Ги-ги-и - Винничук Юрій Павлович (книги полностью .TXT) 📗
Я йшов знову у лазничку і пірнав у ванну, і плив, плив і плив доти, доки мене не звертали прикордонники, вони вимагали паспорт, а я кажу: подивіться, я ж зовсім голий, а вони твердять одне:
– Граніца на замкє і враг не прорвйотся.
Мусив я плисти назад, добре, що людей на березі не було, бо я інакше б боявся вийти з води наголяса.
А Емма вже тут як тут, зустрічає з рушником, витирає, питає, чи не застудився, скидає з мене медуз, до яких мене жахливо як ревнує і веде в покій, кладе в ліжечко, накриває ковдрочкою, каже люлі-люлі і дає мені посмоктати свій мізинець.
Але легше мені від того не стало.
Парк культури і відпочинку
а то якось подалися ми з Еммою до парку і побачили що там у літньому театрі йде якийсь концерт правда глядачів не було ні душі але артисти все одно виступали бо мали такий наказ а наказів не обговорюють
ну ми з Еммою зайняли перший ряд і почали дивитися
артисти зраділи коли нас побачили і всі висипали на сцену й почали теж на нас дивитися а один навіть показував рукою і все кричав ух ти ух ти аж поки нарешті не вийшов швейцар із лампасами і оголосив початок концерту тоді артисти поховалися за лаштунками і тільки носи повистромляли
швейцар тупнув ногою знялася хмара пилюки і він оголосив виступ першого секретаря КПУ
вийшов перший секретар зі своїм портретом вклонився і сказав – а зараз я з'їм свого портрета
давай кивнув я
він накинувся на портрета наче б це був налисник і уплів його за милу душу
ми заплескали він вклонився і зник
знову вийшов швейцар і оголосив виступ другого секретаря
вони не тільки нами керують пояснив швейцар але у вільний від роботи час разом із мистецтвом знову служать народові
служи – гаркнув швейцар і другий секретар ставши на задні лапи почав вірно служити за що й дістав свинячу кістку
а зараз сказав швейцар виступає заслужений розкрадач Державного майна міністр торгівлі
міністр поклав до одної кишені гаманець а вийняв з другої а Потім висипав гроші з гаманця до кишені і вийняв дулю було Дуже смішно швейцар аж тіпався зі сміху міністр узяв молоток і Постукав себе по голові – пусто! – виголосив він і на підтвердження своїх слів навіть зняв голову з плечей та показав нам що там і справді пусто але й цього було йому мало і він Подав голову нам щоб ми помацали і пересвідчилися що вона зовсім безнадійно пуста після чого міністр знову насадив її на Плечі і став виймати з вух різні там сукні джинси сорочки і все це з закордонними наліпками
швейцар сказав хватить чудити наступний номер наступним номером з'явився міністр охорони здоров'я і вивів за собою цілу зграю веселих та сумних карликів у формах штатних кагебістів
спочатку їх вишикував в одну шеренгу і наказав порахуватися на «перший-другий» а тоді другим номерам вийти вперед і знову порахуватися і знову другим вийти вперед і так він їх ділив і ділив що з восьми карликів стало шістнадцять а далі тридцять два а там і шістдесят чотири і ставало їх за кожним разом усе більше та більше хоч правда вони водночас і маліли аж поки не стали такими дрібнюсінькими пуцьверінками як мурашки і аж в очах заряхтіло а тоді міністрові як не закрутить у носі а він як не чхне а ті карлики як не розлетяться на всі боки мов порошинки то так і сипонуло на нас що і ми мусили чхати
швейцар виштовхав міністра і оголосив виступ міністра культури
міністр склав руки на животі задер голову у небо зосередився і сказав дозвольте вам прочитати монолог Гамлета з опери коза-дереза
брррр замотали ми головами з Еммою
тоді я заспіваю чуваську серенаду
фрррр замотали ми головами знову
тоді дозвольте прочитати лекцію антирелігійні мотиви в творчості апостола Петра
я не витримав і пошпурив у нього капцем
міністр жадібно пригорнув капець до грудей і вигукнув я збережу цей дар як свідчення любові
щезни гаркнув швейцар і дав йому копняка
а я маю кращий номер сказала Емма і вибігла зі мною на сцену
ану ну сказав швейцар
Емма підкинула мене вгору попід самі хмари дмухнула і я поплив я плив і плив і небо наді мною гойдалося а мокрі хмари терлися об ноги мов кошенята а коли вона перестала дмухати я повільно грайливо опав у її підставлені долоні і скрутився калачиком та легше мені від цього не стало
Книга
Я твердо вирішив літати тими літаками, які запускає Емма Зунц, вона робить їх на совість, бо вичитала рецепт зі старовинної книги.
Отже, береться дві склянки муки, два яйця, літра молока і все це змішується, збивається на рідку масу, можна ще посолити, поцукрувати і вкінці влити ложку олії, потім вливати потроху на розпечену пательню, в результаті чого матимете тоненькі пляцки, як для налисників.
Коли напечете тих пляцків достатню кількість, викидайте їх по одному у вікно, майже всі вони впадуть на землю, але один обов'язково закрутиться у повітрі, наче металевий диск і, зробивши коло, повернеться вам у руки.
Отже, цей аеропляцок і можна використати для побудови літака.
Будується літак елементарно – всього лиш слід ножицями витяти його з пляцка.
Але тут і криється найбільша небезпека – досить врізати трохи більше, або трохи менше і ваш літак стане небезпечним, бо, злетівши, вріжеться в яке-небудь дерево, або впаде в криницю, чи комусь в око. Тому краще самому літака не витинати, а піти до Емми Зунц і попрохати її, щоб вона це зробила сама.
Одного разу я сів у літак, який витяв сам, і залетів у якусь дурнувату книгу, котру нікому не видавали і берегли, наче якусь таємну зброю. Пролежавши у тій книзі, може, рік, може, два, я відчув, як мене починає гризти страшенно люте і страшенно складносурядне речення з двома хижими присудками.
Я спробував кричати, але між стиснутих сторінок це було неможливо.
Тепер я опинився в середині цього речення, воно поглинуло мене, наче кісточку вишні, але через те, що та книга зовсім безнадійно дурна і нікому її не видають, ніхто ніколи не міг мене виявити.
З тієї пори я твердо вирішив літати лише тими літаками, які запускає Емма Зунц.
Але мені від того легше не стало.
Вигнання з Едему
До Емми часто заходили гості, вони сідали хто де ляже і пили, а пили вони в основному струдлю і заїдали скраклями.
От, коли вони впивалися так, що їм очі вилізали з вух, то починали вовтузитися і всіляко співати, навіть не по-нашому, а коли Емма не мала гумору, то ці їхні забави ставали їй упоперек рота і вона тоді підливала в струдлю малярівки, від якої гості відразу зеленіли і ставали такими зеленими, що починали скидатися на живі помідори.
Це було дуже потішно, і в Емми відразу піднімався настрій, не кажучи про все інше.
Після цього вона виганяла гостей у сад і казала: раз ви такі зелені, значить всі ви кущі і повинні рости в саду – і гостям нічого не залишалося, як починати рости і вкорінюватися, згодом, дехто з них навіть плодоносив, а Емма успішно продавала на базарі.
Восени вона їх виганяла з саду геть і ті розбрідалися по хатах, розносячи тугу і розпач за втраченим Едемом.
Але Еммі від цього легше не стало.
