Кінець світу. Том 2. Пiсля… - Базів Василь (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗
4. Руйнування матриць. Старі бар’єри повинні розтанути разом із фобіями, які їх живили. В інтернетизованому світі те, що розпочиналося як міграція і глобалізація економіки, швидко стає всесвітньою мережею індивідуумів та інституцій, які створюють нову соціальну парадигму, за якою Земля і люди розглядаються у контексті єдиної і колективної долі. І коли матриці старих форм руйнуються, народжуються організації вищого рівня і складності, новий всеохоплюючий глобальний організм. Будучи живими клітинами цього організму, ми здобуваємо новий масштаб власної особистості, розповсюджуючи свій гуманізм і свою відповідальність на всю земну кулю.
5. Прорив глибин. Ніколи ще із часів Платона, Будди і Конфуція, себто понад 2500 літ тому, не спостерігалось такого сплеску духовних пошуків. В умовах цивілізаційного взаємозбагачення мудрістю і практиками духовних світових традицій все більше і більше людей прокидаються й отримують доступ до сакральних джерел нашого буття. З початком нового прочитання міфопоетичні прозріння різних культур оживають і синтезуються. Архетипічні ідеї і символи проникають у свідомість і поступово стають необхідні для масової культури. Такий підйом глибин — не інакше як веління часу. Ми потребуємо духовного ренесансу, за масштабами не меншого, ніж глобальний технологічний прогрес, щоб внутрішнє натхнення спрямовувало процес поглиблення сенсу зовнішніх форм буття.
ЧИ ГРІЄ СВІТЛО,
ЩО ВСЕРЕДИНІ ВАС?
Така нова версія П’ятикнижжя примушує здригатися єство кожного, чиї духовні мембрани здатні вловити коливання животворящої лавини, що насувається на людство, у якому «сім мільярдів зібралися на кулі, що крутиться: вони нервують, не знаходять собі місця і мечуться між тим, що було, і тим, що гряде... Світ зголоднів за новим баченням. Тепер, як ніколи, усі системи перебувають у перехідному стані, а глобальні сили кидають виклик будь–якій владі, земне лоно здригається у передпологових муках, і нові матриці буття пробиваються на поверхню із грубої глини соціальних структур, що розсипаються».
І 2012–й — це кайрос — сприятливий час для перемін, коли в уже насиченому часі утворюється нова тканина реальності.
Глашатаї конаючого світу, що стирчать нахабно на електоральних білбордах, спаплюжили до бридоти животворне і могутнє слово — зміни.
Триває цинічна експлуатація, можливо, найпекучішого, що є у тих, хто живе на планеті, — всепоглинаюче прагнення змін. Ця потреба вилилась практично у якнайвищий ранг інстинкту, який, коли торкнеш, миттєво дає реакцію, чого й домагаються пігмеї від політики.
Але спитай політика, який би мав їх здійснити, чи громадянина, який мав би оті плоди пожинати, — які такі зміни? — відповіді не буде. Буде фальшиве бурмотіння, у яке не вірять ні перші, ні другі. Без потреби змін ми вже жити не можемо, але найчастіше ця туга за новим виглядає, як лупцювання стіни власним лобом.
І чим більше словоблуддя про зміни ллється з усіх екранів, тим невблаганніше топиться у цих брудних потоках бодай ілюзорний образ новизни.
Змінити треба не мало не багато — саме сприйняття і розуміння Життя. Треба перейти на іншу галактичну частоту, щоб отримати не лише доступ до нових джерел духовної космічної енергетики, а й елементарну потребу пролонгувати своє право перебувати на Землі й розпоряджатися нею.
Якщо не буде змінено спосіб життя, що панував протягом тисячоліть земного циклу, кінець якого — 21 грудня 2012–го, така пролонгація виглядає сумнівною.
Кінець матеріального світу. І початок не світу, а світла, яке має спалахнути бодай у тому–таки одному відсотку.
Для виділення нам кредиту Всевишнім або навіть траншу ще на бодай 26000–річний відрізок марафону під назвою — Життя.
Початок світла в кінці тунелю, з якого не знайти виходу, якщо не буде цих провідників, що вказують вихід із безвихідного досі становища.
