Вірнопідданий - Манн Генрих (читать книги txt) 📗
Дідеріх випростався.
— Ви, може, хотіли закид у боягузтві зв’язати з…
— Я не даю ніяких моральних оцінок, я тільки наводжу факт із сучасної історії, який стосується нас усіх. А втім, нам можна пробачити. Той, хто діє на сцені, покінчив з усіма діями в житті, адже ж він уже по-своєму їх здійснив. Чого ж дійсність ще хоче від нього? Хіба ви знаєте, кого історія назве типовим представником нашого часу?
— Кайзера! — сказав Дідеріх.
— Ні! — сказав Бук. — Актора.
Дідеріх зайшовся таким реготом, що наречений і молода, які йшли попереду, злякано відсахнулися одне від одного і обернулись. Але вони перетинали Театральний майдан, де дув крижаний вітер; не зупиняючись, усі пішли далі.
— Авжеж, — сказав Дідеріх. — Я повинен був від самого початку зрозуміти, звідки у вас ці навісні ідеї. Ви ж самі зв’язані з театром! — Він поплескав Бука по плечі. — Може, ви вже також пішли на сцену?
В Букових очах майнула тривога; рухом плеча він струсив із себе руку Дідеріха, який подумав, що це не по-товариському.
— Я? Та ні, — сказав Бук. І по тому, як до самої Геріхтсштрасе вони обоє мовчали, невдоволені один з одного: — Ах, так! Ви ще не знаєте, заради чого я приїхав до Неціга.
— Певно, заради вашої нареченої.
— Звичайно, й заради неї. Але головне тому, що я взяв на себе оборону свого шуряка Лауера.
— Ви?.. В процесі Лауера?.. — Дідеріхові перехопило дух, він зупинився.
— Авжеж, — сказав Бук, знизуючи плечима. — Вас це дивує? З недавнього часу мене допущено до нецігського окружного суду як адвоката. Хіба мій батько не казав вам про це?
— Я рідко бачуся з вашим шановним батьком… Я майже ніде не буваю. Мої обов’язки по фабриці.. Ці заручини… — Дідеріх зовсім заплутався. — Тоді ви, певно, вже часто… Може, ви вже назовсім оселилися тут?
— Тимчасово лиш, я гадаю.
Дідеріх набрався духу.
— Мушу признатися, я часто вас не зовсім розумів, а тепер і зовсім не збагну, хоч ми вже з вами обійшли пів-Неціга…
Бук, примружившись, подивився на нього.
— Хоч я на завтрашньому процесі буду оборонцем, а ви — головним свідком обвинувачення? Це ж тільки випадок. Ролі могли б бути розподілені навпаки.
— Дозвольте! — Дідеріх обурився. — У кожного своє місце. Якщо у вас нема поваги до власної професії…
— Поваги? Що це значить? Я радію з цієї оборони, не заперечую. Я докладу всіх зусиль, щоб зворушити присутніх. Вам, пане докторе, я муситиму наговорити прикрих речей; сподіваюся, ви не будете на мене в претензії, така вже моя робота.
Дідеріх злякався.
— Дозвольте, пане адвокате, хіба вам відомі мої свідчення? Вони зовсім не такі несприятливі для Лауера.
— Це вже дозвольте мені знати, — Букове обличчя набуло страхітливо-іронічного виразу.
Вони були вже на Мейзештрасе. «Процес!» — сопучи думав Дідеріх. За тривогами останніх днів він забув про нього, і тепер його пройняло таке почуття, наче завтра всьому кінець. Значить, Густа, це облудне ледащо, навмисне нічого не сказала йому про свого нареченого; його хотіли застукати останньої хвилини! Дідеріх попрощався з Буком, не дійшовши до свого дому. Аби тільки Кінаст нічого не помітив! Бук запропонував перейтися ще трішки.
— Вам, певно, не дуже кортить побачити свою наречену? — спитав Дідеріх.
— У даний момент мені більше хочеться коньяку.
Дідеріх в’їдливо засміявся.
— Цього вам, здається, завжди хочеться.
Щоб тільки Кінаст нічого не почув, він ще раз пішов з Буком назад.
— Бачте, — несподівано почав Бук, — моя наречена — це теж одне з тих питань, що їх я ставлю своїй долі.
— Як це розуміти? — запитав Дідеріх.
