На запах м’яса - Дашвар Люко (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений TXT) 📗

Майка психонула подумки, але заплатила ще сто двадцять гривень за те, щоби лікар увів вагінальний давач усередину між ногами. «Якого мені лікар знадобився? Тест і так ясно показав – вагітна! – дратувалася подумки. – Уже чотириста десять гривень витратила, а сподівалася ста сімдесятьма обійтися. Як жити?… Зараз скажуть – ще за щось плати!»

– Аналізи треба, біопсію взяти, – почула голос лікарки, що вона розмовляла з УЗДистом.

– Уже все? – видушила.

– Прошу! – УЗДист простягнув Майці паперовий рушник: витирайтеся, вдягайтеся, чекайте в коридорі.

– Чого чекати?

– Напишу висновок, і з ним повернетеся до гінеколога.

– А ви мені сказати не можете? Ви ж на власні очі все бачили. Я вагітна? – Майка так втомилася од тих лікарів, терпець уривався.

– Ні, ні… Усе пояснить гінеколог.

– Мені ще раз доведеться за консультацію платити? – спитала Майка.

– Ні…

Яка обнадійлива новина! Сиділа на лавці в коридорі, чекала, поки її покличе лікарка-гінеколог, заспокоювала себе подумки: майже дев’ять місяців попереду, якщо вдуматися. Чого нервуватися з першого дня? Певно, маляткові шкодить. Задумалася: ні, не час… для малятка. Надто швидко сталося, Андрій не зрозуміє. Ще подумає, що вона його зневажає… Чи шантажує.

Роздуми перервала лікарка – підійшла якось надто тихо, поклала руку Майці на плече.

– Зачекалися? Ходімо. У кабінеті поговоримо.

Майка сиділа навпроти лікарки, знизувала плечима.

– Дарма ви мене вже так ретельно обстежували… Мабуть, аборт робитиму, – сказала непевно. Наче чекала, щоби лікарка озброїлася аргументами, відмовила від дурної справи.

– Ви вагітні, але… – Лікарка виглядала не надто впевнено. – УЗД виявило в матці новоутворення. Досить велике, але панікувати зарано. Необхідно ретельно обстежитися, узяти біопсію, щоби виявити природу пухлини. Цілком можливо, що вона доброякісна, але подібні дослідження, на жаль, неможливі в умовах нашої клініки. Вам треба звертатися до онкологів… – замовкла, додала делікатно: – Дитину за таких умов, гадаю, виносити не зможете. З цим доведеться змиритися й зосередитися на головному.

Чи то Майка слухала неуважно, чи просто втомилася, та лише при слові «онкологія» зиркнула на лікарку приголомшено, закліпала повіками безпорадно.

– У мене рак?! – спитала. – Ви помиляєтеся… Звідки? Я молода…

– Я і не наголошую на тому, що пухлина злоякісна. Навпаки, будемо сподіватися на краще. Ультразвукове дослідження не здатне визначити природу новоутворення. Треба детальніше обстеження.

– Добре… Все? Можу йти? – Підвелася, посунула до дверей.

Лікарка й не таку реакцію на подібні діагнози бачила. Наздогнала Майку, всадовила на кушетку.

– Зачекайте. Напишу свій висновок, підколемо УЗД. Візьмете їх із собою, коли підете… на консультацію. У вас є адреса, телефони міської онкологічної лікарні?

– Немає… – відповідала Майка, сама себе не чула.

– Я напишу…

– А якось… тут уточнити можна? Зараз! Невже ви оглядали мене биту годину й нічого не скажете? Ви… не хочете вбивати мене? Я… Прошу! Я не звалюся! Благаю – скажіть.

– Не варто ворожити на кавовій гущі. І лякатися наперед. Повірте! У мене товстелезний довідник із новоутворень на тілі й шийці матки – десятки різновидів, для лікування кожного свій підхід. І все починається з ретельного обстеження й визначення характеру пухлини. Безумовно, раджу розпочати вже найближчими днями. Можете перед візитом до онколога зробили біопсію новоутворення радіохвильовою петлею з гістологічним висновком. Однаково онколог порадить розпочати з цього. На Печерську є клініка, де проводять таку процедуру. Вона вирізняється досить точними результатами. Дати контакти?

– Що таке біопсія?

– З тіла новоутворення візьмуть маленьку частину тканини, щоби дістати відповідь на головне питання: пухлина доброякісна чи ні.

– А скільки коштує… біопсія?

– Орієнтовно від шестисот гривень.

