Меч і хрест - Лузина Лада (Кучерова Владислава) (лучшие книги .txt) 📗
– З моєї? – похмуро уточнила Чуб.
– Твоєї, якщо ти, звичайно, не хочеш, аби він до мене присох…
– Я так зрозуміла, що нігті нам дали зовсім не для краси, а для роботи. Тут половина присухи на кігтях. – Чуб гірко попрощалася поглядом зі своїм прекрасним манікюром і почала старанно обрізати нігті над варивом. – А до тебе б він і так присох… Усі голубі від жінок-вамп пруться. А ти у нас така, що вампішої не буває. А коли не злишся і без окулярів, то взагалі… Уявляю, як тебе мужики дістали!
– Не уявляєш, – чесно сказала Катя. – Дивись! – навіщось оголила вона перед Дариною душу, разом із правою рукою, де, прикритий рукавом піджака, таївся шрам, нерівний, який іще не встиг зовсім зарубцюватися. – Ножем, – пояснила вона. – З ревнощів. І не через те, що зраджувала. Просто все, що занадто, – завжди погано! І занадто велика любов, як горілка, – чоловіки від неї спиваються і дуріють. І коли жінка занадто гарна – теж. Ніхто їй не вірить. І будь ти хоч Пенелопою, нічого від цього не зміниться.
– Тому ти себе спотворювала? – співчутливо запитала Дарина.
– І тому також, – спокійно погодилася Дображанська, – але більше через бізнес. Гірше нічого немає, коли у кожного другого, з ким ти перетинаєшся, дах їде. Тобто, звичайно, якщо з кожним спати, вони тобі все зроблять і все підпишуть. Але тоді плакала твоя репутація. Спати для кар’єри можна тільки з кимось одним – це нормально. А інакше не встигнеш озирнутися – по руках підеш. Тільки «ні» говорити – теж не вихід. Тут же починається нескінченна тяганина, кожне питання двісті років вирішується. І навіть не тому, що тебе тупо ставлять перед фактом: або в ліжко, або «кіна не буде». А вже через те, що їм зайвий раз тебе побачити хочеться та пококошитися перед тобою, які вони значні та круті…
– І що, окуляри допомагали? – недовірливо уточнила Чуб.
– Окуляри, стрижка майже під нуль, костюми під горло. Ніщо так не відлякує чоловіків, як стерво з лесбійськими звичками. А що у них усередині однаково булькає – не мої проблеми, мені головне, щоб лізти боялись. Але тепер мені ніхто не указ! Тепер я всіх послати можу!
– Значить, ти віриш у нашу владу? – заінтриговано поглянула на неї Дарина. – Просто я, чесно кажучи, не зовсім поки що розумію, в чому вона… Ну, в чому ця сила, яку нам нібито передали? Ну, літати – так! Квартира – круто! Волосся й нігті у нас відросли – можна на манікюрниці економити. А кішки, що розмовляють, – узагалі геніально. Але самі ж ми анітрохи не змінилися, залишилися такими, якими й були.
«Не ми, а ви», – подумки заперечила їй Катерина, вдивляючись у глибину власного «Я», де знову й знову розвалювався триповерховий будинок, одягнений у сріблясту плитку.
Вона знову витягнула руку і тріумфально клацнула пальцями.
У грудях вирувало свято!
– Ну, волосся й нігті – вже дещо, – втішила вона переможену суперницю. – Це означає, що у нас відбулося повне оновлення організму. І кальцію, й усього – вище за норму. Ми зараз такі, якими нас природа створила, до того як цивілізація згидила… Ти краще не відволікайся! – повчально постукала Катя нігтем по сторінці. – Тут усе по секундах вивірено.
У кватирці з’явився презирливий кіт Бегемот, перестрибнув із вікна на буфет і тривожно принюхався. Одночасно з ним до кухні увійшла Білосніжка Беладонна, підвела акуратну мордочку, пирхнула, чхнула і, витягнувши «милицею» задню лапу, почала зосереджено «намивати гостей».
– Ага! Тепер вас залишилося тільки віджати, – повідомила двом своїм каструлькам Дарина. – Рідину з тебе додати в напій. Вичавки з тебе присипати, перемішати, додати чорного перцю та зав’язати у вузлик разом із ім’ям присушеного. Чи присушуваного? Тю, – безтурботно засміялася вона, – а як Сані звуть? Олександр чи Олексій?
– Може, і Єлисей. – Катерина згребла книгу зі столу і перемістилася з нею на підвіконня.
– Найсмішніше, що, можливо, взагалі Вася, – весело реготнула Чуб. – Хіба мало хто собі який псевдонім бере… Гаразд, напишу Саша. Якщо одна присуха не спрацює, я його другою доб’ю!
