Втрачений символ - Браун Дэн (читать книги полные TXT) 📗
Кетрін знала, що Ленґдон ніколи не кидатиметься такими жартами, однак зараз він говорив як божевільний.
— Зі мною все гаразд, — відказала вона. — Я замкнена в лабораторії, розташованій в охоронюваній будівлі!
— Прочитай мені, будь ласка, повідомлення, яке отримала від Пітера.
Ошелешена Кетрін знайшла повідомлення і прочитала його Ленґдонові. Коли вона дійшла до кінцевої частини, де йшлося про лікаря Абадона, то мимоволі здригнулася і по її спині пробіг холодок. «Якщо є можливість, нехай лікар Абадон зайде до нас у лабораторію. Я йому повністю довіряю...»
— О Господи... — Голос Ленґдона наповнився страхом. — Невже ти запросила цього чоловіка всередину?!
— Так! Моя асистентка щойно пішла до вестибюля, щоб його зустріти. Я очікую на них з хвилини на...
— Тікай геть, Кетрін! — загорлав Ленґдон. — Негайно!
На протилежному боці Центру техпідтримки, у кімнаті охорони озвався телефон, перекривши своїм дзенькотом звуки гри за участю «Червоношкірих». Охоронець знову неохоче витягнув навушники.
— Вестибюль, — відповів він. — Кайл слухає.
— Кайле, це Кетрін Соломон. — Її голос був стривожений і захеканий.
— Пані, ваш брат і досі...
— Де Триш?! — вимогливо спитала вона. — На моніторах її не видно?
Охоронець крутнувся у стільці й поглянув на екрани.
— А хіба вона й досі не повернулася до лабораторії?
— Ні! — з тривогою в голосі скрикнула Кетрін.
До охоронця нарешті дійшло, що Кетрін Соломон захекалася від бігу. «Що ж там трапилося?»
Він жваво засовав відеоджойстиком, пришвидшено прокручуючи кадри цифрового відео.
— Ану зачекайте, зараз подивлюся на повторі... Ось Триш та ваш гість вийшли з вестибюля... ось вони йдуть Головною вулицею... прокручую... ага, ось Триш вставляє картку і відмикає двері... вони удвох заходять до Мокрого блоку... прокручую вперед... ага, бачу: ось вони вийшли з Мокрого блоку лише хвилину тому... і прямують до... — Охоронець схилив набік голову й уповільнив швидкість відео. — Хвилиночку. Дивно.
— Що дивно?
— Цей джентльмен вийшов із Мокрого блоку сам.
— А Триш залишилася всередині?
— Схоже, що так. Зараз я спостерігаю за вашим гостем. Він у коридорі сам-один.
— А де ж Триш? — тепер уже з панікою в голосі спитала Кетрін.
— На відеозображенні її не видно, — відповів Кайл із ноткою занепокоєння. Він знову обернувся до екрана і помітив, що рукави на піджаку гостя неначе мокрі... мокрі аж до ліктів. «Що ж він, у біса, робив у Мокрому блоці?» Охоронець помітив, що чоловік рішуче крокує коридором до блоку номер п'ять, стискаючи в руці щось схоже на картку-ключ.
Охоронець відчув, як волосся на його потилиці стало сторч.
— Міс Соломон, здається, у нас виникла серйозна проблема.
Цього вечора чимало подій траплялося в житті Кетрін Соломон уперше.
За два роки вона жодного разу не користувалася стільниковим телефоном у чорній порожнечі блоку. Ніколи раніше не перетинала вона цю порожнечу навмання. Кетрін стрімголов побігла наосліп нескінченною килимовою доріжкою, притискаючи до вуха свій мобільник. Кожного разу, коли її ноги полишали м'яку поверхню килима, вона коригувала маршрут, несучись крізь непроглядну темряву.
— А де він зараз? — захекано спитала Кетрін охоронця.
— Перевіряю... — відповів Кайл. — Прокручую вперед... Ага, ось він іде коридором, підходить до блоку номер п'ять...
Кетрін прискорила ходу, сподіваючись добратися до виходу і не потрапити в пастку.
— Скільки йому лишилося до входу в блок номер п'ять?
Охоронець замовк.
— Не зрозумів, пані. Я ж і досі прокручую зображення. Це запис. Запис того, що вже відбулося. — Він на мить замовк. — Зачекайте, я перевірю монітор відмикання входу. — Трохи помовчавши, охоронець сказав: — Пані, картка Триш Дюн показує, що до блоку номер п'ять увійшли приблизно хвилину тому.