— Якщо я справді буду нецігським адвокатом, Густа Даймхен буде мені цілком до пари. А коли ні? Якщо моє життя складеться інакше, на такий випадок у мене в Берліні є ще другий зв’язок…
— Я чув: актриса, — Дідеріх почервонів за Бука, який так цинічно в цьому признався. — Тобто, — промурмотів він, — я нічого цим не хотів сказати…
— Отже, ви знаєте, — докінчив Бук. — Справа стоїть так, що я поки що тісно зв’язаний там і не можу приділяти Густі стільки уваги, скільки треба було б. Чи не погодилися б ви трохи розважити бідну дівчину? — спокійно і простодушно спитав він.
— Щоб я…
— Так би мовити, мішати час від часу в горщику, в якому у мене тушкується ковбаса з капустою, — поки я сам ще зайнятий в іншому місці. Ми ж симпатизуємо один одному.
— Спасибі, — холодно відповів Дідеріх. — Так далеко, правду кажучи, моя симпатія не сягає. Доручіть це комусь іншому. Я ставлюсь до життя трохи серйозніше… — І він залишив Бука.
Його обурювала не тільки аморальність цього чоловіка, а й надмірна фамільярність, яку той собі дозволив після того, як щойно знову з’ясувалося, що вони є супротивниками і в поглядах, і в практиці. Важко терпіти того, кого не розумієш! «Що він готує мені на завтра?»
Вдома він розважив свою душу. «Це не людина, а слимак! А думає, що він геній! Боже борони наш дім від такої всероз’їдаючої безпринципності; це вірна ознака розкладу сім’ї!» Він упевнився, що Кінаст насправді виїжджає сьогодні ж увечері.
— Нічого незвичайного Магда не зможе тобі писати в своїх листах, — сказав він раптом і засміявся. — Як на мене — хай у місті все перевернеться догори ногами, я лишуся в своїй конторі і з своєю сім’єю.
Та як тільки Кінаст вийшов з дому, Дідеріх зразу ж підступив до пані Геслінг.
— Де повістка із суду, яку принесли сьогодні, га?
Вона призналася, що заховала зловісного листа.
— Я не хотіла, щоб він зіпсував тобі святковий настрій, мій любий сину.
Але Дідеріх не визнавав ніяких перепросин.
— Дурниці! «Любий сину!» Певно, від любові до мене їжа стає все гіршою, коли тільки нема гостей, а гроші, які я даю на господарство, ви розтринькуєте на своє ганчір’я! Ви думаєте, що я повірив вашій брехні, начебто Магда сама шила свою мереживну блузку? Можете розповідати це тому ослові! — Магда запротестувала проти такої образи на адресу її нареченого, але Дідеріх не вгавав. — Краще мовчи! Твій хутряний жакет теж наполовину крадений. Ви в змові із служницею. Коли я посилаю її за пляшкою червоного вина, то вона купує з найдешевших сортів, а решту грошей забираєте ви…
Всі троє жінок жахнулися, але Дідеріх почав кричати ще голосніше. Еммі сказала, що він шаленіє лише тому, що завтра буде зганьблений перед усім містом. У відповідь на це Дідеріх тільки жбурнув на підлогу тарілку. Магда встала, кинулась до дверей і крикнула через плече:
— Дякувати богові, ти мені більше не потрібний!
Дідеріх зразу ж підскочив до неї.
— Думай, що ти говориш! Коли ти, нарешті, дістанеш собі чоловіка, то це тільки завдяки мені й тим жертвам, які я приношу. Твій наречений так торгувався за твій посаг, що огидно було слухати. Ти сама взагалі тільки безплатний додаток!
Тут Дідеріх дістав сильного ляпаса, і раніше, як він отямився, Магда вже зачинилася в своїм покої. Дідеріх, раптом притихнувши, потирав щоку. Потім він, щоправда, знову обурився, але разом з тим почуття певного задоволення взяло гору. Криза минула.
Вночі він твердо наважив з’явитися до суду з деяким запізненням і всім своїм виглядом показати, як мало обходить його вся ця історія. Але терпець йому ввірвався; коли він увійшов до вказаної йому зали засідань, там ще йшов розгляд попередньої справи. Ядасон, який у своїй чорній мантії являв надзвичайно грізне видовище, займався тим, що вимагав для підлітка з народу двох років виправного дому. Щоправда, суд задовольнив його вимогу лише наполовину, але засуджений юнак так заверещав, що Дідеріхові, в якого на душі і без того було дуже тривожно, від жалості стало недобре. Він вийшов із зали і пішов до вбиральні, хоч на дверях її був напис: «Тільки для пана голови». Майже слідом за ним з’явився і Ядасон; побачивши Дідеріха, він хотів піти назад, але Дідеріх зразу ж запитав, що таке виправний дім і що там робитиме такий дармоїд.
— Бракувало тільки того, щоб ми ще й про це піклувалися, — заявив Ядасон і зник.