– А-а-а… Зрозуміло… Давайте контакти. – Згадала: з тисячі п’ятсот дев’яносто залишилося. Смішно… Десятки не вистачає. На біопсію. А на життя – ані копійки нема…

– Ви молода. У вашому віці справляються з найтяжчими хворобами. Дайте собі добу… На те, щоби усвідомити… І не здавайтеся. Лікуйтеся, – лікарка вичерпала арсенал заспокійливих слів, потайки глянула на годинник. – Вибачте, певно, під кабінетом уже черга…

Майка підвелася з кушетки, ступила крок до дверей.

– А ви… Ваша думка! Ви ж не тільки… по біопсії орієнтуєтеся. Ви ж… розумієтеся на тому.

Лікарка відсунула стілець, узяла Майку під руку.

– Ходімо, я вас проведу…

Вела до дверей, спокійним тихим голосом розпитувала: коли в гінеколога востаннє була, чи не втратила вагу останнім часом, чи піднімала важке, чи були стреси, як харчувалася… Майка відповідала на автоматі. І важке піднімала. І схудла – а як не схуднути: крутиться цілодобово, виспатися нема коли. Гінеколог у студентській лікарні на початку навчального року Майку дивився два місяці тому – ніяких проблем. Не могло ж воно так швидко виникнути…

– Скажіть! Що ви думаєте?

– На саркому матки схоже. Вона досить швидко… Але може бути й банальна міома. – Лікарка власноруч розчахнула перед Майкою двері на вулицю. – На все добре. Ви ж… Завтра ж… На обстеження…

– Потім до вас?…

– Ні, ні… Я там вам усе написала… До міської онкологічної… На Верховинній… Ви ж киянка? Тоді – до них…

Задуха… Чому люди тремтять, піднімають комірці, обгортають шиї шаликами, заляпуються мокрим снігом, штовхаються біля маршруток?… Задуха страшна – дихати нічим. Майка стікає потом, ноги несуть – куди?… Світ навколо – німий, нічого не чує. Майка насторожено прислухається до відчуттів у животі. Болить? Болить… Так сильно болить, кричати хочеться.

Зупиняється посеред вулиці, шарудить у кишенях: де мобільний? Заклопотаний перехожий наштовхується на Майку, буркотить вибачення, біжить собі далі. Майка озирається йому вслід, наче той перехожий точно знає, чи жити їй. Не хоче зізнаватися? Тікає?…

– Де мобільний?…

Нерухома дівчина посеред гамірного тротуару дратує люд.

– Ну, що ви завмерли, пані?! – кидає літній чоловік із професорською борідкою, оминає Майку, вступає в калюжу.

– Пішов у дупу… – несподівано люто кидає Майка йому вслід.

Літній чоловік зупиняється:

– Така молода… І така чорнорота…

– Забирайтеся…

Чоловік губиться, задкує, бубонить під ніс щось морально витримане.

Майка врешті знаходить мобільний.

– Мамо!

– Господи, доню, ну не зараз! – шепоче в трубку мати. – Ми в театрі…

– У якому?

– Франка…

Майка відрубає зв’язок, виходить на проїжджу частину, махає рукою так відчайдушно, аж сльози навертаються: ну, хоч хтось… Зупиніться, згляньтеся…

– Куди? – з чистенького «опеля» визирає молодий водій.

– До театру Франка.

– Вісімдесят…

А пофіг! За двадцять хвилин Майка вже проривається до театрального фойє.

– Вистава коли закінчується? – тьмяно питає літню жінку біля входу.

– За десять хвилин.

Майка не дякує. Виходить на вулицю. Задуха… Розстібає куртку, стоїть у калюжі біля входу, дивиться на годинник і не витримує, знову набирає маму.

– Майє, це неподобство! Я ж казала…

– Вийди! Я біля входу!

– Якого? – роздратовано шепоче мама.

– Театрального!

– Що сталося?

– У мене рак!

Першим виповзає Луцик. Кахикає в кулак сердито, дивиться на Майку з підозрою: «Щось ти, дівко, крутиш». За дідом вибігає мама.

– Донечко… – Простягає до Майки руки.

– Мамо! Мені страшно! – Майка припадає до мами, сльози котяться, коліна тремтять.

– Так, дівчата! – встряє Луцик. – Годі увагу привертати. Не на сцені. Додому поїхали. Там поговоримо.

…У крихітному однокімнатному барлогу на Харківському сидять рядком мама і Луцик, слухають Майчин рваний крик зі сльозьми впереміш.

– Так! – Луцик підводиться, розправляє спину. – Ну, що я тобі скажу… Аби я всіх лікарів слухав, давно б копита відкинув.