Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Навіжені в Мексиці - Кидрук Максим Иванович (читаемые книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗

Навіжені в Мексиці - Кидрук Максим Иванович (читаемые книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Навіжені в Мексиці - Кидрук Максим Иванович (читаемые книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Старий підняв штурвал на себе, рулі висоти скреготнули, наче блискавки (аж я почув у салоні), і літак важко відірвався від землі. Ще кілька секунд він розчісував колесами траву, а потім, нібито хто йому дав під хвіст, різко шугонув угору. Гуркіт у кабіні відразу стишився, немов залишився на землі посеред зеленої трави, бурого глиняного пилу та чорного диму від старенької «Cessn’и».

— Але потім нам усім на голови звалилась цивілізація, — правив далі пілот. — Понаїжджало машин, дороги проклали, з’явились літаки і… фотографи. Все почало змінюватись, мінялися й люди. Хтось багатшав, хтось розорювався, але всі разом ставали злими й заздрісними, готові перегризти горлянку один одному за нещасних кілька песо. Ніхто не хотів працювати, хоча грошей хотілось усім. Утім, найгірше робилося з бандитами: вони стали вкінець безсовісними, і жадібність їх просто не мала меж. Якщо раніше злодюги крали з якоїсь гасієнди козу чи вівцю, то хазяїн міг бути певним, що до наступного року його садибу вже не чіпатимуть. Усе було по честі… — зітхнув старий. — Зате після того, як привалила ваша цивілізація, крадії могли запросто поцупити ціле стадо. З козенятами. Ще й на додачу вакероса по макітрі ціпком бухнути.

Літаком славно труснуло і жбурнуло в повітряну яму. Мотор захлинувся, крила затріпотіли, а у мене в животі запурхали метелики. Я неуважно слухав авітаксиста, потай радіючи, що кожен змах лопатей пропелера віддаляє мене від Оахаки. Тьомик з бездумним виразом приклеївся до шиби.

— Мій padre першим розкумекав, що новітнім змінам уже нічого не протиставити, — продовжив Беніто, — тому він швидко перебудувався на новий лад і вирішив по-максимуму витягти з них вигоду. Саме тоді mi padre і заснував «Аеробукану», перші оахакські авіалінії, і навчив нас трьох, своїх синів, літати.

Я надумав спитати, чи оновлювався хоч раз з часу заснування парк літаків, але стримався.

— Ти чого не фотографуєш? — раптом обірвав свій монолог мексиканець.

Я аж надто поспішно схопився за свою ручку і почав нею клацати.

— Та я фотографую, фотографую, діду. Не переймайтесь.

— Дивись мені… — похитав головою Беніто. — Так ось, розказую далі. Після смерті батька «Аеробукана» перейшла до мене і моїх двох братів: Хуана та Маркантоніо. Спочатку справи йшли дуже добре, нема чого грішити, і гроші текли до нас рікою. Так тривало досить довго, поки якісь бандюги, бісові нахаби з гір, набравшись від вас, дурнуватих ґрінго, цивілізованості, не зажадали, щоб ми з ними ділилися. Бачте, перехотілося їм лазити по полях і в людей городину цупити, вирішили відразу грати по-крупному. Ну ти уявляєш? Якісь дві мавпи приперлися одного вечора до Маркантоніо додому і по-хамськи заявили, що він повинен віддавати їм половину щомісячної виручки з «Аеробукани», бо інакше спалять всі наші літаки і ангар. Маркантоніо тоді якраз завершив порядкувати в свинячому хліві і тримав у руках відро з усяким свинством. Ну, а братуха в мене ще змалечку трохи дурний на голову, тому, почувши таку заяву, нашпилив відро з усім його вмістом акурат на голову одному з парламентерів, тому, що стояв ближче до нього, а другого потовк так, що в того аж ноги роз’їхались. Прямо на очах у свиней.

Я стримано всміхнувся.

— Наступного ранку Маркантоніо знайшли на власному подвір’ї з відрубаною головою… — похмуро доказав пілот. Я мовчав, прикусивши язика, і більше не посміхався. — Хуан, середульший брат, звісно, страшенно розізлився, але не придумав нічого кращого, як звернутися в поліцію. Його тримали цілий день у відділку, після чого культурно спровадили, сказавши, що розслідування закрито за відсутністю доказів… От тільки додому він не дійшов. На світанні я знайшов його у канаві коло аеродрому з відрубаною рукою і з приколотою на грудях запискою з погрозами.

Беніто на хвильку примовк і щось клацнув на панелі керування.

— Що було в записці? — спитав я.

— Обіцянка відрубати голову кожному, хто посміє шукати та переслідувати їх у горах чи деінде… Ну а я, як ти вже, мабуть, зрозумів, виявився найбільш розважливим серед моїх братів. У поліцію я не пішов. Натомість, спакувавши наплічника, подався в гори, слідом за тими двома мартишками.

