Якби - Роздобудько Ирэн Виталиевна (онлайн книга без txt) 📗
…Отямилася лише тоді, коли побачила, як маленька чорна фігурка Аделіни Паулівни, пенсіонерки «союзного значення», лікарки четвертого управління, зменшується і тане в спекотному мареві на тому кінці університетської алеї…
…Додому повернулася пізно, перед тим добряче «поводивши козу» містом.
Спочатку пішла до того самого гастроному на розі вулиць, де «позавчора» стояла в черзі за кавою разом зі своїми «юними друзями».
Тепер тут була затишна кондитерська без жодних черг і п'яниць, із італійською кавоваркою, меблями в стилі хай-тек і чемними юними офіціантками.
Але мені хотілося випити, і я рушила вниз вулицею до знайомого бару, де під здивованим поглядом бармена (в таку спеку п'ють лише самогубці, певно, думав він) випила сто п'ятдесят грамів коньяку і просиділа зо дві години.
І нарешті на мене зійшов спокій, як велика кольорова хвиля, в якій я попливла, поволі перевертаючись з голови на ноги і назад, втупившись очима у великий плазмовий екран, що висів на стіні, в ньому все рухалось і мерехтіло, видавало звуки і тексти.
Мені знову не було куди йти і куди поспішати.
Як ТУТ так і ТАМ. Хоча одну адресу я пам'ятала чітко. Але намагалася про неї не думати. Кому я потрібна? Не знаю. Ні в чому не впевнена. Вишу в повітрі як тут, так і там. І в очах мерехтить. Підвелася, подякувала, вийшла на сонце. Після кондиціонера тілом побігли мурашки таке враження, що я розбиваюсь у повітрі на міріади холодних крапель. Додому йшла пішки, і це теж подовжило дорогу на півтори години.
Поки йшла, згадала, що перебуваю в своєму звичайному, але давно забутому стані: йду вулицею і дивлюсь, як під ногами, мов кіноплівка, тече стрічка сірого асфальту. Йти б так завжди, не зупиняючись…
…Не дуже приємно заходити в квартиру після сцен, до яких, як виявилось, не була готова. Всі роки, проведені тут, видавалися змарнованими.
Це стало особливо зрозумілим, коли побачила, як Мирось риється в моїх речах, розкиданих по всій кімнаті.
Певно, шукав «сліди злочину», які дали б йому відповідь на те запитання: «Хто він?»
Якби питання стояло інакше «чому?», я, можливо, згодилася б відповісти на нього. Але тепер мені просто було прикро, що все виявилося таким фарсовим, несправжнім. Всі пояснення, котрі я заготувала, всі слова і доводи виявились зайвими.
Я вирішила мовчати.
Пройшла повз розкидані речі і лягла на ліжко просто в одязі. Хотілося одного заснути.
Нагулялась? зловісно прошепотів Мирось. Ти п'яна! Все за класикою, хто б сумнівався!
Так, у нього ніколи ні в чому не було сумнівів.
Я невизначено покрутила в повітрі рукою, мовляв, так, саме так, «все за класикою», і нагребла на голову подушку. Чомусь уявила, що зараз він сяде на неї зверху і все буде скінчено...
Він ще з годину показово розкидував і шматував мої речі, потім вимкнув світло і вийшов, голосно грюкнувши дверима. А я вивільнилась із-під подушки і почала роздивлятися стелю без жодної думки в голові.
Я не люблю спати!
Мені здається, що це суцільне марнування часу…
1213 червня
…Вона не любить спати.
Їй здається, що це суцільне марнування часу.
До того ж вона боїться спати, адже в цей час стає нерухомою, наче лялька чи мумія. А що відбувається з людиною, коли настає ця нерухомість? В які світи вона потрапляє? Адже потрапляє!
Їй сняться сни. Здебільшого вони тривожні і незрозумілі.
Ярик каже, що він любить «дивитися сни» вони у нього завжди про війнушку, де він завжди когось перемагає. Або керує літаком. Або потрапляє до казкових країн і там теж бореться з ворогами і теж перемагає їх. У нього суцільні перемоги. Переповідає він про них завжди цікаво. Вона також хотіла б бачити такі сни! Але у неї таких немає. У своїх снах вона весь час то пливе посеред моря великого безкрайнього простору, то падає з неба і довго стрімко летить вниз і здригається, хапаючись руками за краї ліжка. Прокидається. Бачить у вікні місяць і вже не може заснути. Починає думати. Мама каже, що вона спить, мов цуцик, весь час смикається.
Ні, вона не любить спати. І тому ввечері старанно відтягує час, коли треба розстеляти ліжко.
