Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович (книги без регистрации txt) 📗
А Він [Христос] у відповідь каже: «О роде невірний, – доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!» (тут: приведіть до Христа, до слова Божого, до духа Христового, до віри смиренної, яка чинна любов’ю, що вона “від слухання...”).
І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною... (Перед очищенням біси пристрастей, лихих звичок, пожадливостей плоті з подвійною силою мучать людину. На кожному кроці чатують спокуси диявольські, бо “має він лютість велику, знаючи, що короткий час має”. І тим, хто став на шлях очищення – шлях нового життя в Бозі, шлях воскресіння, шлях підняття з пороху земного, – треба знати це, і бути готовим).
І Він [Христос] запитав його батька: «Як давно йому сталося це?» Той сказав: «Із дитинства (Див. Псалом 50-й: “Ось-бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя”. У даному випадку “мати” – символ негативний, означає старе, гріховне життя). І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. (Тут “вогонь” – це пекельне полум’я спокус, страждань, страху, сорому, хвороб, а “вода” – рятівна купіль покаяння. Як часто люди потрапляють в це замкнене, безпутне коло. Коли смакуємо плодами забороненого древа, то забуваємо про Господа. А коли заболить, коли біда вже, коли тривога – тоді й до Бога. Та потім знов забуваємо про прощення давніших гріхів – і наново у пекло прокляття гріха...) Але коли можеш що ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» Ісус же йому відказав: «Що до того твого “коли можеш”, – то тому, хто вірує, все можливе!» (Вірою спасетесь – навчає Господь. Вірою, що має плоди милосердя та богопізнання. Зусиллями береться царство духовного неба).
Зараз батько хлоп’яти зі слізьми закричав і сказав: «Вірую, Господи, – поможи недовірству моєму!» А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав і сказав йому: «Душе німий і глухий (глухий до слова істини, до благодаті), тобі Я наказую: вийди з нього і більше у нього не входь! І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, – аж багато-хто стали казати, що помер він... А Ісус взяв за руку його (“руки” – діла: підтримав) та й підвів його, і той устав.
Коли ж Він додому прийшов, то учні питали Його самотою: «Чому ми не могли його вигнати?» А Він їм сказав: Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту (молитва – постійний зв’язок з Богом; піст – стримування, зупинка на шляху занечищення, коли людина твердо каже гріху “ні”, і стоїть в цьому до кінця)...”
НЕ ЗНАЄТЕ, ЧОГО ПРОСИТЕ...
В п’яту неділю Великого посту читається Євангеліє від Марка:
“Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, – аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши Дванадцятьох (апостолів. – Авт.), почав їм розповідати, що з Ним статися має: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам, і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб’ють, – але третього дня Він воскресне!»
І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: «Учителю, – ми хочемо, щоб Ти зробив нам, що будемо просити Тебе». А Він їх поспитав: «Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?» Вони ж відказали Йому: «Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!» А Ісус відказав їм: «Не знаєте, чого просите. Чи ж можете випити чашу (тут чаша – це доля. – Авт.), що Я її п’ю, і хреститися хрещенням, що Я ним хрещуся?» Вони відказали Йому: «Можемо». А Ісус їм сказав: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрещенням, що Я ним хрещусь, ви охреститеся. А сидіти праворуч Мене та ліворуч – не Моє це давати, а кому вготовано».
Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана. А Ісус їх покликав, і промовив до них: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, – хай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, – хай буде всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мк. 10.32-45).
Євангеліст Матвій (див. Мф. 20.20-24) також змальовує цей епізод. Але у Матвія читаємо, що з проханням до Господа звернулися не самі сини Зеведеєві, а їхня мати. Наявно бачимо ніби протиріччя між обома текстами, та насправді ніякого протиріччя тут немає. Все Писання треба сприймати цілісно, бо в ньому один текст доповнює інший. А коли бачимо неузгодження в букві, то, керуючись вченням святого Григорія Богослова, повинно нам “крізь букву проникати у внутрішнє”.
Отож, коли ми поглянемо на ці тексти очима, як сказав апостол Павло, “здатних служителів Нового Заповіту – не букви, а духа”, – то побачимо, що матір тут символізує старе, гріховне життя. Згадаймо лише слова 50-го псалма: “Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя...” Відтак це воно, старе життя наше, що іще не до кінця відшуміло в жилах, підштовхує наші думки (і в першу чергу тут мова про священнослужителів, покликаних бути найближчими учнями Христовими), зухвало просити Господа: “Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи...”
Чого просили в Ісуса сини Зеведеєві? Чого часто-густо просимо й ми? Нагороди! Вигод від служіння! І то нагороди не тільки духовної – сісти (біблійною мовою – ствердитись) праворуч, тобто в праведних ділах, отримати мир і радість духовні від праці на ниві Божій. Не менш важливим для них, як і для чималої когорти сучасних пастирів та пасомих, є пошук і земних благ – сісти, ствердитись “ліворуч”. І мова тут не лише про суто матеріальні вигоди. В одному ряду із ними стоять і бажання поваги, шанування, задоволення власного честолюбства.
“Не знаєте, чого просите” – сказав Господь синам Зеведеєвим 2000 років тому. “Не знаєте, чого просите”, – говорить Він нам і сьогодні. Шлях священнослужителя, як і взагалі шлях людини віруючої (і вірної!) – шлях тернистий. І не повинен він бути лише дорогою здобуття вжитків – як духовних, так і матеріальних. Бо, як сказав Сам Христос: “Блаженніше давати, ніж брати!” (див. Дії 20.35); “Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!” (Лк. 6.26); “Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, – то й вас переслідувати будуть...” (Ів. 15.20); “Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу виконує він Богові!” (Ів. 16.2).
“Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п’ю, і хреститися хрещенням, що Я ним хрещуся?” – питає нас Господь. “Можемо!” – не замислюючись відповідаємо ми... Смілива відповідь. Скільки молодих священиків, ступаючи на шлях служіння, навіть не усвідомлюють, ДО ЯКОГО служіння закликає їх Господь! Скільки юних випускників семінарій, підписуючи присяжний листок на вірність Богові і Церкві, сміливо проголошують: “Можемо!”, навіть не уявляючи собі, яка видима й невидима боротьба чекає попереду істинного священнослужителя.
Знову і знову, як і в ті далекі часи, приходять до Господа “зеведеєві сини”, і кажуть Йому: “Ми хочемо, щоб Ти зробив нам, що будемо просити Тебе...”
І знову, як і в ті далекі часи, питає нас Господь: “Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?..”
ВЕРБНА НЕДІЛЯ
1). Напередодні. Лазарева субота
Свято, що називається Вхід Господній в Єрусалим або Вербна Неділя, належить до рухомих дванадесятих свят православної церкви. Тобто це свято – одне з найбільших дванадцяти свят православ’я, і святкується воно щороку не в числі, а залежить від дня, на який випадає світле Христове Воскресіння – Пасха. Вхід Господа в Єрусалим відзначається в останню неділю Великого Посту, а отже рівно за тиждень до Великодня.