Кетрін різко загальмувала, ковзнула по доріжці і завмерла посеред темної безодні.
— Він уже відімкнув блок номер п'ять? — прошепотіла вона в телефон.
Охоронець несамовито заклацав клавішами.
— Так, схоже, що він увійшов... дев'яносто секунд тому.
Тіло Кетрін закам'яніло. Вона затримала дихання. Раптом їй здалося, що темрява довкола неї ожила. «Він тут — разом зі мною».
За мить Кетрін збагнула, що єдине світло в усьому велетенському просторі темного блоку випромінює її стільниковий телефон, освітлюючи їй щоку.
— Надсилай допомогу, — прошепотіла вона охоронцеві. — І сходи до Мокрого блоку, допоможи Триш. — Кетрін тихо закрила свій телефон, згасивши світло його екрана.
Довкола неї впала абсолютна темрява.
Вона завмерла як вкопана, намагаючись дихати якомога тихіше. За кілька секунд із темряви поперед неї війнуло різким запахом спирту. Запах посилився. Вона відчула чиюсь присутність за кілька футів від себе, на килимі. Кетрін здалося, що в оглушливій тиші биття її серця могло її видати. Вона тихо зняла черевики і повільно відступила ліворуч, зійшовши з килима. Цементна підлога холодила їй ноги. Кетрін зробила ще один крок, віддаляючись від килима.
Суглоб одного з пальців на нозі хруснув.
Цей звук пролунав у непорушній тиші, як постріл з рушниці.
Раптом за кілька ярдів від неї в темряві почулося шелестіння одягу. Звук стрімко наближався. Кетрін кинулася вбік, але на мить спізнилася — і налетіла на дужу руку. Рука намацала її і швидко вхопила свою здобич. Кетрін крутнулася і кинулася геть, але рука мертвою хваткою вчепилася їй у халат і смикнула назад.
Кетрін різко вигнула назад руки, вислизнула з халата і вирвалася на волю. Мить — і вона вже стрімголов мчала наосліп через неосяжну чорну пустку, втративши орієнтацію в просторі й гадки не маючи, де вихід.
РОЗДІЛ 46
Бібліотека конгресу — на думку багатьох, «найкрасивіше приміщення у світі» — більш відома величезною колекцією книжок, аніж своєю неймовірною красою. Ця книгозбірня з легкістю виборює титул найбільшої бібліотеки у світі: понад п'ятсот миль полиць, а це — відстань від Вашинґтона до Бостона. Але вона й надалі зростає зі швидкістю понад десять тисяч нових надходжень упродовж дня.
Колись це було сховище для особистої колекції Томаса Джефферсона, що містило книги з різних галузей науки та з філософії, а тепер Бібліотека конгресу є символом відданості Америки поширенню знань. Вона стала однією з перших електрифікованих будівель у Вашинґтоні — світилася, як справжній маяк у темряві Нового Світу.
Як витікає із самої назви, цю бібліотеку заснували для потреб конгресу, чиї вельмишановні члени працювали через вулицю, в будівлі Капітолію. Ці древні духовні узи між бібліотекою та Капітолієм нещодавно зміцнилися завдяки узам суто фізичним — під Індепенденс-авеню збудували довгий тунель, що сполучив обидві споруди.
І сьогодні, поспіхом перетинаючи будівельну зону цим самим тунелем за Вореном Беламі, Роберт Ленґдон намагався заглушити в собі тривогу за Кетрін. «Цей псих проникнув до її лабораторії?!» Ленґдон навіть думати боявся, навіщо це йому. Він зателефонував, щоб попередити її про небезпеку, і наприкінці розмови встиг сказати, де його можна буде знайти. «Та скільки ж іще тягтиметься цей чортів тунель!» У нього вже голова розпухла від вихору переплетених думок: Кетрін, Пітер, масони, Беламі, піраміди, древнє пророцтво і... мапа.
Професор відігнав ці думки і поквапився за Архітектором. «Беламі знає відповіді на мої запитання». Коли чоловіки нарешті дісталися до кінця тунелю, Архітектор провів Ленґдона у кілька двостулкових дверей, що й досі перебували на стадії спорудження. He маючи змоги замкнути ще не закінчені двері, Беламі знайшов вихід: ухопив алюмінієву драбину, принесену будівельниками, і хитко приставив до дверей. На вершечку ж драбини він примостив металеве відро. Якщо хтось відчинить двері, то воно впаде на підлогу і гучно заторохтить.
