РАЙ. Центр - Дашвар Люко (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно .txt) 📗
Усміхнулася. «Чого ж це я така сердита?!» — подумала. Згадала маму… Мама розповідала, як довго не приймала її сувора свекруха, як довго випробовувала. Тільки за півроку вперше назвала донею, а мама все терпіла, бо сказала собі: «Це мама мого коханого чоловіка. Я мушу любити її».
— Полюбила? — здивовано питала Люба маму, а перед очима лагідна бабуся.
— Полюбила, — відповідала мама, а коли тато зірвався з підвіконня, усі плакали — і мама, і Люба з сестричкою, а бабуся — ні. У чорне вбралася, сіла біля труни, безжально пекла маму скорботними сухими очима,
«Може, я теж змогла б полюбити Максову маму?» — подумала. Пережила б якось ту першу зустріч, підстерегла б гладку пані і без свідків їй: «Я так люблю вашого сина… Я забуду все, що було в минулому. Забудьте і ви… Заради Макса. Ми зможемо…» Уявила презирливо примружені хазяйчині оченята… Насупилася.
— Так чого це я така сердита?! — прошепотіла. — А раптом вона заради Макса…
Задумалася. «Ось я вже і плани будую». І хіба погано? Чорна ніч, білі берези, червоне полум’я — усі старалися; щоби Люба врешті перестала озиратися назад і зазирнула в майбутнє.
Сердюків почет хазяїна обшукався. Баклан мучив мобільний, Марта набирала разів десять, Рома Шиллєр «стукав» — глухо. Макс телефонував, пані Женя намагалася зв’язатися… А Володимир Гнатович сидів під вишнею біля добротного приватного будинку на околиці столиці й уважно спостерігав за бритим наголо міцним чоловіком одних із ним років.
Бритий задумливо ходив по ідеально підстриженому зеленому газону, обережно обходив екзотичні нетутешні кущі, зупинився біля одного, задоволено торкнувся гілки.
— Гуарана. З Бразилії привіз. Латиною — паулінія купана! Ти ідею оцінив, Сердя? Купана! Вічнозелена зараза.
— Ти завжди надто любив себе, Купо! — усміхнувся Сердюк і по-пацанячому плюнув у підстрижену траву. Перед Купою можна не напружуватися. Купа — свій. Вони з Купою…
Олежка Купцов заробив прізвисько Купа у тринадцять років, коли разом із Вовчиком Сердюком вперше махав кулаками у звичній для сімдесятих років минулого століття битві «район на район». До того в одному класі обмальовували чорнилами парти, пропускали повз вуха нудні повчання вчителів і бігали в секцію боксу, аж доки у Сердюковій голові не заклинило і він не проміняв бокс на комсомольську активність. Цього Купа зрозуміти не міг, тренувався, мріяв про чемпіонати та перемоги, та у сімнадцять загримів за ґрати.
— Не тому щелепу зламав, — усміхався криво, коли Вовчик Сердюк зустрів його на вулиці після відсидки.
Шляхи розійшлися, і друзі дитинства зустрілися лише на початку дев’яностих. Сердюк на той час вже промацував столицю, Купа на малій батьківщині організував власну боксерську секцію, займався рекетом, на цьому потроху багатів і накинув оком на кінотеатр у спальному районі: дискотеку в ньому забабахкати, наркоту штовхати, бабло збирати. Та хтось із тих, хто таку нагоду проґавив, стуконув у Київ, і в результаті на малу батьківщину відрядили Сердюка — розібратися і навести порядок. Сердюк враз оцінив прибутковість ідеї й захотів присмоктатися, та спершу треба було усунути невідомого конкурента. Сердюк налаштувався закопати нахабу живцем і з цими думками поїхав на зустріч. А зустрів Купу.
До ранку пили, згадували дитинство.
— Десять відсотків, — запропонував Купа. — Знущаєшся? — образився Сердюк. — За смердючі десять відсотків я мушу тут всім роти позатикати і в Києві підставлятися?
Логічним шляхом зупинилися на тридцяти. З тих пір — пов’язані — один одного з поля зору не випускали, хоч стосунки і не афішували. Сердюк допоміг Купі у столиці пару готелів приватизувати, Купа у боргу не залишався. Володимир Гнатович навіть не уявляв, яке саме місце в ієрархії злочинного світу займає Купа, але будь-які сумнівні прохання Сердюка завжди виконувалися миттєво.
…Сердюк глянув на Купу — у хорошій формі, гадюка. Мабуть, досі грушу лупить.
— Я себе надто люблю? Неточне формулювання, брате. — Купа підлив під корінь гуарани води, присів біля Володимира Гнатовича. — Я себе поважаю.
