Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Річард повернувся до старого. Очі його спалахнуло гнівом.
— Якщо б хто-небудь сказав тобі перед весіллям… Ні, не так, хай тобі навіть легше буде відповісти «так»… Якби той, кому ти довіряєш, старий друг, якого ти любиш, як батька… Так от, якби він прийшов до тобі і сказав: «Обери іншу», — ти б його послухався?
Зедд відвів очі й глибоко зітхнув.
— Прокляття! Будь впевнений, тепер-то я запам'ятаю, що не слід дозволяти Шукачеві задавати питання. — Він підняв сир і відкусив шматочок.
— Я теж так думаю.
Зедд жбурнув сир у темряву.
— Зрозумій, Річард, це нічого не змінює! Між вами нічого не буде! Я це говорю не для того, щоб образити тебе. Я люблю тебе як сина. Якщо б я міг змінити світ, я б зробив це для тебе! Мені дуже хотілося б, щоб все було по-іншому, але це неможливо. Між вами нічого не вийде. Келен це знає, і якщо ти будеш стояти на своєму, то нічого не досягнеш і заподієш їй біль. Я знаю, ти цього не хочеш.
— Ти сказав, — в голосі Річарда звучала спокійна впевненість, — ти сказав, що я Шукач. Я знайду спосіб змінити світ.
— Хотілося б мені, мій хлопчику, щоб це було можливо, але тут ти помиляєшся. — Зедд сумно похитав головою.
— Але що ж мені робити? — В розпачі запитав Річард.
Старий друг обняв його слабкими руками і притиснув до себе. Річард відчув озноб.
— Просто залишайся її другом. Це саме те, чого вона потребує. Нічим іншим ти стати не зможеш.
Річард мовчки кивнув у обіймах Зедда.
Через кілька хвилин Шукач відсунувся і кинув підозрілий погляд на Чарівника.
— А навіщо ти прийшов?
— Посидіти з другом.
Річард похитав головою.
— Ти прийшов як Чарівник, щоб дати Шукачеві пораду. Так говори, з чим завітав.
— Гаразд. Я дійсно прийшов як Чарівник, щоб вказати Шукачеві на серйозну помилку, яку той мало не зробив.
Річард прибрав руки з кістлявих плечей старого, але продовжував дивитися йому в очі.
— Я знаю. Шукач не повинен піддавати себе ризику, бо так він піддає ризику всіх.
— І все ж ти це зробив, — не відступав Зедд.
— Назвавши мене Шукачем, ти прийняв не тільки те хороше, що є у мені, але і погане теж. Я ще не встиг звикнути до відповідальності. Коли бачиш, що друг потрапив в біду, важко утримати себе і не кинутися йому на виручку. Я знаю, що не зможу більше дозволити собі подібну розкіш. Вважай, що догану зроблено.
— Ну що ж, ця частина пройшла вдало. — Зедд посміхнувся. Хвилину він сидів нерухомо, потім обличчя його стало суворим. — Але, Річард, проблема набагато складніша, ніж здається. Ти повинен зрозуміти, що, як Шукач, можеш приректи на смерть невинних людей. Щоб зупинити Даркена Рала, тобі доведеться відвернутися від тих, кого можна було б врятувати. Воїн завжди пам'ятає в запалі битви про те, що якщо він нагнеться до поваленого товариша, то може отримати ніж у спину. Щоб перемогти, він зобов'язаний продовжувати бій, не звертаючи уваги на благання про допомогу. Ти повинен навчитися цьому, щоб перемогти. Іншого способу не існує. Ти повинен випалити це в собі розпеченим залізом. Ти вступив в смертельну сутичку. На карту поставлені долі світу. Багато зватимуть тебе на допомогу. Не тільки воїни, але й мирні жителі. Даркен Рал, не роздумуючи, вб'є кожного, щоб досягти бажаної перемоги. Ті, що б'ються на його боці, готові на все. І ти теж повинен бути готовий до всього. Подобається тобі це чи ні, але правила встановлює нападаючий. І ти повинен грати за ними, або тобі доведеться по них же померти.
— Але звідки у Рала прихильники? Як же хтось може підтримувати його? Даркен Рал хоче принизити всіх і кожного. Зробитися володарем світу. Як вони можуть за нього боротися?
Чарівник притулився до скелі і окинув навколишні пагорби таким поглядом, ніби йому відкривалося щось, приховане від непосвячених. Голос старого наповнився гіркотою.
