Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Земля (збірник) - Кобылянская Ольга Юлиановна (читаем книги txt) 📗

Земля (збірник) - Кобылянская Ольга Юлиановна (читаем книги txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Земля (збірник) - Кобылянская Ольга Юлиановна (читаем книги txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– Іди, йди! Не говори такого! – зганила його дівчина з переляком. – Ще в лиху годину скажеш!

– «Гей, то буде твоя мамка радуватися, – гадав я собі, – як почує, що Іфтімко вже на тамтім світі! Гей, то буде заводити та й головою об стіну бити!» – тягнув Михайло дальше, не звертаючи уваги на дівочий закид.

– А вона не знала, що він був слабий? – спитала дівчина зі щирим співчуттям, утопивши свої тихі, поважні очі вигребущо в його зір.

– Та де знала! Він не писав! «Що вона мені ніби поможе?» – казав. Врешті він хотів тепер іти на урльоп, та й усе мав надію, що до того часу підійметься. «Підведуся та й піду», – говорив заєдно, сарака.

– Сарака!

– Пішов. Пішов та й не поверне вже відти! А розказував мені, як був останній раз дома на урльопі, і як від'їжджав, то його мама (тата не мав уже) і кілька знайомих людей відпроваджували його до колії. Мама, каже, так плакала за ним, що душа розривалася, та все кликала: «Синку, я вже тебе не бачитиму більше!» А як він уже сів до залізниці й вона рушила з місця, то мати кинулася за ним, і лише люди стримали її, аби під колеса не пішла… Геть без пам'яті була, такий жаль!

– Мамині очі добачили його смерть за плечима! – обізвалася дівчина страшно поважним тоном і немов до себе. – Та й таки добре знала, що не увидить його більше!

– А він, сарака, гадав, що мами не застане вже живої! Така, як скіпка, все ходила!

Обоє замовкли.

– Я лиш того боюся! – обізвався він по хвилі глибокого поважного мовчання. – А більше нічого! Жодної роботи, жодних маневрів, лише того! Чоловік гадає, що він собі паном, а він…

Знов урвав.

– Часом гадаю, що ніколи не скінчиться той час, що я маю його ще там перебути, – почав знов. – Такий мені довгий здається та нудний!

– Та й мені! – повторила вона за ним голосом, переповненим слізьми.

В тій хвилі переглянулися обоє, мов на чийсь приказ, і споважніли. Вона схилилася живо над своєю роботою, а він почав її потішати.

– Сього року по маневрах прийду на шість неділь додому, а на другий рік як прийду, то хіба знов аж за два місяці піду туди назад. А тоді піду лише на три місяці та й потім уже – гай, гай! – аж свиснув на потвердження своїх слів.

– Якби ти мав там умерти, Михайле, – обізвалася вона нараз (спиняючись в роботі), з поглядом, що розкривав цілу глибину її поважного з природи єства, – то я не знаю, що би тоді було! Не дай Боже, Михайле! Михайле, не дай Боже!

Він усміхнувся.

– Якби я се знав, то скорше приволікся б на ногах та на руках додому. Але того не буде. Я не такий грішний, аби мене вже Бог святий кликав перед суд.

Знов замовкли.

– Може, я піду сього року із твоєю мамою на прощу до святого Івана, – обізвалася по короткій хвилині Анна побожно. – Твоя мама хоче йти, а я пішла би з нею. А якби я не могла сього року, то бодай на другий рік піду. А все піду! Так мені здається, якби лише там уступила, та й зараз би мені легше стало на душі. Аж там би я за наше щастя помолилася. Кажуть люди, що кому вдасться святого поцілувати, той міцніє на тілі й на душі.

– Так кажуть, – повторив задумчиво Михайло. – Я буду намовляти маму, аби йшли. Нехай помоляться там за мене, аби я щасливо перебув маневри. Кажуть, сього року будуть тяжкі маневри. Гей, страшно буде. Але не кажи сього нікому, Анно. Старі зараз би пожурилися. Доста, як мені гірко, нащо ще й їм гризтися.

– Мама таки хоче найбільше через тебе йти, – сказала Анна, а відтак додала: – А може, й через Саву, аби покинув Рахіру…

Тут Михайло підвів журливо брови вгору.

– Ой, той Сава, той Сава, – сказав він протяжно, – він мені не подобається! З одного боку, ніби припадає вже до землі, береться до роботи й до всього, як каже мені тато, а з другого, обходиться з нами, як зі своїми ворогами. Се вже гріх ним так править. Гріх, кажу тобі. Вчора ввечір трактую його своїм тютюном, кажу йому по-доброму, як ялося: «Брате, – кажу, – Сава, як стоїть річ із Рахірою? Відчепився вже ти від тої гадюки?» Я се сказав йому, як каже брат до брата, камрат до камрата, а він подивився на мене, та так уже, знаєш, погано. Його очі позеленіли й засвітилися, як оці твої срібні цітки на шиї. Відтак збив кулак, скривив рот, як собака, коли хоче несподівано на чоловіка напасти, й зойкнув: «Мой, мой, мой! Не чіпайте ви мене, люди добрі!» та й увалив собі кулаком по коліні… По тих словах мав я вже доста. Я видів, що вона цідить його кров далі. То опириця якась. І що се гріх, що він за нею пропадає, йому й до голови не приходить. Я йому не казав більше нічого, бо не хочу з ним по-лихому розходитися. А по-друге, знаю, що як він піде до війська, то сам покине її. Там прийде він уже сам до розуму. Добре, що взявся бодай до роботи. Я боявся, що він розволочиться зовсім, як я піду з дому. Вона мусила йому матригунів [127] дати або виробила щось інше, що він узявся так дуже за нею. Та й ще гадаю я собі, що коли поверну з маневрів, то побалакаю з нею сам. Буду видіти, що вона мені скаже. Хлопець змарнувався з нею цілком. Здуріє ще.