Дарина кострубато надряпала гадане ім’я на клаптику паперу та старанно віджала буру масу.
– Та-ак… – Катя закусила губу. – Виявилося, відшукати легкотравне переможне зілля було нітрохи не легше любовного. Бичаче серце, – пробурмотіла вона собі під ніс. – Це ще сяк-так…
– Знайшла щось цікаве? – кинула Чуб через плече. Вона обережно влила три столові ложки присухи в принесену Катею пляшку коли і самовдоволено помилувалася результатом.
– Просто.
Кращий спосіб збрехати – сказати частину правди. Цю істину Катя засвоїла ще з дитинства!
– …у мене сьогодні боксерський поєдинок. Думаю, чи не приготувати переможне зілля. Чом би, власне, й ні?
– Боксерський! – прийшла в захват Дарина. – Де?
– У приватному клубі. Таке життя напружене, треба ж якось стрес знімати.
– От кру-у-уто! І правильно! – активно закивала Чуб, остаточно визнавши в Каті «свого брата». – Це Мася у нас, книжкова душа, відразу дибки стає: не можна та не можна! А я вважаю: пішла така лихоманка, дій – за повною програмою!
Кіт раптом плигнув із шафи на підвіконня, стривожено ткнувся мордою в Катин ніс і, замурчавши, немов карликовий трактор, почав віддано тертися шиєю об її руку.
– Ти поглянь, – здивувалася Чуб. – А вчора лише кричав на нас, як проклятий.
– Нагулявся за добу. Тепер жерти хоче, – саркастично гмикнула Катерина. – Я їм корму купила. Ти хоч кастрований, чуєш, звіре?
Кіт ображеного подивився на неї.
– Якщо ні, скоро тут буде ціла котоферма.
– З колегами по роботі – ніколи! – з гідністю мовив Бегемот. – Що, мені в кватирку прогулятися важко, хазяйко?
– Бабій! – по-жіночому зневажливо пирхнула Беладонна і, витягнувши задню праву лапу під самий ніс, елегантно її лизнула.
Кіт, відштовхнувшись задніми лапами, стрибком перенісся на холодильник і з силою штовхнув носом двері.
– У морозилці, – промурчав він, дивлячись на Катерину. – Килина завжди брала два серця.
– Якщо в рецепті написано одне, значить, потрібно класти одне, – засперечалася з ним Дарина Чуб.
– Хто ти така! Та ти мені в кошенятка годишся! – враз розгнівався кіт. – Ви ж дасте мені лизнути, пр-р-равда, хазяйко? – Стрибнувши під ноги Каті, котяра демонстративно потерся об її коліно.
– Ех, ти, – поблажливо сказала Катя, – хто корм купив, той тобі й хазяйка.
– Пам’ятайте, – несподівано сказала Беладонна, – діє лише тринадцять годин.
– Чого це раптом? – поспішно заглянула в книгу Дарина. – Тут такого ніде не написано!
– Ви не справжні, – навчено промуркотіла Беладонна, – ви безпородні відьми, з вулиці. А вперше завжди – не більше тринадцяти.
– Це дискримінація! – гучно обурилася Дарина. – Що ж це виходить, га? Як сидіти щоночі на горі – так справжні, а як для справи або розважитися – так не вдалися на вроду. Несправедливо!
Беладонна зневажливо почухалася.
– Вау! Катю! Телефон! – вискнула Чуб і, спіткнувшись об табурет, помчала до кімнати.
Дображанська вийняла з холодильника акуратно загорнуті в поліетилен серця й кинула їх розморожуватися в раковину.
– Що-що? Чогось погано чутно? Що? Де? З автомата? – долинув до неї сум’ятливий крик Дарини. – Ти що, зовсім теє? Не сунься туди без мене, чуєш! А що, я за п’ять хвилин буду! За п’ять! Вихідний – вулиці порожні. І поні мій у тебе в під’їзді прикований. Усе! Чекай! Чао!
– Так завжди, – з розумінням поставилася Дарина. – Спочатку батьки народжують дітей, а потім заважають їм жити! Зачинити в кімнаті, ніби тобі чотири роки! Ну нічо, ось коли ти тиждень додому не прийдеш, вони швидко зрозуміють, хто кому попільничка. Жити нам є де, і ти сто років як повнолітня – змусити ніхто не може. Треба лиш дати їм зрозуміти, що примусівка закінчилася!
– Тато хвилюватиметься, – незатишно зітхнула Марійка.
– Не хвилюватиметься. Ти ж кажеш, він нормальний. Якщо ти залишила записку, що поживеш у подруги, тобто в мене… Гаразд, може, поясниш, нарешті, навіщо ми сюди приперлися? Жах, звичайно, що батькового друга вбили. Але ми тут при чому? – незадоволено спитала Чуб.
