Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
— Я збожеволів!.. Я збожеволів!.. — шепотів сам до себе Рамзес.
Була хвилина, коли він хотів покинути храм, але його зупинила думка, що можуть не відчинити йому брами. Брудні ноги, попіл, що сипався з його волосся, шорстке, грубе покривало прочанина — все це сповнювало його огидою. Якби при ньому був хоча б меч!.. Але чи посмів би він в такому одязі і в такому місці вдатися до нього?..
Рамзес відчув непоборний страх, і це його привело до тями. Він пригадав, що боги в храмах насилають на людей трепет і що він має бути початком в осягненні мудрості.
«Адже я намісник і наступник фараона, — подумав він, — хто ж мені тут що зробить?..»
Рамзес підвівся і вийшов із своєї келії. Він опинився на великім подвір’ї, оточенім колонами. Ясно сяяли зорі, і він побачив в одному кінці подвір’я величезні пілони, у другому — відкритий вхід до храму.
Рамзес увійшов у храм. Там панував морок, лише десь дуже далеко блимало кілька лампад, що ніби висіли в повітрі. Придивившись, царевич побачив цілий ліс товстих колон, що стояли тісно одна біля одної. Верхи їхні наче розпливалися в темряві. Вглибині, за кількасот кроків від нього, ледве видно було величезні ноги богині, що сиділа, спершись руками об коліна, від яких тьмяно відбивалося світло лампад.
Раптом почувся шерех. Здалека, з бічного притвору, виступив ряд білих фігур, що йшли парами. Це була нічна процесія жерців, які вславляли статую богині. Вони співали двома хорами:
Хор І. «Я той, хто створив небо, й землю, і всі істоти, що живуть на них».
Хор II. «Я той, хто створив воду і велику повінь, той, хто дав матір бикові — предкові всього сущого».
Хор І. «Я той, хто створив небо й таємницю його обріїв і вклав у них душі богів».
Хор II. «Я той, хто, розплющуючи очі, всюди розливає світло, а заплющуючи їх, все огортає темрявою».
Хор І. «Води Нілу течуть, як він велить…»
Хор II. «Але боги не знають його ймення».
Голоси, спочатку невиразні, ставали дужчими, так що чути було кожне слово. А коли процесія рушила далі, вони почали розсіюватися між колонами, слабшати, аж поки не змовкли зовсім…
«Однак ці люди, — подумав Рамзес, — не тільки їдять, п’ють і збирають багатства… Вони справді служать богам, навіть уночі… Але навіщо це статуям?..»
Царевич не раз бачив на межах провінцій статуї богів, що їх обкидали болотом мешканці сусідніх номів, обстрілювали з луків і пращ воїни чужоземних полків. Якщо богів не гнівить така зневага, то вони, видно, не дуже дбають і про молитви та відправи.
«А хто зрештою бачив богів?» — сам себе спитав царевич.
Величезний храм, його незліченні колони, лампади, що горіли перед статуєю, — все це привертало увагу Рамзеса. Йому схотілося оглянути цей неосяжний, таємничий лабіринт, і він пішов уперед.
Раптом йому здалося, що до його потилиці злегка доторкнулась чиясь рука… Рамзес оглянувся… Нікого не було… Він пішов далі.
Та ось дві руки схопили його за голову, а третя, дужа, лягла на плече…
— Хто тут? — скрикнув царевич і кинувся між колони. Але тут він спіткнувся і мало не впав: щось схопило його
за ноги.
Рамзеса знов опанував страх, ще більший, ніж у келії. Він, не тямлячись, кинувся тікати, наштовхуючись на колони, які заступали йому дорогу, а темрява обгортала зі всіх боків.
— О свята богине, рятуй!.. — прошептав царевич.
В цю мить він зупинився; за кілька кроків перед ним були великі двері храму, крізь які прозирало зоряне небо. Він оглянувся назад: серед лісу величезних колон світилися лампади, і їхній блиск тьмяно відбивався від бронзових колін богині Гатор.
Царевич повернувся в свою келію, схвильований і вражений; серце йому тріпотіло, як спійманий у сильце птах. Вперше за багато років він упав ниць і гаряче став молитися, благаючи ласки й прощення.
— Тебе буде почуто!.. — озвався над ним солодкий голос.
Рамзес враз підняв голову, але в келії не було нікого: двері замкнені, стіни товсті. Він став молитися ще палкіше і так і заснув, припавши обличчям до кам’яної підлоги, розкинувши руки.
