Тема для медитації - Кононович Леонід (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗
Та чому ж на отаку явну патологію не звертали жодної уваги нормальні люди, які працювали в комісіях? В тому й полягав трагізм цієї страшної епохи, що практично всі активісти поводили себе як божевільні, себто поведінка нормальних людей нічим не відрізнялася від поведінки психічно хворих, інакше кажучи, патологія дорівнювала нормі, чи, ще інакше кажучи, нормою людських стосунків виступала патологія, а не власне норма як така. Втім, у цьому явищі мене більше цікавить інша, часткова проблема: чому найбільшими садистами тут виступають молоді й, за свідченнями очевидців, дуже вродливі дівчата? Чому вони відмовилися виконувати традиційно жіночу роль — плекати родинне вогнище й народжувати дітей, — а натомість зробилися активістками? Аналізуючи психологію дівчат-комсомолок 30-х і 70-х років, я дійшов до висновку, що ми маємо справу з певним психологічним (а, може, й соціяльним) явищем, яке можна було б назвати „феноменом Вірочки“»...
здрастуй юру ти ото як ми бараболю копали усе за тих Лярвів розпитував комсомолок отих прицуцуватих котрі стільки Люда Хрещеного в сиру землю загнали а Я тобі й забулася розказати сину була ж у селі Степа комсомолка доброволка петра Іващенка доця ох і звіряка ж була хай Господь милує і сохраняє таке чинила шо більшовики які не сволочі а й ті спиняли її а вона ти думаїш слухала еге де там не мішайте мені вищить не мішайте я комсомолка доброволка шо вже з Людей здівалася того й на воловій Шкурі не списати семену карбачеві око вибила як Хліб у нього трусили козаченка старого шпортнула ножем бо чимсь їй не догодив а як василь карнаух норму не здав то вони учотирьох бовкуниха чикилдиха вона і Багрій у сіліраді йому п’яти Огнем смалили а Господь з неба дивився либонь дивився та й годі сказав да так покарав сюю просцітутку шо Люде й досі за те розказують а почалося воно вже Весною ми тоді буряки сапали сіли оддихнути бо від голоду аж у в очах темно було от якась Молодиця й питається степо а чого ж се ти замуж не виходиш така дівчина з Лиця хоч води напийся срака як Жорна оддалася б за якого Парубка то може й такою звірякою не була б як ти отеє єсть а вона тоді й каже в одвіт а нашо міні той Замуж у мене єсть чоловік ми й роти пороззявляли а хто ж се твій Чоловік степо а вона тойді й каже Лєнін каже мій чоловік а я його Жінка так він же ж умер закричали ми хором ну й шо каже вона шо вмер а до мене приходить уночі тут стало видко шо тут щось не те та й щож він тобі робить питає ота Молодиця а вона й каже цілує каже милує голубить як чоловік жінку й застидалася застидалася почервоніла наче маків Цвіт тіки говорить як Цицьки цілує то Борода сильно лоскочеться в нас тойді й Коси дуба повставали ну і як же ж тобі степо від того питаємося ооой каже вона так мені добре так мені добре я наче попід небом літаю а тоді сплю як убита одне погано сорочка мокра мокрісінька хоч викручуй Сину їй бо не брешу сама була при тому та сама чула й Другі молодиці чули теж се ж не те шо я брехню яку справляю але слухай же ж далі шо було ото минулася Весна й Петрівка і Жнива вже минулися хліба святого наїлися всі аж стало тій Комсомолці таке робитися шо падає прямо на людях чи в Колгоспі чи в коперації чи на вигоні й корчиться і по землі качається й одіж із себе зриває прийшов прийшов кричить а тоді як завищить мов тая Сучка в тину й уже не качається а лежить і зіпає мов Рибина й очі горять мов Свічки степо кажуть їй дівчата се в тебе Переполох піди оно до баби шоб Яйцем бичачим викачала а вона каже ідіть Дури не мішайте се до мене лєнін приходить возлюблений мій аж якось упала на току стала дригатися Підтичку заголила по самісіньку шию а був якийсь приставник та й очі вирячив шо ето такоє питається она шо піддираска шо так мовляв спідницю піддирає а йому й кажуть а се товаришу Приставник лєнін до неї прийшов не мішайте хай Діло своє зробить та й іде собі з богом а то не доведи Господе ше якого лиха нашле на нас какой такой лєнін Вождь коммуністіческой партії што лі ну да кажуть а який же ж іще у нас другого не було дай розказали шо з тею комсомолкою доброволкою коїться він тут і заматюкався Конем крутнув і погнав на район через дві години приїжджає бричка троє міліціянтів у ній і приставник той ану кажуть де се та шо до неї лєнін ходить давайте її сюди та взяли тую Степу попід білії руки да в бричку й тіки покуріло за ними і по сей День ані жодна душа не знає де вона поділася ото такі вони сії Активістки собачі боронь боже тобі сину з ними зв’язатися обходь їх дитино десятою дорогою бо то такі Псиці скажені шо можуть з тобою шо хоч зробити Твоя баба Чакунка
Він писав: «Спостерігаючи за поведінкою Вірочки, я довго не міг утямити, що ж рухає цією ще зовсім юною істотою — адже видно було, що в своїй громадській діяльності вона керується суто приватними інтересами. Моє зацікавлення цією проблемою було зумовлене й тим, що на факультеті працювало ще кілька отаких активісток, і всі вони відзначалися схожими рисами: приваблива зовнішність, янгольський голосочок, чарівна посмішка — і водночас неймовірна стервозність, яка приголомшувала навіть партійних фюрерів. Розповідь про комсомолку-доброволку 30-х років, до якої ходив Ленін, просто-таки приголомшила мене — я зрозумів, що діяльність активісток зумовлюється дуже специфічними чинниками, в основі яких лежить гіпертрофована сексуальність. Вже зараз із певністю можна стверджувати, що аномалії, котрі спостерігалися в поведінці молодих комсомолок 30-х років, були породжені невтамованим статевим потягом, який став причиною психічної хвороби. Аж тепер, подумки повертаючись до університетського періоду свого життя, я почуваю сором і ніяковість од того, що з презирством дивився на Вірочку та її колег. Чесно зізнатися, мені навіть трохи шкода їх, адже по суті це були глибоко нещасні істоти — стільки сліз, покусаних подушок, зім’ятих простирадл і багатогодинних мастурбацій стояло за отими стервозними, істеричними виступами на зборах! Але відразу ж мені пригадуються кагати з тридцять третього року, витягнуте лице Дзякунки, на совісті якої не одна загублена душа, криниця біля школи, яка, розповідають, до верху була забита трупами — і я почуваю, як у мені закипає холодна чорна лють...»
