Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (версия книг .txt) 📗
З текстуальної сторони наші пісні не раз носять сліди дуже пізнього часу — праці на поміщицьких ланах, на заробітчанських плантаціях. Така, напр., серія «робочих пісень» опублікована тридцять літ тому В. Милорадовичем, на жаль, без мелодій 2.
1 Див. вище с. 30 і 36.
2 Наводжу з сеї збірки кілька більш інтересних, на мій погляд:
Ой ти ранку, ранку,
Ховайся у ямку,
А ти, підвечірку,
Ховайся в ганчірку!
Недалеко край,
Боже, помагай!
Ще й до обнижка,
Там пирогів діжка,
Ще й до борозни —
Боже поможи!
Ой дай, Боже, з неба,
Чого нам треба!
Дай, Боже, дощ,
Аби не мороз,
На панове сіно
Щоб каменем сіло.
Хоть неділь на п’ять,
Аби погулять!
Хоть неділь на сім,
Погулять усім!
Ой матінко вишня,
Десь я й у вас лишня,
Що ви мене в срок послали,
Де я не привишна!
Ти думаєш, ненько,
Що тут мені добре,
Прийди, ненько, подивися,
Яке мені горе!
Милорадовичъ, Рабочія пЂсни Лубенскаго уЂезда Полтавской губ., собранныя въ 1890 — 93 гг. — K. Старина, 1895, кн. X.
Такий же пізній характер мають тексти пісень, опубліковані тепер в кількох варіантах К. Квіткою (Етнографічний Збірник Україн. Наук. Тов. в Києві, т. II, 1922):
Ой паночку наш, | нам додому час,
Час і пора | нам до куріня!
А вже сонце котиться, | нам додому хочеться,
Хочеться давно, | а ми не йдемо,
А ми не йдемо, | приказу ждемо,
Приказу ждемо | од пана свого.
Але я думаю, що і в ритмі робочої пісні заховалось немало від старої традиції, і з текстуальної сторони в ній теж- можна знайти не одно, що задержало в собі прикмети старої поезії. Такі, напр., пісні з Великої України:
Коли б, Господи, повечеріло,
На моєму серденьку повеселіло!
Не заходь, сонце, не заходь
На великий переход!
Сонце за берізку,
А ми на доріжку,
Сонце на ялинку,
А ми через нивку!
Нуте, нуте, до межі —
Вареники у діжі!
Приспів: Ой нуте, робіть,
Себе не баріть!
Нуте, нуте, по п’ять —
Варенички киплять!
Не будете пильнувать,
Тут будете ночувать!
Ми то женчики, ми то,
Пожали всейке жито,
А другії ліниві —
Стоїть жито на ниві.
Добра нивонька була,
Сто кіп жита зродила,
І ще ся похвалила,
Копу перечинила!
Запрягайте воли,
Поїдем до діброви,
Сосноньки витинати,
Копоньки підпирати!
Ой добра ніч, широкеє поле,
[Широкеє поле], жито ядренеє,
Добра ніч, на здоровля!
Жниці молодиї, серпи золотиї,
Приходьте завтра раненько —
Як соненько зійде, росиця опаде!
Та приносьте по бохону хліба,
[По бохону хліба], по білому сиру.
Вже соненько зійшло, росиця опала,
А мої жнійки не бували!
Чи поморилися, чи потомилися!
Чи на мене, нивку, забулися?
Ми не зморилися, не повтомлялися,
На тебе, нивку, не забувалися.
Ой чиє ж то поле зажовтіло стоя?
Іванове поле зажовтіло стоя!
Женці молодиї, серпи золотії!
Ой чиє ж то поле задрімало стоя?
[N-ове поле задрімало стоя],
Женці все стариї,
Серпи поламанії
Ой чиє ж то поле
Заспівало стоя,
Заспівало, заспівало
Нашої пані поле,
Заспівало стоя.
Ой літає соколонько по полю,
Заганяє челядоньку додому:
Ой, до дому, челядонько, додому!
Вигуляла все літечко по полю,
Вигуляла все літечко і жнива,
Не боліла головонька і спина —
Широкая нива втомила,
Що й вечеря теперенька не мила 1.
1 Чубинський, III, Nr. 4, 7, 10, 23, 31, 35, 51.
В галицькім збірнику Ів. Колесси зазначені, напр., як уживані при дожинанні лану:
В гору, сонінько, в гору,
Най я нивоньку дожну!
Ой лане, ланочку,
Повідж нам правдочку,
Чи будемо в кінці,
Чи підемо в вінці?