Коли на другий день царевич прокинувся, він був уже іншою людиною: він пізнав силу богів і мав надію на їхню ласку.
З того часу, протягом цілої низки днів, Рамзес самовіддано і ревно виконував священні обряди. Він цілими годинами молився в своїй келії, дав собі поголити голову, надів жрецьке вбрання і чотири рази на добу співав у хорі молодших жерців.
Його минуле життя, сповнене розваг, викликало в нього огиду; а невіра, якою він перейнявся серед розпусної молоді й чужинців, сповнювала його жахом. І якби йому зараз сказали вибрати трон чи службу жерця, він завагався б.
Якось верховний жрець покликав царевича до себе і нагадав йому, що він прийшов сюди не лише молитися, але й осягнути мудрість. Він похвалив його за побожне життя, сказав, що він уже очистився від мирського бруду, і звелів познайомитись із школами, які були при храмі.
Швидше з послушенства, аніж з цікавості, царевич просто від нього пішов на внутрішнє подвір’я, де містилися класи читання й письма. Це була велика зала, яка освітлювалася через отвір в покрівлі. На матах сиділо кілька десятків напівголих учнів з навощеними табличками в руках. Одна стіна була з гладенького алебастру; перед нею стояв учитель і різнокольоровою крейдою писав знаки.
Коли до зали увійшов царевич, учні (майже всі одного віку з ним), упали ниць. Учитель, вклонившись, перервав заняття, щоб виголосити учням повчання про велике значення науки.
— Любі мої! — сказав він. — «Людина, яка не має охоти до пізнання мудрості, мусить займатися фізичною працею й напружувати зір. Але той, хто розуміє ціну наук і ретельно вивчає їх, може досягти всілякої влади і всіляких придворних посад. Пам’ятайте про це!..»
Придивіться, як поневіряються люди, що не знають грамоти. «Коваль завжди чорний і обсмалений, руки його всі в мозолях, і працює він день і ніч. Каменяр обриває собі руки, щоб наповнити шлунок. Муляра, що виводить капітелі у формі лотоса, вітер, бува, зриває з даху. В ткача зігнуті коліна, зброяр вічно в дорозі: не встигне повернутись додому ввечері, як уже мусить іти знову. В маляра, який розмальовує стіни, пальці завжди в смердючій фарбі, а життя його минає серед ганчірок. А скороход, прощаючись із своєю родиною, щоразу повинен складати заповіт, бо може в дорозі зустріти диких звірів або потрапити в руки азіатів»
Я розказав вам про долю різних ремісників, бо хочу, щоб ви любили науку писання, яка є вашою матір’ю, а тепер я змалюю вам її красу. Ця наука не просто порожнє слово на землі; вона важливіша за всі інші заняття. Того, хто володіє наукою писання, шанують з дитинства; він виконує великі справи. А той, хто занедбав цю науку, живе в злиднях.
Долати шкільну науку так важко, як і сходити на гору; але одного її дня вистачить вам на цілу вічність. Отож швидко, якнайшвидше опануйте її і полюбіть… Становище писаря — велике становище, його каламар і книжка приносять йому радість і багатство…
Після цього пишного повчання про перевагу науки, яке три тисячі років без ніякої зміни слухали єгипетські учні, учитель взяв крейду і почав писати на алебастровій стіні азбуку. Кожна буква позначалась кількома ієрогліфічними символами чи демотичними знаками. Око, птах або перо означали — А, вівця або горщик — Б, людина на весь зріст або човен — К, змія — Р, людина, що сидить, або зірка — С.
Через таку різноманітність знаків для кожної букви дуже важко було вчитися читати й писати.
Тому Рамзес утомився від самого лише слухання, серед якого єдиною розрядкою було те, що вчитель казав котромусь із учнів назвати або написати літеру, а той помилявся і діставав києм по спині.
Попрощавшись із школярами й учителем, царевич із школи писарів перейшов до школи землемірів. Тут навчали молодь знімати плани полів, які здебільшого мали форму прямокутників, або нівелювати грунт з допомогою двох віх та кутоміра. У цій же школі вчили писати числа. Це була наука не менш складна, ніж писання ієрогліфів чи демотичних знаків. Найпростіші арифметичні дії становили вищий курс науки; виконувались вони з допомогою кульок.