Спочатку акуратно розправляє простирадло, щоб на ньому не було жодної зморшки, довго розгладжує руками подушку, вкладає на неї ведмедика, зайця, їжачка. Ретельно і рівненько вкриває їх бабусиною хусткою.
Вона не дуже любить іграшки, але це вкладання ритуал, котрий займає півгодини.
Так само повільно роздягається. Може просидіти зі спущеними колготками цілу годину думає. Мама сердиться, час від часу заглядаючи до кімнати: «Ну, ти скоро ляжеш? Чи будеш так сидіти до ранку?!»
А вона б і просиділа, аби тільки не вкладатися. Її мати найвідоміша актриса в найкращому театрі! Вона дуже красива. Така гарна, що навіть дивитись боляче. Їй ніколи не стати такою гарною, як вона! Друзі навіть дали їй прізвисько Весна. Вона дійсно схожа на всі квіти одразу.
І пахне конваліями. Тато пахне тютюном. Він майже весь час слухає магнітофон і, слухаючи, ходить з кутка в куток, розсипає попіл по кімнаті. Мама свариться.
Останнє слово за ним. От коли він каже: «Ану, негайно спати!» і гасить світло тут вже нічого не поробиш: треба лягати. А вони ще довго сидять на кухні з тіткою Зоєю і говорять досить голосно.
Ніка не любить Зойку. Та увесь час намагається вщипнути її і регоче їй здається це дуже дотепним. Ніка удає, що це їй подобається. Хоча зовсім не подобається! Часом уявляє, як сама щипає її у відповідь. Цікаво, чи засміється на те Зойка?
…Сьогодні вона вкладається досить швидко. Що швидше мине ніч, то скоріше настане ранок. А вранці свято: вони з Яриком та його батьками їдуть на дачу! Дача за містом маленька хатка на дві кімнати і сад. Якщо ночі теплі, Яриків тато вішає два гамаки посеред дерев, а мати загортає дітей в теплі ковдри і вони гойдаються в них серед листя та зірок, як два кокони. Єдине місце, де сон не здається їй таким страшним. …Ранком промінь лоскоче її щоки, мов Димка, котра любить вкладатися у неї в узголів'ї. Але промінь прокидається раніше за кішку. Раніше за маму. Але і мама вже встала і так само лоскоче її, мов промінь і Димка.
Вставай снідати, бо мені вже час виходити, шепоче вона. Сьогодні я весь день зайнята в театрі. Візьмеш ключа. І тихо будь: Зоя ще спить. І тата не розбуди!
Прокидається вона легко. Влітку у неї багато справ. Особливо сьогодні!
Вона п'є чай з бутербродом і аж підстрибує на стільці так кортить швидше потрапити на дачу! Вона почекає на Ярика у дворі. Потім вони сядуть до авто. Якби у неї було авто чи хоча б велосипед, вона, певно, поїхала б світ за очі, щоб самій побачити і почути, що відбувається за межами двору і міста. Мама вішає їй на шию мотузку з ключем, і вони тихо-тихо виходять у двір. Вона махає рукою, потім про всяк випадок погрожує пальцем мовляв, дивись мені! і зникає в арці.
У дворі тихо. Цвірінькають пташки. Потім їх не буде чути. Але зараз вони цвірінькають, накликають сонце.
Вона сідає на лаву і дивиться на Ярикові вікна: вставай, сонько, я вже тут!
Біля під'їзду стоять сині «Жигулі». Вчора увечері вони з Яриком старанно протирали вікна, по-хазяйськи буцали ногами тугі шини, і всі їм заздрили.
Вона дивиться на вікна і не витримує бере камінець. Вона ж найвлучніший стрілець у дворі, тому одразу влучає у вікно. І одразу з нього виглядає скуйовджена голова Ярика. Він показує тарілку мовляв, зараз доїм і вийду! Вона поважно киває. З-за його спини виглядає і його мати, посміхається і теж киває.
Хвилин за п'ять Ярик вибігає з під'їзду з двома персиками в руках. Один для неї! Вони мчать на турнік вчора відпрацьовували на ньому «сонечко». Тобто розгойдуєшся так, щоб зробити повний поворот. Нічого з того поки що не виходить. Ярик каже, що ще треба добряче «підкачати м'язи». Вони мацають руки одне одного кожні десять хвилин здається, що за день вони стають мов залізні. Але наступного дня здуваються, наче повітряні кульки, і руки болять. Але попри це трохи вище ліктя все одно наростають кумедні горбики: рука худенька, а горбики видуваються і нагадують удава, що проковтнув кролика. Тітонька Ніна, сусідка з першого поверху, каже, що це дурне заняття для дівчинки, тільки фігуру псує. От, певно, вона нічим не псувала свою фігуру, тому зараз ходить така кругла, мов куля.