— Це тому, Річард, що багато людей мають потребу в тому, щоб хтось їх очолив. Засліплені жадібністю та егоїзмом, вони в кожному шукають суперника. Вони мріють про ватажка, який зрубає високі дерева, щоб сонце дійшло і до них. Вони впевнені, що жодне дерево не повинно бути вище куща, щоб усім діставалося світла порівну. Вони швидше погодяться слідувати за вогнем, що пожирає все на своєму шляху, ніж запалять свічку самі.
Деякі думають, що, коли Даркен Рал здобуде перемогу, він винагородить їх сповна. Чекаючи майбутніх благ, вони стають безжалісними в сьогоденні. Інші просто сліпі і б'ються за брехню, яка ллється їм у вуха. А потім у пожежі війни розрізняють якими ланцюгами їх сковано, але не можуть вже нічого змінити. — Зедд провів рукою по балахон і зітхнув. — Річард, війни існували завжди. Будь-яка війна — кровопролитна битва двох ворогів. І до цих пір жодне військо не вступало на поле битви, вважаючи, що Творець на боці противника.
— Не розумію, — похитав головою Річард.
— Я ні секунди не сумніваюся в тому, що послідовники Рала вважають нас кровожерними чудовиськами, здатними на все. Їм будуть нескінченно твердити про жорстокість і нещадність ворога. Я впевнений, що ніхто з них не знає про Даркена Рала більше, ніж він сам розповів. — Чарівник нахмурився. Очі його метали блискавки. — Це суперечить здоровому глузду, але не стає менш загрозливим і смертоносним. Поплічники Рала мріють розтрощити нас, і ні про що інше їм думати не треба. Але тобі, щоб перемогти противника, який сильніший, доведеться попрацювати головою.
Річард провів долонею по волоссю.
— Це заганяє мене в кут. Я можу дозволити вбивати ні в чому не повинних людей, але не можу вбити Даркена Рала.
— Ти неправий. Я ніколи не говорив, що ти не зможеш вбити Даркена Рала. — Зедд окинув його багатозначним поглядом. — Я сказав лише, що Меч тобі в цьому не помічник.
Річард пильно вдивлявся в обличчя старого друга, освітлене тьмяним мерехтінням місяця. Іскра думки осяяла непевну імлу, що панувала у нього в душі.
— Зедд, — тихо спитав він, — невже без цього ніяк не обійтися? Невже доведеться приректи на смерть ні в чому не винних людей?
Обличчя Чарівника стало похмурим і сумним.
— Так було в останній війні. Це відбувається і зараз, поки ми з тобою розмовляємо. Келен розповідала, що Рал, бажаючи дізнатися моє ім'я, вбиває людей. Ніхто, жодна людина в світі не пам'ятає, як мене звуть, але він не залишає спроб. Я міг би здатися і тим припинити вбивства, але тоді я не зміг би протистояти Ралу, і в результаті загинуло б ще більше народу. Це жахливий вибір: приректи на болісну смерть кількох або стати причиною загибелі багатьох.
— Прости, друже! — Річард щільніше закутався в плащ: його била дрож. Він подивився на застиглу долину і перевів погляд на Зедда. — Я познайомився з Ша, Мерехтливою в ночі, за кілька хвилин до того, як вона загинула. Ша пожертвувала власним життям заради того, щоб Келен змогла потрапити в Вестланд, щоб змогли вижити інші. Келен теж несе тягар відповідальності за тих, кому дозволила померти.
— Так, — неголосно сказав Зедд. — Серце розривається, коли подумаєш, що їй довелося побачити. І що швидше за все доведеться побачити тобі.
— У порівнянні з цим все, що між нами відбувається, здається таким незначним.
— Але від цього біль не стає меншим. — В очах Зедда читалися ніжність і співчуття.
Річард знову окинув поглядом долину.
— Зедд, ще одне питання. По дорозі до тебе я запропонував Келен яблуко.
Зедд видав здивований смішок.
— Ти запропонував червоний фрукт гості з Серединних Земель? Але це символ смертельної загрози. В Серединних Землях всі червоні фрукти отруйні.
— Так. Тепер я це знаю, але тоді не знав.
— І що ж вона сказала? — Зедд подався вперед і підняв брову.
Річард відвів очі.
— Вона не сказала. Вона зробила. Вчепилася мені в горло. На мить мені здалося, що вона хоче вбити мене. Не знаю, як вона збиралася це зробити, але впевнений, що вона була готова мене вбити. На щастя, вона коливалася досить довго, щоб я встиг все пояснити. Адже до того часу вона вже стала моїм другом і кілька разів рятувала мені життя. Але в той момент вона була готова мене вбити. — Річард помовчав. — Це те, про що ти говорив, так?
