Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович (книги без регистрации txt) 📗
Тут глибока символіка. Христос в’їхав у Єрусалим – в занечищене фарисейством місто, яке мало б бути духовним містом правди Божої, священства Божого, підвалиною миру (Єрусалим – “основа, або оселя миру”), до уярмленої світом і підзаконним служінням старозавітної церкви, до лякливої й невірної “сіонської дочки” не на білому коні, символі войовничості, а на мирній тварині, осляті, як Цар Миру. Цар, чиє Царство не від світу цього.
Осел біблійною мовою символізує мирських обивателів – віруючих, та не завжди вірних, народ, який “возить” на собі лжепророків (згадаймо Валаамову ослицю – див. Числа, 22–24 розділи, також Самсонову ослячу щелепу – волю народу, – див. Суддів 15. 14–17, – якою побивав Самсон язичників-філістимлян).
Осел символічно – це не олень, який прагне до потоків водних, до живої води слова Божого. Це не віруючі й вірні, але ті, кого треба привести до води – створіння мирне, однак впертого серця. І на цьому-то осляті, синові “під'яремної ослиці”, підзаконного життя, і в'їжджає Господь в Єрусалим. На цьому-то новонаверненому, відв'язаному від фарисейського “виноградника недоумкуватого” (див. Приповісти, 24.30–34) осляті, в умах цих-то дітей віри, “немовлят”, які іще ссуть молочко й не здатні сприймати тверду духовну їжу, і сів, тобто ствердився Христос.
Та, на жаль, не мине й тижня, як ті ж самі діти у вірі, які так радо підставляли плечі свої Спасителю, але так і залишились “дітьми” – не піднялись, не подорослішали, – з ослячою впертістю викрикуватимуть: “Розіпни, розіпни Його!..”
“... А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому.
Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих. Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
Фарисеї тоді між собою казали: «Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним! .. »
Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають (Андрій та Пилип – апостоли. – О. В.). Ісус же їм відповідає, говорячи: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь. Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе. Хто кохає душу свою, той погубить її, хто ж ненавидить душу свою на цім світі, – збереже її вічне життя (Тут душа – синонім життя. Хто кохає свою душу, той повинен погубити своє старе, гріховне життя; а хто погубить свій гріховний спосіб життя – той знайде нове, вічне життя в Ісусі Христі. – О. В.). Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець.
Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю... Прослав, Отче, Ім’я Своє!»
Залунав тоді голос із неба: «І прославив, – і знову прославлю!» А народ, що стояв і почув, говорив: «Загриміло!» Інші казали: «Це Ангел Йому говорив!» Ісус відповів і сказав: «Не для Мене цей голос лунав, а для вас. Тепер суд цьому світові. Князь світу цього (князь світу цього – сатана, – див. Послання апостола Павла до Ефесян, 2.2. – О. В.) буде вигнаний звідси тепер. І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну» (тут вказівка на розп’яття і на подальше прославлення – воскресіння і вознесіння на Небо. – О.В.).
А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти. А народ відповів Йому: «Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?»
І сказав їм Ісус: «Короткий ще час світло з вами. Ходіть поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде... Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали». Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них ... ” ( Від Ів ана, 12.12 – 36).
Свято Входу Господа в Єрусалим називається також Неділею Ваій (церковнослов’янською “ваї” – зелені гілки), Вербною та Цвітоносною Неділею, і в пам’ять того, що в Єрусалимі народ зустрічав Ісуса Христа з пальмовим віттям в руках, на ранішній службі роздаються вірним у церкві зеленіючі гілки верби, яка перша навесні прокидається від зимового сну.
В науці про богослужби, літурзіці, читаємо: “Початок свята сягає сивої давнини. Найдавніша вказівка на свято (від III ст. ) належить Мефодію, єпископу Патарському, який залишив повчання на цей день. В IV ст. свято звершувалося урочисто, як про це свідкує Єпіфаній Кіпрський. Багато святих отців IV ст. залишили свої повчання на свято Входу Господнього в Єрусалим. Починаючи з VII ст. багато хто з піснярів, такі як святий Андрій Критський (VII ст.), преподобний Козьма Маюмський, Іван Дамаскін (VIII ст.), Федір та Йосип Студити, імператор Лев Філософ, Феофан та Никифор Ксанфопул (IX ст.) прославили свято піснеспівами, які й нині співає православна церква у цей день”.
Тропар свята: “Загальне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи, з мертвих воскресив єси Лазаря, Христе Боже, тому ж і ми, як діти, несучи знамена перемоги, виголошуємо Тобі, Переможцеві смерті: Осанна в вишніх, Благословен, Хто йде в Ім’я Господнє!”
ПРЕДТЕЧА
7 липня за новим стилем (24 червня за старим) православна церква вшановує різдво чесного славного пророка, Предтечі та Хрестителя Господнього Івана.
Історію про благовіщення архангелом Гавриїлом священикові Захарії обітниці Божої щодо народження від нього й неплідної дружини його, Єлизавети, сина; також оповідь про покарання Захарії німотою за невірство його, та про відвідини Єлизавети родичкою її, Марією, майбутньою Матір’ю Господа нашого Ісуса Христа; так само й про саму подію народження Івана Хрестителя та найменування його в день обрізання – докладно викладає нам Святе Письмо (це перший розділ Євангелія від Луки). Ми ж розкриємо духовну символіку означеної буквально-історичної події.
Кого символізує, кого являє собою Іван Хреститель? Писання свідчить про нього, як про Предтечу Господнього. Як про того, хто передує приходу в світ (а духовно – в наші серця) Христа-Спасителя. Як про того, хто готує цей славний прихід: “Бо він той, що про нього сказав був Ісая пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!..” (Євангеліє Матвія, 3 розділ, 3 вірш).
Які ж “стежки” покликаний був рівняти Хреститель Спасів Іван? І в якій-то “пустелі”? Певна річ, мова тут насамперед про речі духовні. Адже пустиня, що в ній проповідував Іван Предтеча, це не просто буквальна пустеля, а насамперед “пустеля юдейська” – пустиня бездуховності народу віри. І місце знаходження її не навпрост на південному сході Юдеї, біля Мертвого моря, але в серцях народу Божого. І стежки ці – не буквальні стежки. Вони – суть перекручене розуміння Слова Божого, викривлене виконання волі Його, лицемірне й лукаве життя віруючих, проте не вірних, отруєних фарисейством синів духовного Ізраїля.
Чим же рівняв ці життєві дороги Предтеча Господній? Який “заступ” вклав у руки його Той, Хто шукає горливі серця, Хто обирає сумлінних і вірних пророків Собі, Хто покликує на просторах землі: “Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?” (див. Книгу пророка Ісаї, 6.8–9). Інструмент цей – бич викривальної проповіді, духовне очищення “купіллю водною Слова” (Послання апостола Павла до Ефесян, 5.26), – духовне ж хрещення покаяння.
“Тими ж днями приходить Іван Хреститель, і проповідує в пустелі юдейській, та й каже: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!.. Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені (Христос), потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він хреститиме вас Святим Духом й огнем” (Від Матвія, 3).
