Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Цікаво, чи повернеться Чейз до заходу чи ні, і як бути, якщо він все ж не з'явиться? Зупинятися на нічліг? Ні. Чейз не велів зупинятися. Якщо знадобиться, вони будуть скакати всю ніч, поки їх не наздожене вартовий кордону. Річарду здавалося, що гори загрозливо нависли над подорожніми, готові в будь-який момент обвалитися. Йому ніколи раніше не траплялося підходити так близько до кордону.
Поки думки його були зайняті Чейзом, Річард трохи заспокоївся. Гнів охолов. Він обернувся до Келен. Та привітно посміхнулася йому, і він посміхнувся у відповідь. Тепер він відчував себе краще. Річард спробував уявити, як виглядали ці ліси раніше, коли зміїна лоза щене погубила стільки дерев. Напевно, це було прекрасне місце: затишне, зелене, безпечне. Можливо, тут проїжджав батько, повертаючись з Серединних Земель. Скакав по цій самій стежці, а до сідла у нього була приторочена Книга.
Цікаво, що творилося біля другої кордону перед тим, як він упав? Теж гинули дерева? Може, краще всього просто дочекатися, поки впаде і ця, і спокійно перейти на іншу сторону? Чи варто відхилятися так далеко на південь? Але чому він думає, що дорога на південь — це гак в сторону? Адже він не знає, в якій частині Серединних Земель схована остання шкатулка Одена. А скринька з таким же успіхом може виявитися як на півночі, так і на півдні.
Ліс ставав все похмурішим. Останні дві години Річард крізь густі крони не бачив сонця, але воно, поза всяких сумнівів, вже хилилося до горизонту. Йому зовсім не посміхалося подорожувати в темряві в цьому знищеному лозою лісі, але зупинятися тут на нічліг хотілося ще менше. Річард поїхав повільніше, не бажаючи сильно відриватися від друзів.
У надвечірній тиші почулося ледь помітне дзюрчання води. Незабаром подорожні під'їхали до невеликої річечки, через яку був перекинутий дерев'яний міст. Річард зупинився. Вид моста викликав дивне відчуття: здавалося, він таїть у собі незрозумілу загрозу. Обережність не зашкодить. Шукач направив коня до води і заглянув під міст. Балки кріпилися до гранітних опор залізними кільцями. Штирі, на яких висіли кільця, зникли.
— Хтось тут добре попрацював. Людину міст ще витримає, але з конем — Ні. Боюся, нам доведеться промокнути.
— Щось мені не хочеться мокнути, — капризно сказав Зедд.
— У тебе є інші пропозиції? — Поцікавився Річард.
Зедд провів пальцями по щоках.
— Так, — оголосив він. — Ви перейдете, а я потримаю міст.
Річард глянув на Чарівника, як на божевільного.
— Давайте, все буде в порядку.
Зедд випростався в сідлі, простяг руки долонями догори, закинув голову, глибоко зітхнув і заплющив очі. Неохоче, з побоюванням Річард і Келен ступили на дерев'яний настил. Спустившись на інший берег, вони розвернули коней і зупинилися. Кінь Чарівника сам пішов вперед. Вершник все так же прямо сидів у сідлі, розпростерши руки, закинувши голову, стуливши повіки. Порівнявшись зі своїми супутниками, він опустив руки і розкрив очі. Ті здивовано втупилися на Чарівника.
— Може, я помилився, — пробурмотів нарешті Річард. — Може, міст би і витримав.
— Може, й помилився, — посміхнувся Зедд і, не оглядаючись, клацнув пальцями. Міст з тріском впав у воду. Колоди жалібно заскрипіли, віднесені течією.
— А може, й ні. У всякому разі, залишати його в такому вигляді небезпечно. Ще провалиться хто-небудь.
Річард похитав головою.
— Коли-небудь, друже мій, ми сядемо і про все поговоримо.
Він розвернув коня і рушив у дорогу. Зедд, глянувши на Келен, мовчки знизав плечима. Та посміхнулася Чарівникові, повернула теж і поїхала за Річардом.