– Вона й на мене недобра! – обізвалася Анна. – Від часу, як виділа, що я пару разів говорила з твоєю мамою. Раз, як я переходила попри їх хати, щоб зайти до Домніки, крикнула за мною: «Ли-зун-ка!» А як я оглянулася й хотіла їй щось відповісти, сховалася борзо за паркан, і я заздріла ляше її чорне розпатлане волосся.

– Лиши біду, нехай щезає від тебе! – радив спокійно хлопець, сплюнувши далеко від себе. – Нема з ким говорити!

– Нема! – відповіла вона слухняно.

Говорили ще довго, радилися, аби не казати тепер ще нічого ні татові, ні мамі про те, що хотять побратися за рік-півтора, як він поверне.

– Вже мовчім і далі, як мовчали досі! – радив він. – Мама розповість про все Домніці, Домніка селу, а се псує щастя. Недобре про щось наперед говорити. Я сам знаю, що недобре!

При розлуці наказував:

– Тримайся вже одного місця, отут, аби я мав уже одну стежку до тебе. Як прийду коли, аби я не шукав тебе щораз деінде. Знаєш, у мене небагато часу!

А вона сказала поважно, що «добре».

Окремо сказав ще їй голос без її свідомості: «Чому ні? Він на те, аби хотів, а вона на те, аби хотіла того, що він хоче!»

Чомусь мало так бути, Бог знає! Вже здавна… здавна… здавна вже… Сама природа зблизила їх до себе. Сильна, таємнича у своїх ділах, закинула сіть на обоїх, устроївши собі з них своїх пишних автоматів, що йшли насліпо за її незглибимими приказами, тулячися інстинктивно до себе, доповнюючи одне одного, мов земля з ростиною, в мріях яро якесь щастя, не бачачи її руху й усміху надальше…

XIV

Більше як рік минуло з того часу. Ніщо не змінилося в наведених обставинах. У хаті Івоніки оставалося тихо й похмуро, а Марійка вешталася, як звичайно, зжурена й невдоволена. Перечислювала дні й місяці, які мав перебувати ще при війську Михайло, передумувала, як то буде, як він уже поверне, як його в себе побачить і як він, як дасть Бог, приведе їй в дім чемну й багату невістку. Вона постарілася передчасно й була би припочила із праці, і рада була б із внуками побавитися. Се була її найулюбленіша мрія. Бавитися з унучатами, пильнувати їх, годувати, пересиджувати з ними на вереті на призьбі вліті, на сонечку, вичісувати їх, як хлопців своїх чесала, а взимі на печі розказувати казки, аби тихо сиділи та не вирішували хати.

Але на те все треба було ще пождати. Більше, певно, як з півроку, може таки, ще добре з рік.

Тепер мала його в себе, мов у гостях. На Різдво, на Великдень і на Святу неділю. І так, як тішилася ним, коли приходив, так і сумувала, як відходив.

– Прийшов, розорав серце й пішов! – жалувалася перед своїми двома білоголовими старенькими сусідками, що приходили її опісля потішати, а до нього говорила, прощаючися: – Ідеш, синку, і не застанеш мене, може, вже більше, як повернеш!

Сього року по маневрах мав прийти додому на два місяці.

Вижидала того дня, мов сходу сонця. Коби лише Бог святий допоміг, аби перебув щасливо ті маневри. Мав їх відбувати в іншім краю через три неділі. Тамтого року не пішло йому на них щасливо. Як хотіла йти до святого Івана, просто тягнуло її туди піти й помолитися, аби перебув їх щасливо, та й не вспіла. Кілька день перед святим Іваном станула, не хотячи, на залізні граблі і пробила собі ногу. Мусила більше як тиждень бідувати та штигулькати з палицею, заки нога загоїлася. З призьби каліка мусила придивлятись, як Домніка або інші добрі люди сповняли за неї ту або сю роботу. Як було їй пішком іти в таку дорогу, як до Сучави? А навіть хоч би й залізницею? Як би була там перебилася між стільки народом?

вернуться

127

Матригуни —чар-зілля.

Перейти на страницу:

Кобылянская Ольга Юлиановна читать все книги автора по порядку

Кобылянская Ольга Юлиановна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Земля (збірник) отзывы

Отзывы читателей о книге Земля (збірник), автор: Кобылянская Ольга Юлиановна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*