Капелан Армії УНР - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Нема рятунку їм, нема, –
Складають долі зброю.
Підстаршина переможно у високо піднятих вгору
руках тримав, щоправда, не здобуту зброю, але не менш
важливу здобич – в одній руці були новісінькі чоботи,
в другий, судячи з усього, білогвардійський кітель. На
цих станціях українське військо захопило два ешелони
Добровольчої армії з одягом. взуттям та іншим таким
потрібним майном для бійців.
Доки вояки здирали з себе ганчір’я, з якого не вивітрився
як слід ще запах пороху «трикутника смерті»
і перевдягалися в обмундирування хай і ворожої армії,
зате новісіньке, з сусідньої станції телеграфіст вистукував
у штаб Денікіна панічну телеграму: «Разбитая нами
Украинская армия оказалась у нас в тылу».
15
І знову в похід, і знову Пащевський відмовить в проханні
вояків підсісти на будь-яку підводу – так і йтиме він
усі дві тисячі п’ятсот кілометрів, які суджено буде здолати
того Першого Зимового… Стрімкий бій за Липовець,
і ось уже отець Павло вітає бійців зі здобуттям першого
повітового міста. Щоправда, не обійшлося також, як
часто-густо в житті трапляється, без гірчинки. Стрімко
і несподівано через день захопили Ставище – там якраз
перебував штаб армії генерала Бредова, недавнього завойовника
Києва, того самого генерала, що так гонорово
заявляв: «Київ – мати міст руських, він ніколи не був
українським і не буде!» Заскочені штабісти метнулися в
паніці вусібіч, а от Бредова виручив автомобіль. Кіннота
полковника Дяченка рвонула за подарований Антантою
«ролс-ройсом», сперш удача посміхалася кіннотникам,
ось-ось вже наздогнати мали, але далі дорога пішла з
гори і врешті авто в густому до того ж тумані вдалось
відірватися і втекти.
Самовпевнений подільський губернатор, як виряджав
дев’ятого грудня з Вінниці ешелони для білих на
фронт, то гонорово хвалився: «С украинцами наконец
покончено. Сейчас у нас один враг – большевики, и с
ними то мы справимся. Богатый край рассцветет под
управлением русского правительства». А вже одинадцятого
грудня він втік до Одеси.
Зима набувала узвичаєних споконвіку прав, але армія
рухалася, прощупуючи шлях невтомною кінною
розвідкою, і рідко на одному місці спинялися більше,
аніж на день-два. Як вступали в якесь село, то сперш їх
стрічали стривожені очі в щілинах ретельно завішених
вікон, бо влади мінялися мало не щотижня, а то й кілька
разів на тиждень – коли ж роздивились нарешті ті очі, то
розвиднювалося на лицях:
Іван КОРСАК16
– Та то ж свої! Он і батюшка з ними.
Вибігали на вулиці, несли харч воякам, яка хата і чим
багата.
– Беріть, більше днів, ніж ковбас. Ще дорога вам,
певне, далека.
А от зброєю ділитися не вельми спішили. М’ялись
дядьки, за вухом чухали.
– Знацця, самим ще, чого доброго, знадобиться.
І не знаходилося у всенькому війську бурмотуна, що
міг би з легким серцем їх осудити.
На тому довгому та істинно студеному шляху в отця
Павла траплялися і сумні, і кумедні, і ті й другі водночас
випадки. Довелося якось заночувати в невеликому
хуторцеві уже в херсонськім степу – стоптали за перехід
ноги та й вистудилися на злющих вітрах, від яких аж
душа вимерзала, бо врешті зима пригадала своє покликання.
Набилося чималенько разом з Пащевським козаків
у хатину, погодувала їх щиросердна господиня, чим і
що лишалося ще в комірці, та й давай на долівці стелити
солому для відпочинку.
– А ти, старенький, – каже Пащевському, – лізь під
піч, та хоч там відігрійся.
В тутешніх краях підпіччя споконвіку утримувалося
охайно й чистенько, відпочивати належало в нім найстаршим
та найповажнішим.
Не відмовився цього разу отець Павло відігріти
одубіле тіло, тільки вдосвіта розбудив його жіночий лемент.
– І нема ж, людоньки добрі, на них ні хороби, ані
холери! Хоч би швидше ота Петлюра прийшла…
З’ясувалося, то плакала і заламувала руки сусідка:
матір у неї захворіла кріпко, на судній дорозі вже однією
ногою, а висповідати й соборувати нікому.
17
– Вимордували ті бандюки всеньких попів, і нема
тепер ради, – голосила сусідка у розпачі.
Розказували, що в тутешніх краях з кривавим розмахом
погуляли банди: священиків прив’язували до тачанок
залізними ланцюгами, обхоплювали ними кругом
шиї і пускали коней ускач, аж доки не відривалася голова
у нещасної жертви.
Один з козаків узявся заспокоювати сусідку.
– Та знайду я вам батюшку, тільки не плачте.
– Де ж його взяти, як вирізали всіх?!
Пащевський виліз з підпіччя у звичайній для щоденних
походів військовій формі, бо ризи беріг тільки для
треб.
– Та який з нього батюшка, він в такій, як усі, чумарці…
Аж очі в сусідки круглими стали, як з’явився небавом
отець Павло у належному облаченні, зі святими дарами
й хрестом на грудях. А як причастив і соборував
стареньку, то пішов поголос поміж людом:
– Оце то правдиве військо, з Богом іде.
Нанесли хуторяни козакам хліба й сала, іншої поживи,
а як рушало військо в подальший похід, то пристав
до його з добрий десяток тутешнього парубоцтва.
Обступали вояків у кожному таки селі, все розпитували,
а найбільше юрмилися біля отця Павла, бо ж
зроду-віку панотець знався своєю людиною, своєю від
дня та години хрещення і аж допоки наступить час гріб
запечатати.
– А чи втримаєтеся?
– Чи ж то правда, що червоні більш не воюють з
вами, а тільки з Денікіним?
Високий, сажень у плечах, отець Павло повертався до
одних, то до других, відказував найбільш нетерплячим.
Іван КОРСАК18
– Втримаємося, як належно Бога проситимо. А от за
червоних і Денікіна – то неправда…
І він вкотре розповідав про таємну інструкцію Троцького,
яку розвідці вдалося переловити. «Товарищи!.. – напучував
Лев Троцький агітаторів, яких посилав в Україну.
– Конкретно Ваша задача сводится к следующему: Не
навязывать украинскому крестьянину коммуны до тех
пор, пока наша власть там не окрепнет. …Говорить,
что Россия тоже признает самостийность Украины, но
с советской властью… Труднее дело обстоит с Петлюрой,
так как украинское крестьянство только на него
и надеется. Нужно быть осторожным. Только дурак или
провокатор без разбору везде и всюду будет твердить,
что мы воюем с Петлюрой. Иногда, пока совершенно не
разбит Деникин, выгоднее распускать слухи, что советская
власть в союзе с Петлюрой».
Врешті після якогось такого запитання Пащевський
переговорив у командуванні з політреферентом Совенком,
аби щонайбільше якоюсь листівкою поширити ту
інструкцію, аби люди знали, звідки йде хитрування й
лукавство. Порада придалася командуванню і небавом
листівка півмільйонним тиражем вже шелестіла у краї в