юру дитино моя чого се ти забувся за мене уже Місяць від тебе ні слуху ні духу щодня Листоноши питаюся чи немає мені письма а вона в одвіт нема бабо нема Іван якось приїжджав шихверу привіз на Хліва питається як ти мамо тута й за тебе питав аа каже доскакався протів совєцької Власти йшов а я йому тоді й кажу їдь кажу собі Сину та й не балакай дарма не з твоїм Розумом про теє судити він і поїхав а я дивилася йому вслід та й думала а в мене ж таких синів шестеро було поки голодовка не прийшла одведи їх кажуть у ясла Відьмо а сама на буряки бігом робити бо немає кому виморили чи не всенький люд на селі а то ми тебе на Сибіряку одправили б тіки б загриміло а я й одвела думаю їсти дають то нехай а того й не відала шо там дітей годують бовтанкою із Муки й води сирої геть і не варять а так дають їжте мовляв шоб ви поздихали тиждень пройшов бачу шось не те пропадають Діти простісінько на очах уже й не балакають Смерть над ними стоїть боже мій думаю боже шо ж се робити да й зо скрині достала Намисто ше од прапрапрабаби перейшло котру Ляхи ото коло жашкова спалили дуже берегли теє намисто в нашім Роду тіки на весілля й надівали та й пішла у містечко там казали торсин бере й золото і срібло й каміння шляхетне ше з Села я не вийшла коли ж у коловороті стрічає мене така гарна Дівка у вінку у сорочці вишитій у черчатій плахті та й питається а куди ж се ти йдеш Босорканю а я їй і кажу в містечко вона тойді й каже се ж ти шо Намисто несеш продавати а я стою з голоду чамренна да й нічого не тямлю еге ж кажу а вона тойді як не розгнівається шо се ти надумала каже Відьмо здуріла чи шо ану вертай додому зараз же я тойді й головою покрутила Діти мої кажу вмирають а нашо те й Намисто як рід наш із Круга світа зійде от сяя Дівка й дає мені Глек сметани і хлібину білу здорову як теє Колесо іди каже додому дурепо бігом біжи то ше порятуєш своїх дітей не всіх каже бо кількоро вже Морана в лоб поцілувала а сеє намисто боронь боже чіпати як збудеш його в чужі Руки то всеньке наше Кодло переведеться на білому світі я й побігла на силу божу на Гору видерлася забігаю в Хату до дітей а четверо вже й захололи лежать на припічку голови повивертали мов кошенята я і в поли руками вдарилася Діти мої Діти кричу шо ж ви не дождалися мене ось же ж їсти я вам принесла а їван да петрусь Батько твій ше живі були да як заянчать пиппипу меньку митьку ютьки мовляв сип сип у маленьку миску юшки ото тіки їх я й одрятувала а шоб у містечко пішла то геть усі пропали б другого дня однесла тих четвірко на цвинтар яму викопала неглибоку сину бо сили вже не було поклала їх у рядні глянула лежать рядком соколята мої Василик Михась Пилипко і Гриць самий менший поміж них був Сини мої Сини кажу простіть своїй Матері шо не догляділа вас а я собі повік сього не прощу та й завалила їх Землею ото таке у тім Тридцять Третім году коїлося комуністи да комсомольці зо сталіном до такого людей довели а ти Сину ше хтів із ними в гембель заходити думав шо вони Люде еге дитино моя ніколи вони людьми не стануть бо то Свині котрі в людей перекинулися а зо свиньми яка балачка може бути різати їх треба та й годі досі не знаю де Могила моїх дітей дощі лляли всенький червень порозмивали шукала я шукала після Жнив та й не найшла тіки й знаю шо десь біля Кагатів а тепер оден Ти в мене зостався їван меж комуністи поступив наче вони Батька його не вбили наче він отуто на припічку з голоду не вмирав наче й не просив пип пип у меньку митьку ютьки аа шо там балакати одрізана Скиба од нашого Хліба а се ше й тебе сину хотять у сиру землю загнати ворожила я на Молоці то щось дуже Зле на тебе пантрує котиться шось таке шо Бог би милував сама не втямлю шо Воно бо якісь наче звіряки в Дзеркалі блукають чи не з Отхлані самої оой то Біда буде як із Отхлані я Богу молюся і вдень і поночі й усіх уже просила за тебе й Тора і Коштруба й Матер Морану і Душу тої прапрапрабаби а се ж вона перестріла мене тойді в Коловороті бач із того світа прийшла шоб рід наш од смерти одрятувати хай же ж буде земля їй пухом і Душа її в Ирі упокоїться напиши мені сину шоб я знала шо ти живий і здоровий під милий Біґ тебе прошу твоя баба чакунка
