чітко, і з кожним його словом мати все більше жахалася.
— Якщо обирати майбутнє — то тільки тепер, потім такої можливості нам не залишать. Або сьогодні ми виберемо Ліс, або через п’ять років тут будуть Залізні Брати.
— Але за цілих п’ять років, — благальним голосом почала мати, — хтозна, що може статися. Залізні Брати можуть зустріти супротивника, який, нарешті, переламає їм хребти…
— Де?! Де такий супротивник? Я говорив сьогодні зі шпигунами — остання надія пропала, вони взяли Яр майже без утрат. А Яр — природна фортеця, не те що наша рівнина. Якщо ми не хочемо стати рабами Братів, ми повинні…
Він замовк і подивився на дітей. Нора, дванадцяти років, і одинадцятирічний Пугач не встигнули прикинутися, ніби не слухають.
— Ідіть до себе, — сказав барон після паузи.
— Але, ваша милість, ми ще не доїли, — Пугач завжди звертався до батька «ваша милість», коли чимось обурювався й хотів це показати.
— Ідіть, — сказав батько, і від звуку його голосу в животі у Нори щось тенькнуло. Вона встала без жодного слова.
Пугач ідучи прихопив з тарілки два шматки пирога. Пугач завжди брав усього по два: для себе й для Нори. А вона іноді забувала про меншого брата. Попереду в неї було багато темних ночей, щоб у цьому покаятись, але в ті хвилини вона нічого не знала про майбутнє.
Виходячи із зали, вони почули останні два слова:
— Лісовий Цар…
Двері зачинилися.
Мовчки, одне за одним, брат і сестра піднялись у свої покої. Нора несла свічку, Пугач — пиріг і глечик з водою. Добравшись до кімнати, вони запалили світильник на столі, взяли кожне по шматку пирога й тільки тоді заговорили.
— Залізні Брати взяли Яр, — сказав Пугач. Він був баронів спадкоємець і мусив знатися в політичній ситуації. Нора задумалася: слова звучали жорстко й тривожно, але великого лиха в них не було.
— Яр — це далеко, — сказала вона не дуже впевнено.
Пугач запалив нову свічку. Підвівся і потяг за шнурок; згори спустилася й розгорнулася, наче вітрило, карта Населеного Світу, і закрила собою всю стіну.
— Не дуже й далеко, — він вийняв з піхов свій кинджал і став навшпиньки, торкаючись вістрям кордону баронства. — Ось Яр, а ось ми. Бачиш, між нами і Яром немає сильних володарів — тільки дрібні баронства без армій і навіть без зброярів.
— Але ж у нас є наше право, — нагадала Нора. — У нас є документи, які підтверджують, що Перелісся — наша земля, з усіма полями й озерами, водою й травою…
— Залізні Брати не читають документів, — сказав Пугач. — Вони взагалі не читають по-нашому. Вони сліпі.
Нора здригнулася. Про Залізних Братів багато розповідали. Але що з того казки, а що…
— Як же вони воюють, якщо вони сліпі?
— Вони все навколо чують.
— Навіть нерухому стіну?
— Усе. Вони перетворюють людей на рабів, розлучають батьків і дітей, розлучають подружжя. А декого роблять Залізними Братами…
— Як?
— Не знаю, — сказав Пугач і раптом викрикнув істеричним шепотом: — І знати не хочу!
Нора знала, як її брат уміє боятися — у нього ж багата фантазія, він жваво уявляє все, про що говорять. Щоб це приховати, Пугач прикидається відважним. Він казав: якщо прикинутися кульгавим, то скоро скульгавієш. А якщо прикидатися відважним — рано чи пізно забудеш страх.
— А Ліс? — запитала Нора, щоб відвернути його від страшних думок.
— Ліс…
Брат іще постояв перед картою, розглядаючи темну п’ятикутну пляму коло північно-східного узбережжя, підписану «Ліс». Потім сховав кинджал і повернувся в крісло.
— Ліс теж наступає, з іншого боку. Під владою Лісу живуть люди… але вони не раби. Вони васали.
— І ми будемо васалами Лісу?
Пугач дивився на шматок пирога. Він дуже любив цей пиріг, м’ясний, з хрумкою шкуринкою. Пугач покрутив його в руках — і поклав назад на тарілку.
— Я чула, в Лісі є ходячі дерева, — сказала Нора, не знаючи, чим би ще його розважити.
— Ходячих дерев не буває.
