Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Ги-ги-и - Винничук Юрій Павлович (книги полностью .TXT) 📗

Ги-ги-и - Винничук Юрій Павлович (книги полностью .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Ги-ги-и - Винничук Юрій Павлович (книги полностью .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Те саме вчинив і я, спочатку в мене вийшло не так дзвінко, але за хвилю забумбляв незгірше від Емми, далебі мені це вдавалося куди успішніше, аніж те противне взування, і я віддався всепоглинаючому божественному бумблянню так самовіддано і без пам'яті, що втратив уже лік і годинам, і дням, і не цікавить мене вже ані їжа, ані питво, ані солодощі, а тільки одне-єдине бумбляння, яке тепер займає увесь мій вільний час, ба навіть вночі, коли я міцно сплю, сниться мені не що інше, як те саме бумбляння.

Поволі я зсихаюся, малію, карликію, бо ж нічого не їм, а тільки лежу і бумбляю, і вже забумблявся так, що Емма мусила мене сховати в сірникове пуделко й поставити на шафі, щоб, чого доброго, песик Ромео помилково не зжер мене.

Я лежу собі й бумбляю, і колись, коли Емма нагадає про мене, зніме з шафи, порох здмухне і спитає, чи я щасливий, що вийшов за неї, то відкажу: «О Еммо! Я найщасливіша істота на землі!»

Але мені від того легше не стане.

Духи

– На стриху в мене мешкають духи, – сказала Емма. – Будь чемний, не ходи на стрих. Навіть, коли тобі страшно хочеться.

Сказавши це, Емма взяла кошика і пішла на базар.

Щойно вона вийшла з хати, як я, прихопивши великого ножа, поліз на стрих.

Там було сіро, мертво і німо. З маленького віконця сіявся скіпець променів, а в ньому гайсали місцеві порошинки. Я вдихнув їх на повен рот і чхнув. Водночас у всіх чотирьох кутках пролунало таке саме чхання, хоч ніби й нікого не було.

Це, певно, і є духи, вирішив я.

Тепер порошинки гецкали, як зварйовані.

По кутках почулося шемрання, шурхіт паперу, легенький стогін, а за ним виступило з пітьми чотири похмурі постаті в довгих сірих плащах. Голови їхні покривали капузи і облич розглядіти не міг я.

Вони наближалися крок по кроку до мене, і в руці моїй тремтів ніж.

Коли стали вони біля мене, я побачив, що це жінки, або точніше – духи жінок.

– Що вам треба від мене? – спитав я тремтячим голосом.

– Це ти прийшов до нас, а не ми до тебе, – відказали вони і змахнули руками.

Плащі їхні враз опали і явились мені чотири жінки з голими тілами і розпущеним довгим волоссям. Були зовсім білі, наче папір.

Вони притулилися до мене з чотирьох сторін, тісно-тісно, потім ще тісніше, аж поки не втиснулися в мене так, що відчув я їх у своєму тілі, відчув їхню прохолоду і подих, а навіть чув, як шепочуть мені щось, нашіптують, зашіптують. Аж захотілося мені чимдуж вирватися зі свого тіла.

Та в цей час я почув, що вони розпочали танок в моєму тілі, чотири жінки…

Це було так нестерпно, адже танцювали вони, приспівуючи та припліскуючи в долоні, а від того мені аж луна в тілі йшла.

Тоді я всадив собі ножа в ліве стегно, де якраз танцювала котрась жінка, але вона виявилася надто прудкою і в одну мить перескочила в праве стегно. Я й туди загнав ножа, але вона випорснула кудись угору. І тепер вони четверо почали гасати по цілому тілу – зверху вниз, знизу вгору, вбоки й по колу, пірнаючи в глибини глибин, визираючи то з вуха, то з ока, то з рота. Це було жахливо. Я колов ножем всюди, куди лиш сягала правиця, а вони спритно випорскували і щезали…

То було схоже на дивну купіль в моєму тілі, я чув, як здіймався із дна мого намул і підносився до самого горла і замість слів я видихав пісок…

Вже не було цілого місця на моєму тілі, а вони все ще дуріли в темних просторах, закритих від мене шкірою. І тоді я почав зривати її, мов дахівку з будинку, зривати і зазирати всередину.

Шалені бурвії крутилися там, дими стелились червоні, дзвеніли джерела, згоряли небосхили і падали стиглі зорі в провалля кісток.

І тоді вони вийшли з мене, з моєї піни, вийшли врочисто і гордо. Підняли мене з руїн і омили слізьми…

Я не питав їх, чому вони плачуть. Не питав, що побачили там жахкого. Боявся почути щось несамовите.

Поклали мене на пір'їну, дмухнули і я полетів-полетів-полетів, – тепла долоня Емми прийняла мене.