Вони скакали по Соколиній стежці, пильно вдивляючись в глухі нетрі. Річард гадав, на що ще здатний старий Чарівник. Він надав коневі право самому вибирати дорогу в темряві. Часом Шукачеві починало здаватися, що вони їдуть вже цілу вічність. Цікаво, чи настане колись кінець цьому знищеному лісові? З приходом ночі в гущавині пробудилась життя. Все навколо наповнилося неясним шурхотінням і іншими звуками. Кінь під Річардом злякався. Вершник заспокійливо поплескав його по загривку й глянув вгору, очікуючи побачити гарів. Марно. Густі крони дерев повністю закривали небо. Але якщо гари таки надумають напасти, їм доведеться немало потрудитися, щоб застигнути мандрівників зненацька: мертві стовбури і сухі гілки завадять наблизитися безшумно. Хоча, може статися, в гілках зачаїлися тварюки і пострашніші гарів. Річард нічого не знав про мешканців прикордонних лісів, але не відчував особливого бажання познайомитися з ними поближче. Серце шалено калатало в грудях.
Так пройшла ще година. Раптово зліва від стежки почувся тріск. Хтось продирався крізь зарості, ламаючи на ходу чагарник. Річард пустив коня в галоп і озирнувся на друзів. Зедд і Келен скакали за Шукачем. Хто б це не був, звір чи людина, але він не відставав. Відірватися від погоні не вдавалося. Таємничий переслідувач рушив навперейми. «Може, це Чейз, — подумав Річард. — А може, й ні».
Шукач вихопив з піхов Меч Істини, весь підібрався, подався вперед і пришпорив коня, залишивши своїх супутників далеко позаду. Втім, зараз Річард про них не думав. Він докладав усіх зусиль, щоб розгледіти в густий темряві того, хто перегородив їм дорогу. Кінь стрілою летів по темній стежці. Лють Шукача змінилася нетерпінням. Виставивши підборіддя, він мчав уперед, готовий битися не на життя, а на смерть. Стук копит заглушав лісові звуки, але Річард знав, що невідомий все ще там, що він наближається.
Нарешті він помітив ярдів за десять від себе чорний силует, ковзаючий на тлі вже ледь помітних дерев. Шукач підняв меч і кинувся на ворога, весь в очікуванні майбутньої сутички. Невідомий застиг на місці.
В останню мить Річард встиг розгледіти, що перед ним Чейз. Страж кордону застережливо підняв важку булаву.
— Радий переконатися, що ти насторожі, — замість привітання сказав Чейз.
— Чейз! Я ледве з розуму не зійшов зі страху!
— Був момент, коли я теж тебе злякався.
До них під'їхали Зедд і Келен.
— За мною, не розтягуйтеся. Річард, поїдеш останнім. Тримай меч напоготові.
Чейз розвернувся і пришпорив коня. Решта поскакали вслід за ним. Річард не знав, женеться хтось за ними чи ні. Якби намічалася бійка, Чейз повів би себе інакше, але, з іншого боку, він велів тримати меч напоготові. Шукач неспокійно озирнувся через плече.
Чотири вершники мчали крізь темряву, низько пригинаючись до загривків коней. Таке переміщення по нічному лісі таїло у собі чимало небезпек, але Чейз знає, що робить.
Коли вони досягли розвилки, першої за весь день, Чейз без коливань звернув праворуч, геть від кордону. Незабаром вони вибралися з хащі. Місячне світло осявало хвилясту гряду горбів, порослих травою. Лише подекуди темніли невеликі купи дерев. Страж межі натягнув поводи і пустив коня кроком.
Річард прибрав меч у піхви.
— Що це було? — Запитав він, порівнявшись з Чейзом.
Перш ніж відповісти, вартовий кордону причепив булаву до ременя.
— Нас переслідують тварюки кордону. Коли вони вилізли з лігва, маючи намір тобою поласувати, я встав у них на шляху і злегка попсував їм апетит. Деякі втекли, а ті, що залишилися, слідували за тобою, не виходячи за межі кордону. Там мені до них не дотягтися. Тому-то я і не хотів, щоб ви швидко їхали. Інакше я не встигав би за вами, пробираючись крізь гущавину, і ці тварюки змогли б випередити мене. Зараз ми від'їхали подалі, щоб вони не відчули наш запах. Тепер занадто небезпечно подорожувати вздовж кордону по ночах. Ми зупинимося на привал тут, на якомусь пагорбі. — Він озирнувся на Річарда. — До речі, навіщо ти там зупинився? Я ж просив не робити цього.
— Коли піднялося виття, я за тебе злякався і хотів йти на допомогу, але Зедд і Келен відрадили мене. — Річард подумав, що Чейз розсердиться, але той залишився спокійний.
— Дякую, але більше так не роби. Поки ви стояли і обговорювали це питання, тварюки з кордону мало до вас не дісталися. Зедд і Келен були праві. Наступного разу не сперечайся з ними.