Максим Горький, окрім своєї демонстративно більшовицької революційності, був тим щасливцем, якому гонорари за книжки про боротьбу за права пролетаріату дали змогу першим у Росії купити собі власну машину. Фальшиво звучить такий «буревісник» у пошуку прообразу Данко, який вирвав власне серце й освітив путь. Видно, не на того поставив письменник–олігарх. Його «данки» у 1917–му перевернули світ, але не тим боком, і, здеградувавши через кілька десятиліть, створили по дорозі до кончини сатанинську імперію, яка першою підняла руку на Бога.
Не знаю, чи знайомий із творчістю Олексія Пєшкова Арджуна Ардах, американський візіонер і засновник Університету єдності, який взяв інтерв’ю у 30 тисяч таких «данко» — яскравих особистостей. Це зайняло 250 касет звукозапису з понад мільйоном промовлених слів, сповнених смислами. Він вважав їх духовно пробудженими і розгледів довкруж їхнього біополя світлове поле, від якого поширюється духовна енергія. І серед них були не тільки справді світлі особистості від науки чи мистецтва, де за родом заняття не випадає бути уніфікованим.
Пробудження торкнулося як зовні засушених шарлатанів із Уолл–стрит, так і консервативних до останньої клітини пастирів Единбурзького катедрального собору, настоятель якого, єпископ Холлоуей, сказав прекрасні слова: «Яке я відчув полегшення, коли збагнув, що двері в’язниці ніколи не були зачинені».
В’язниця — це наша матеріальна шкаралупа, яка не дає нам вилупитися у справжній світ Божий — світ духовний.
А. Ардах на основі цього опитування видав у 2005 році книгу «Транслюцентна революція». Від англійського слова translusent — той, який просвічується. А словник Вебстера подає ще точніше: той, що пропускає світло, але не прозорий. Щоб бути носієм світла, не обов’язково бути прозорим, невидимим, ніяким чи навіть порожнім. Якраз навпаки — тільки найтісніша духовна щільність витворює цю моральну люмінесценцію.
Давайте вникнемо у цю нову духовну оптику. У фізичній царині заведено таке правило, що крізь скло можна дивитися так, наче його, скла, немає. У жертву власній реальності скло пропускає чужу реальність. Світлонепроникний предмет, як–от камінь, просто поглинає світло, якому крізь нього не пробитися на інший бік.
Транслюцентний об’єкт світло пропускає, але дифузно, зберігаючи при цьому свою власну плоть у її незворушній формі і структурі. Звідси й виходить ефект кристала — світиться ізсередини. Такі кристалічні брили, як застиглі шматки сонячної плазми, я бачив у підземному світі враженого астероїдом Юкатану, де формувався транслюцентний світогляд майя.
Не скажу точніше, ніж автор цього нового одкровення про революцію із революцій, коли йдеться про переклад із ірраціональної мови відчуттів на філософську тканину цього феномена: «Транслюцентні люди неначе світяться ізсередини (як кристали). Вони відчувають зв’язок зі своєю глибинною сутністю, спокійною, вільною, безконечною і незмінною, але в той же час вони сповна включені у подієвість власного життя. Їх так само навідують думи, страхи і пристрасті, вони так само стикаються із випробуваннями, невдачами і стресами. Але особиста історія їхнього життя перестала бути непроникною: у ній відображається тепер щось глибше, сяюче, міцне та постійне, що світиться ізсередини».
Транслюцентність дає вам відчуття стану знайдення самого себе, злуки із власною сутністю. Бо, зрештою, не має жодного значення те, що про вас говорять, у порівнянні з тим, ким ви є у галактичній механіці вищого вашого призначення. Мати Тереза завше повчала: сприймайте мовчки, із посмішкою та повз себе те, що інші говорять про вас, і робіть далі те, що велить вам внутрішній голос.
У Джіласа Едварда є блискучі слова: «Уміння любити самого себе — це уміння приймати себе такими, якими ми є, вміти обняти своє “Я”».
«Слідуйте за своїм блаженством, — говорив Джозеф Кемпбелл. — Якщо ви вважаєте, що бути високодуховним — це те саме, що бути хорошим у чужих очах, ваші справи погані. Ви спрямовані у протилежний бік від істини».
Для цього треба користуватися компасом радості, який прокладає нам азимут звідтам, де височіє над нашим поточним життям наша сутність. Бо, зрештою, попри суєту суєт, попри відблиски–метелики минущих пожадань, що згоряють на вогні наших дальніх фар власного шукання, найвеличніше благословення, яке тільки може пережити кожен із нас, коли крізь двері в’язниці пересудів, які ніколи, як сказано, не зачиняються, виливається на волю наш поневолений потенціал.