Де ти пропадав? – могла так запитати, але не спитала.

І мені від цього легше не стало.

Мій росіл – моя фортеця

Одного разу Емма вирішила зварити з мене зупу.

– Зупа з мене, це щось фантастичне! – сказав я.

– Умгу, – відказала вона і поставила воду на вогонь.

Коли в баняку завирувало, вона акуратно обібрала мене зі всього зайвого, причесала, виполоскала і кинула в окріп.

Гарячі бульбашки припали до мене в одну мить, наче п'явки, і обліпили геть усе тіло, але я не боронився, бо розумів, що саме так і треба.

За півгодини в окріп попала морква, петрушка, цибуля, ложка солі і перцю, лавровий листочок і ще якісь приправи.

– Як ти ставишся до клюсок? – спитала Емма.

– Давай, – гукнув я.

І посипались на мене клюски, мов дощ.

Десь за півтора години я відчув, що вже зварився, почав кричати, верещати і пищати, але Емма чомусь не підходила, а тим часом дорогоцінний росіл, що набрав неповторного смаку моїх розкішних секрецій, усе википав і википав, і вже ярина, припавши до дна, пригорща і надала неприємного присмаку, аж я мусив затулити носа.

Це було жахливе неподобство і я щиро обурився, на що одна цибулина – яка вже цілу годину кокетувала зі мною – відказала, що вона нічого іншого й не чекала від цієї Емми, бо, виявляється, вона зіпсувала вже не одну зупу своїм недбальством, а зелений трафікатор, який саме пропливав повз нас, повідомив, що Емму в цей час, о Боже! в цей час, о горе! в цей час, нещастя моє! тарабанить листоноша, котрий приніс пакунок – і це особливо прикро – на моє ім'я.

– А що в пакунку? – спитала цибулина і, не чекаючи відповіді, розповзлась, як галамадзя, жах якийсь.

– В пакунку була незаконна дитина адресата, – пояснив колись зелений трафікатор, а тепер уже блідожовтий мармуляк. – IXе настільки зворушило Емму, що вона в одну мить впала на килим і пригостила листоношу чим попало.

– З листоношею?! – обурився я. – Не дозволю!

По тих словах я ухопився за край баняка і вистрибнув з нього, мов чорт з конопель.

Те, що я побачив, дещо мене ошелешило, бо з тої позиції, яку зайняла парочка, випливало, що зовсім не листоноша тарабанить Емму, а скоріше навпаки – Емма тарабанить листоношу.

І це мене відразу заспокоїло.

Я повернувся у свій росіл, перед тим доливши до нього води і зменшивши вогонь.

Коли я буду готовий, охоче їх покличу.

– О'кей, – буркнув ліловий пунделяк і почав ґвалтувати клюску.

Але мені від цього легше не стало.

Кохання з Еммою

Коли Емма хотіла зі мною кохатися, то, роздягнувши мене, кидала в пральку і довго прала, шурувала, викручувала, аж я ставав таким білим, як Білий дім, ще й, падлюка, крохмалила, бо як би ще не крохмалила, то вже чорт з ним, а то після цього крохмалу я весь хрумтів, як новий карбованець.

Що не ворухну рукою, чи вухом, то хрум-хрум, що не шморгну носом, то знову хрум-хрум так, якби не мав що робити.

Потім мене мастила різними кремами, спочатку суничним, далі полуничним, потім цим, як його, а тоді у всі діри затовкала збиті вершки, що я аж задихався.

Але то ще був не кінець, бо посипала мене меленими горішками, цукатами, чоколядою і поливала густелезним, як ліс сиропом.

Я лежав на столі, як святковий пиріг, аж самому хотілося кавальчик.

Емма кружляла навколо мене й прицмокувала, не знаючи з якого кінця підступити, такий я був красивий і пахнючий, і вона так кружляла, кружляла, дз-з-з-з, кружляла, кружляла, дз-з-з-з, кружляла, а я всюди, всюди, ну, геть усюди був аж такий, що просто язика можна проковтнути, ясно, що вона бідна просто не знала, що має робити, аж всіма соками сходила, аж стогнала і ніжкою дриґала.

І ось, коли вже нарешті знаходила з якого кінця до мене підступити і підступала, то – о горе! о лишенько! – всі ті чортові креми, всі ті мастила скисали, вурдилися і сповзали з мене, як сніг з горба, просто жах якийсь, вся її робота слону під хвіст, але я тут ні при чому, сама винна.

Перейти на страницу:

Винничук Юрій Павлович читать все книги автора по порядку

Винничук Юрій Павлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Ги-ги-и отзывы

Отзывы читателей о книге Ги-ги-и, автор: Винничук Юрій Павлович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*