— Так… зробиш? — спитав Сердюк. — Дуже мені ця тема не подобається. А раптом Женя має рацію? Раптом малу курву підіслали в наш дім? Ми ж з тобою розуміємо, це не випадковість. Один раз з’явилася — Женя ледь її здихалася. Другий раз вона вже біля Макса виникла. Що за…
Купа кивнув.
— Перевіримо. Хочеш пораду?
— А я просив пораду? — звився Сердюк.
Купа розсміявся, ляснув Сердюка по плечу.
— Позбався свідка, Сердю! Люди — юди. Продажні тварюки. Твій лікар забуде все, що ти для нього зробив, уже завтра,
— Я навіть не знаю, де він! — рипнув зубами Володимир Гнатович.
Під дверима громадської приймальні народного депутата Володимира
Сердюка лежав напівпритомний лікар — лице набрякло, синці проступили, піджак у шмаття. Сили покинули раптово, просто перед кабінетом — у голові запаморочилося, думки розбіглися. Дядькові вистачило тільки підперти двері, по ним — на підлогу і завмерти. Над лікарем розгублено товклися куми, Свиря розмахував руками, кидався до цікавих, що оперативно підтягувалися до місця надзвичайної події з інших офісів, та люди не бачили серденят.
— Ні, це просто неприпустимо! — обурилася струнка білявка з довгими нігтями. — У нас пристойний офіс, а не притулок для бездомних!
— Треба викликати охорону, — запропонував денді років тридцяти і посміхнувся білявці.
— Де, в біса, ця охорона? Як вони взагалі могли пропустити такого… — гидливо скривилася висушена пані клімактеричного віку. — Від нього тхне!
Микишка нахилився до Івана Степановича, торкнувся плеча.
— Егей! Поважний чоловіче! Очуняй, бо біда. Скажи… Скажи, що до сердюка…
— Мені… До Сердюка… — слабо прошепотів лікар.
— А що, Володимир Гнатович… — цікаві між собою обережно.
— Ні, волоцюжка бреше.
— Зараз! — Денді підійшов ближче до дверей, обережно переступив через дядька і постукав у замкнені двері.
— Марто! Марто! У вас тут дивний відвідувач! Марто! — знизав плечима. Товариству: — Я сьогодні бачив помічницю Сердюка.
— Я знаю! — раптом зорієнтувалася білявка. — Викличемо охорону, і хай вони перетягнуть цього… — глянула на зібрання, тицьнула у висушену пані: —…в офіс благодійного фонду. До приїзду Сердюка. Ну ми ж не можемо… А раптом він для чогось потрібний Володимиру Гнатовичу?
— Що?! — Висушена пані ледь втрималася на підборах. — У нас християнська організація, а не санепідемстанція!
— Ну, ми теж не хлорофос продаємо! — сіпнулася білявка. — У нас вишукані парфуми! А це — справа делікатна. Раптом приїдуть клієнти, а у нас… — обернулася до денді. — А ви…
— А ми би раді. Але… — глянув на годинник. — О! Зачиняємося. Всім привіт.
— Чекайте! — білявка ухопила денді за рукав. Обережно, мов на гидку істоту, показала на лікаря. — Спитайте, як його прізвище. Може…
Дядько ледь ворухнувся.
— Лікар я… Гусько. Поможіть…
— Ні, я просто шизію від цих каламбурів! — вибухнула висушена пані. — Лікар просить про допомогу! Де ти вештався, бомжаро?! Ти краще нам поможи — згинь звідси, поки міліцію не викликали!
…А в зачиненій зсередини приймальні трусилася перелякана Марта. Все так гарно починалося — Макс втік з-під її опіки, Володимир Гнатович взагалі не виходив на зв’язок, вона зібралася поправити манікюр, вже йшла ловити таксі, щоб їхати до своєї манікюрши, та розговорилася з цікавим студентом, таким красунчиком, з такими очима, з таким чудовим іменем — Сашко… Він цікавився політикою, вона про це все знає. Заїхали до приймальні. Політичну аналітику… продивитися. Все так платонічно, так натхненно… І раптом студент-красунчик зробив те, чого у добровільному порядку Марта мріяла мати від усіх своїх чоловіків, — він обережно торкнувся її потилиці й почав ніжно чухати. І після цього хтось каже, що долі нема! Марта віддалася білявому студенту просто на депутатському столі, шепочучи на вушко щось дуже вчасне — про плідну співпрацю, політичні перспективи і службовий автомобіль «Шкода Октавіа», який надається у розпорядження помічнику, а посада наразі вакантна.