Будеш, доню, будеш,
Лиш ланочку діжнеш.
Дивувалися ліси,
Де ся поділи вівси?
Женчики позжинали
Желізними серпами,
Біленькими руками!
Натяки на працю на панськім лану, самі по собі, не повинні нас настроювати безнадійно: перше ніж співатись при роботі на «пана», сі пісні могли лунати на толоці свого ж сусіда, у свого «боярина» і т. д.
Поза тим елементи старої робочої пісні, я думаю, треба шукати в веснянкових грах і піснях, де згадуються різні господарські роботи. Перше ніж вони перейшли на забаву або на форму парування, вони могли служити і робочими піснями і магічними закляттями. Напр. пісня про просо «А ми просо сіяли», безсумнівно, дуже стара пісня, котру ми маємо в формі хороводу для парування, вона в основі своїй, мабуть, має робочу і заразом магічну (вегетаційну) пісню.
Я думаю, що в сій сфері можна відшукати багато, ідучи, з одного боку, від розсліду пісень, які, відірвавшись від роботи, заховали, одначе, в собі досить виразний робочий ритм, з другої сторони, від тих, що текстом своїм вказують на якусь роботу технічну («Ой полола горлиця лободу...», «Ой пішла я до млина, до млина...», «На улиці не була, конопельки терла...», «Ой пряду, пряду...» і т. д.). А се відкриє перед тим ще одну сторінку в розвої нашої старої пісні 1.
1 Я, таким чином, не зовсім поділяю погляд, висловлений Анічковим, в його Исторії Народ. Словесности (с. 186). Приймаючи виводи Біхера щодо робочої пісні, що «пісня навіть родилася з праці», він, одначе, думає, що «було б в високій мірі неправильно шукати безпосереднього відгомону первісних, так би сказати, органічних тем, напр., воєнних в піснях козацьких і солдатських, гайдамацьких і розбійничих, а робочих — в чумацьких, бурлацьких, жнив’яних і, як би можна було думати, — в вечерничних («посидЂлочныхъ»), бо на вечерницях і досвітках прядуть, і тут зовсім на місці пісня характеристичного робочого замислу, звісного з старинних західніх пісень за пряжею (chansons de toile). Се не дало б бажаних результатів. Всі сі пісні вже не те, що їх далекі предки. Сучасні пісні вже майже зовсім не служать мускульному і психічному піднесенню. Сучасна людина керує своєю енергією не через пісню. Майже ні. В сім йому пісня майже не потрібна».
Я висловився б так: хоч не в такій мірі, як у примітивнім побуті, робоча пісня і досі ще служить піднесенню мускульної і психічної енергії. Як в інших випадках, так і тут ми не маємо себе дурити надією, що ми можемо знайти автентичні, недотикально переховані мелодії чи тексти робочих пісень часів родоплемінного життя. Але певна традиція і тут можлива і правдоподібна. В піснях, в котрих текст органічно зв’язаний з ритмом праці, а той і сей мають виразні прикмети старинності, ми маємо право і повинні шукати безпосереднього відгомону старої робочої пісні, не тільки часів розселення, а й давніших.
Прозова традиція. В творах прозових, оповідальних, давніші дослідники передусім спинялись на останках космічної міфології як пережитках первісного, загально індоєвропейського світогляду.
Дослідники сього напряму — до них належав у нас Потебня, який оригінально переробив старі мітологічні теорії Макса Міллера і Куна в зв’язку з своїми поглядами на творчу ролю слова 1, — шукали в нашій традиції і передусім в казках відбиття загально індоєвропейського солярного (сонячного) або громового мітологічного світогляду, вважаючи його вихідним моментом в розвої міта і поезії. Крайності сеї мітологічної інтерпретації, одначе, дискредитували її згодом. Більш обережне трактування індоєвропейської спільноти взагалі як спільноти головно язикової заставило обережніше ставитись до гіпотез такого спільного індоєвропейського мітологічного світогляду. Тепер все менше орудується сим гіпотетичним індоєвропейським мітологічним запасом: світогляд індоєвропейських племен в часах перед розселенням розпускається взагалі в людськім примітивнім світогляді тотемної, родоплемінної доби: його аналогіями пояснюється, його матеріалом реконструюється. А в сім світогляді мітологічна казка, як ми бачили, являється далеко не найранішим типом оповідання. Отже і в нашій традиції, згідно вище сказаному (с. 37 — 8), звертають нашу увагу насамперед оповідання про звірів або байки чи звіринні казки, як їх називають — в відрізнення від фантастичної казки 2.
