Пентакль: Збірка - Олди Генри Лайон (читать полностью бесплатно хорошие книги txt) 📗
А ще через тиждень у порожній кабінет громадянина Сатанюка нашого Чорта вселили. Непомітно так, без шуму. Вселили та попросили пошепки: Місяць на небо поверни і більше такого без дозволу не чини. А за це живи, як знаєш. Хочеш — Сартра з Парижа запрошуй, хочеш — самого Ейнштейна з Америки. Тільки щоб тихо, тихо…
Погодився Чорт. Чого б на таке не погодитися? Підписав наказ про вступ на посаду і другий підписав — про товариша Клубка, свого нового заступника. А наступної ночі Місяць на небі з’явився. Уже зовсім круглий, з червоточиною малою на лівому боці. Хто зітхнув полегшено, хто навіть перехрестився від несвідомості…
І настало в нашому райцентрі життя — краще не придумати. Товарів у магазинах, зрозуміло, не додалося, і люди розумнішими не зробилися, зате тиша навколо така була, що роззаздритися можна. І людям воля, і погані, яка вціліла, теж. Адже Чорт після всієї метушні остаточно в екзистенцію Сартрову увірував. І справді! Спробуй зрозумій, де добро, де зло. А коли так, то й робити нічого не треба. Усе одно щось та відбудеться. Обов’язково відбудеться!
Заступник його, товариш Клубок, у цьому питанні з ним завжди погоджувався, от тільки часом на відвідувачів вогнем пахкав — за звичкою. Але нічого, не ображалися, а коли й траплялося таке, то не надто сильно.
Бувало, зберуться Чорт із приятелем своїм, чортом Клубком, у потайній світлиці за кабінетом, розіллють грапи, піднімуть склянки.
— Ну, так що, брате? — запитує Чорт. — За них! За часи наші колишні, правильні! І за неї, за екзистенцію!
— За них! — відповідає Клубок, склом об скло вдаряючи. — І за неї! Тільки поясни, нарешті, брате, з чим її, екзистенцію, їсти?
І одразу вип’ють. Потім закусять від душі і затягнуть свою «Кумару», та так, що на сусідній вулиці чутно. «Них, них, запалам, бада, ешехомо, лаваса, шиббода…»
А ось де і як Чорт грапу діставав, сказати не беруся. Чорт усе-таки! Від їхнього племені пекельного і не такого чекати можна.
Чорт уже подумував Сартра з Парижа запросити, щоб веселіше було. А заодно і справді залізний міст дерев’яним замінити, змінника приятелю своєму Мостовому (так і не з’явився, бідолаха!) підшукати. Не встиг. Через рік і за ним чорні машини приїхали, отут уже ніяка екзистенція не допомогла. Що не кажіть, а погане воно, життя чортяче, звідусіль лиха чекай.
Де Місяць був, запитуєте? Де ж йому бути, на небі знаходився, як одвічно йому і призначено. Просто взяв наш Чорт у сторожа в «Будинку колгоспника» цебро з фарбою чорною, пензель, драбину прихопив — і бік, яким Місяць до нашого райцентру повернутий, акуратненько зафарбував. У три шари — для вірності. А після виписав з області бочку з німець —
ким розчинником і усе виправив. Це ж для нас Місяць ледве не з чверть Землі розміром. Для чорта ж, особливо якщо з корінних він, дійсних, той Місяць у кишеню вкласти — дрібниця. У кишеню, втім, що! Таке і колись уміли. А ось коли американці, не подумавши, вирішили на Місяць «Аполлона» свого послати… Але про це — краще не проти ночі.