— А кажуть…
— Казки, — брат підняв на неї очі, і Нора ще більше стривожилася, зустрівшись з його гарячковим поглядом. — Ходячих дерев не буває… Бувають дерева, які дуже швидко ростуть. За рік з паростка стають великими. Восени вони розкидають листя на багато кроків навколо. І скрізь, де листя торкнулося землі, — там царство Лісу.
Він подивився на карту.
— Бачиш, отут дві межі? Ця стара, такий був Ліс у рік, коли я народився. А ця нова — Ліс просунувся на захід і на південь, захопив Озерця, захопив володіння Куск… Між нами й Лісом залишилися вільні землі, де кожний сільський староста вважає себе князем… Ліс поглине їх перш, ніж прийдуть Залізні Брати.
Він різко потяг за шнурок. Карта Населеного Світу поповзла вгору, намотуючись на палицю, однак на півдорозі застрягла й перекосилася.
— А запустимо наш млин? — Нора швиденько відчинила дверцята високої шафи, де стояла їхня з братом улюблена іграшка.
Пугач похитав головою:
— Ліс — єдина сила, яка може зупинити Залізних Братів. Виходить, нам треба укладати договір з Лісом.
Він не сказав у той вечір, чим це обернеться для нього, спадкоємця, особисто. Він був дуже сильний чоловік, як для своїх одинадцяти років.
— Лісовий Цар сьогодні буде тут, — сказав батько, і в Нори задрижали коліна.
Батько зібрав усіх в обідній залі. Смеркло, і знову горіли свічки, але язички їхні танцювали, як підпилі селяни.
— Винесіть усі рослини в горщиках, — велів батько. — Винесіть дрова й не топіть печей…
— Буде холодно, — сказав чужий голос. — Топіть, у мене немає забобонів.
Він сидів при столі. Як він зайшов — ніхто не бачив. Невисокий, у сірому важкому плащі, лисий, на вигляд — звичайна літня людина. Тільки зустрівшись із ним очима, можна було здогадатися, хто він.
— Я прийшов укласти договір, — сказав Лісовий Цар.
Батько схилив голову. Спадкоємний володар своїх земель, він зроду нікому не кланявся, і дуже важко було придумати жест, який виражав би гордість і покірність одночасно.
— Ваш барон далекоглядний і передбачливий, — Лісовий Цар дав зрозуміти, що оцінив жертву. — Землі, які Ліс бере силою, платять тяжкий податок. Ви заплатите легкий. За це Ліс не допустить до вас Залізних Братів.
Нора стояла поруч з братом. Лісовий Цар з’явився завчасно, зненацька — вона не встигла ні перевдягтися в ошатну сукню, ні підготувати себе до цієї зустрічі, ні побалакати з Пугачем — нічого…
Той, хто сидів при столі, повернув голову й подивися їй прямо у вічі. У Нори ослабли й так тремтячі ноги.
Лісовий Цар перевів погляд на блідого Пугача.
— І ще я візьму до себе хлопчика на п’ять років, — сказав він м’яко. — Потім я поверну його вам цілого й неушкодженого, і йому буде шістнадцять, ні на рік більше. Він мені потрібний на те лихоліття, коли Ліс розростатиметься на вашій землі, а Залізні Брати засилатимуть до вас гінця за гінцем з пропозицією про дружбу… Не вірте їм. Вони беруть данину живими людьми. Я — всього-на-всього людським часом.
Нора не чула або не розуміла, що він говорить. Пугач узяв її за руку, в нього була холодна тремтяча долоня.
— Візьміть мене, — сказала вона дуже голосно, і Цар замовк. Вона перебила його на середині якоїсь фрази. — Візьміть мене, — сказала вона, сліпа з жаху. — Залишіть мого брата.
Лісовий Цар устав із-за стола і виявився значно вищим, ніж здавалося. Він був на голову вищий за барона, чоловіка кремезного й високого. Його чоботи торкалися кам’яної підлоги зовсім безшумно.
Він підійшов і зупинився напроти Нори. Нахилився, так що його зморшкувате лице опинилося навпроти її білого, як перегорілий попіл, личка.
— Дівчинко, — сказав він. — Ти хоробра. Але я не збираюся твого брата мучити чи карати. Я хочу його дечого навчити.
І, більше ні слова не кажучи, він узяв Пугача за руку і вийшов у двір. Там стояв величезний кінь, що хтозна-де й узявся, Лісовий Цар скочив на коня й посадив Пугача до себе в сідло. Нора встигла перехопити останній братів погляд — поверх лютої кінської голови, втомлений безнадійний погляд.