— Нащо?! — ужахнувся я.

— Вибивати з них дух цивілізації, — серйозно відказав Беніто.

— А… Ну що ж, похвально…

— Три тижні поспіль я йшов по слідах, наступаючи їм на п’яти, поки зрештою не наздогнав. Це, до речі, було о-он там, — старий показав пальцем кудись вдалечінь, — в одній з найнеприступніших ущелин. Там у них справжнє кубло було — цілих шість бандюг. Могли місяцями переховуватись. Але всі якісь недомірки-дистрофіки. Мабуть, цивілізація добряче по них пройшлася.

Зненацька «Cessna» знов провалилася в повітряну яму і плюхнулась прямісінько в пузату білосніжну хмару, як олов’яна ложка в тісто. Старенький літачок почав трястись і викаблучуватися, наче танцівниця, яка гицає на підмостках кабаре запальний танець живота. Мексиканець різко потягнув штурвал на себе, знову піднявши авіатаксі вище поясу хмаровиння.

— І що… що трапилося, коли ви їх нагнали?

— Ми поговорили.

— Поговорили? І все?

— Ага. Славно так побалакали. А потім я їх пообтісував.

— В якому смислі?

— В прямому. Ось цим-от ножичком, — і Беніто витяг з-під свого сидіння півметрового мачете, побурілого чи то від старості, чи то від «обтісування», а потім залився диявольським реготом. — Ха-ха-ха! З того часу бандити більше нікому шкоди не роблять, а я так і літаю… Вожу туди-сюди фотографів…

Під нами з чималою швидкістю проносилися покаті вершини, покриті зеленню, між якими чорніли глибокі ущелини. Від океану тягнулись кавалки бокастих хмар, з трудом перелазячи через гірські хребти. Сонце світило прямо в очі, ламаючи свої промені об лопаті пропелера. Ніщо не віщувало лиха. Оахака з усіма її небезпеками лишилася позаду.

Знаєте, зрідка в мені прокидається ясновидець і я можу бачити (ну, не те щоб бачити, а швидше відчувати) недалеке майбутнє. Якісь ще невідомі науці датчики, сховані в людському організмі, повсякчас попереджають про близьку небезпеку, незважаючи на те, що жодних інших видимих ознак наближення неприємностей немає.

Невідь звідки у моїй голові сплинула дурнувата думка, що, мабуть, таки краще треба було їхати машиною.

— Глянь, який прикольний краєвид, — звернувся я до свого напарника, щоб трохи розвіяти гнітючу атмосферу в салоні, яка зависла в кабіні після Бенітової оповіді.

Але Тьомик мовчить. Він не любить літати.

4

Явні сигнали про загрозу почали надходити суцільним потоком десь на двадцятій хвилині польоту, але я, на жаль, не надав тому належної уваги. Тьомик плавно зблід і кілька разів неголосно пукнув. (Зауважте, за той час, поки наш пілот розказував свою історію, мій напарник не вимовив і слова.)

— Так, а чого ви питали, чи нас не закачує? — від нічого робити спитав я у нашого пілота.

Літаком вкотре струсонуло, він втратив кілька метрів висоти, після чого знову подерся вгору. Уже страшенно блідий, аж посинілий Тьомик зіщулився на своєму сидінні.

— Та був у мене колись один пасажир, теж, як і ви, папараці, все казав, не укачує, не укачує, собака… А потім так заблював мені ззаду пілотське крісло, що після того легше було поставити нове, ніж старе відмивати. Я зі злості того вилупка ледь з літака не викинув.

І от уявіть, не встиг старий пілот це промовити, як Тьомик відкрив рота, ну, так, начебто сказати щось збирався. Але Тьомик не знає іспанської, тому, як розібратися, говорити йому не було чого.

— Шо таке? — спитався я.

— Та все нормально, — відказав Тьомик українською, але якимось наче не своїм голосом.

А тоді без усякого попередження взявся потужно і якось по-театральному піднесено ригати. Він так старався, що заблював не тільки крісло пілота, а й самого пілота, штурвал, і навіть панель з приборами. Щоправда, на лобове скло у нього уже не вистачило напору.

— От же ж ідіоти! — ледь не крізь сльози лаявся старий, витираючи замасленою ганчіркою висотомір і покажчик рівня горизонту. — От же ж недоноски, диявол би вас забрав! Я так і знав, що ви справжні фотографи!! Кляті жовтороті ґрінго…

Перейти на страницу:

Кидрук Максим Иванович читать все книги автора по порядку

Кидрук Максим Иванович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Навіжені в Мексиці отзывы

Отзывы читателей о книге Навіжені в Мексиці, автор: Кидрук Максим Иванович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*