Сивий Капітан - Владко Владимир Николаевич (книги бесплатно без онлайн TXT) 📗
Розділ тринадцятий
1. ПІД ВОГНЕМ ГЛИБИННИХ БОМБ
З того моменту, як Олесь став біля циферблата, він уже не виходив з кабіни керування. «Люцифер» промчав по Фонтіверосу, не торкаючись дороги колесами. Ось чому не вибухнула жодна з фугасних мін, розставлених саперами за планом Мігеля Хуанеса! Проте Сивий Капітан, а разом з ним і Олесь ясно бачили на екрані ще й замасковані в лісі артилерійські гармати, і, звичайно, це не поліпшувало настрою Капітана.
Олесь не запитував, чому Ернан Раміро вів «Люцифер» саме сюди, в середину лісу Фонтіверос, де чи не на кожному кроці були розставлені для нього пастки. Очевидно, на те були якісь важливі причини.
А на центральній галявині, біля самого озера, «Люцифер» безпорадно спинився. Стрілка циферблата, біля якого пильнував Олесь, притиснулася до нуля і не відходила від нього. До відказу відкритий кран додаткового резервуара не допомагав. У ньому вже не залишилося водню.
— Не встигли! — спокійно констатував Сивий Капітан. — Це наслідок перебільшеної витрати водню… а може, ще й пошкодження трубопроводів, якими подається водень, зараз не можна нічого певного сказати. Тепер треба замінювати балон. Залишайся тут, Олесю. Стеж за екраном.
Він вийшов з каюти. Олесь лишився сам. Пересуваючи регулятор телевізійного екрана, він бачив солдатів, що ховалися за кущами й деревами, бачив довгі стволи гармат, скеровані до галявини, на якій стояв «Люцифер». А ось із-за дерев з’явився той високий худорлявий чоловік з горбатим носом, якого Олесь уже бачив і чув раніше, а за ним — куца кремезна постать з круглим червоним обличчям.
Саме тоді, коли юнак розглядав цих двох людей, що наближалися до галявини, Сивий Капітан повернувся до кабіни. Олесь розчув, як Капітан, увіходячи, кинув через плече в коридор:
— Треба виграти ще кілька хвилин, Валенто! Електромагнітний генератор не діє через брак водню, «Люцифер» беззахисний… Лише кілька хвилин, поки я підготую занурення. Поговоріть з ним про щось, розумієте?
Здаля долинув стриманий, притишений голос Валенто Клаудо:
— Єсть, Капітане!
Не звертаючи цього разу ніякої уваги на Олеся, Ернан Раміро схилився біля пульта і почав щось лагодити, тримаючи перед собою переносний індикатор, який весь час спалахував — раз червоним, раз зеленим світлом.
Олесь чув розмову Валенто Клаудо, який стояв на даху «Люцифера», з тією худорлявою людиною, яку він називав Мігелем Хуанесом. Звідкись юнак пам’ятав це ім’я… А, саме так було підписане те оголошення, що обіцяло високу нагороду за приставлення до поліції Сивого Капітана живим чи мертвим!..
Валенто, говорячи з Хуанесом, явно вигадував час. Це було необхідно, бо коли б особливо уповноважений віддав наказ стріляти по «Люциферу» тепер, коли не діяв електромагнітний захист, — кулі й снаряди досягли б мети, і тоді… Ні, про це краще не думати!..
Нарешті Ернан Раміро полегшено зітхнув. Він випростався, натиснув кнопку сигнального дзвінка, сповіщаючи тим Валенто Клаудо, що можна закінчувати вимушену розмову. І відразу ж після цього «Люцифер» повільно, майже непомітно рушив з берега у воду. Олесь розумів і це: Капітан навмисно дав найповільніший хід, бо хотів використати перші хвилини, щоб ворог на березі не встиг одразу зорієнтуватися. А тоді вже «Люцифер» почав швидко занурюватись!
"Чи встигнемо? Чи встигнемо? — билася в голові юнака думка. — Адже генератор електромагнітного захисту все ще не діє; якщо почнуть обстріл, «Люцифер» буде пошкоджений, коли не знищений…"
І от пролунали постріли, які примусили Олеся збліднути. Йому здалося, що все загинуло, що от зараз автомобіль буде розстріляно… ніщо не зможе врятувати «Люцифер» від смертоносної, нищівної дії снарядів, коли не працює електромагнітний захист! Швидше, швидше під воду, в цьому єдиний порятунок! Невже загинемо через те пошкодження від підступної міни, що зіпсувала систему подачі водню?.. Ні, ні! Хоч сухий тріск, який пролунав угорі, доводив, що щось було таки пошкоджене пострілами, «Люцифер» дедалі швидше занурювався. І прилади не сигналізували про нові несправності в механізмах машини.
Туманна темно-зеленкувата смуга затягла екран цілком. «Люцифер» занурився і тепер опускався нижче й нижче під воду. Звуки пострілів долинали вже ледве чутно, мов крізь товсту ковдру. Нарешті вони вщухли зовсім. Стало тихо, так тихо, наче весь світ залишився десь далеко-далеко.
Нестримна радість охопила Олеся. Врятувались! Йому хотілося палко потиснути руку Ернану Раміро, подякувати йому. І в той же час було трохи дивно: чому ж навіть тепер, коли «Люцифер» спокійно плив у глибині озера, ні Сивий Капітан, ні Валенто Клаудо не зраділи? Чому на їх зосереджених обличчях не помітно анінайменшого полегшення?
— Треба спробувати ще раз, Валенто, — тихо сказав Ернан Раміро. — На ручному насосі ми далеко не заїдемо…
— Єсть, Капітане, — як завжди, відповів Клаудо і вийшов.
Ручний насос?.. Отже, автоматичну подачу водню до центрального механізму не полагоджено? Доведеться й далі витрачати збільшену кількість водневого палива? Он стрілка покажчика знову стрибає, мов у лихоманці…
І ще подумав Олесь про те, що тепер прийшли нові турботи. Чи довго зможе пробути «Люцифер» під водою? Адже кисню в них мало. А як не вистачить?.. Треба буде підійматися на поверхню озера, де чекають націлені гармати? Ні, підійматися не можна, це ясно; І залишитися під водою — теж безперспективно. Що ж тоді робити? Тут — не море, не відпливеш під водою далеко вбік, щоб виринути там, де ворог не чекає. Це ж просто озеро, хоч і досить велике. Значить, рано чи пізно, а доведеться все ж таки виринати…
— Як же ми підіймемося на поверхню? — несміливо запитав Олесь Сивого Капітана. — Вони ж нас…
Ернан Раміро підвів на юнака свої сірі очі. Мабуть, він про щось наполегливо думав, бо деякий час не відповідав, мов намагався усвідомити, про що його питають.
— На поверхню? — нарешті мовив він. — Я не збираюся підійматися на поверхню озера, Олесю.
— Але…
— Ти ще багато чого не знаєш, — сказав Ернан Раміро. — Зачекай, незабаром…
Дальші його слова потонули в несподіваному оглушливому гуркоті. Немов одночасно з усіх боків загримів тривалий і гучний грім. Весь корпус «Люцифера» кинуло вбік. Олесь ледве втримався на ногах. Уперше за весь час перебування на "Люцифері" він побачив, як зблідло обличчя завжди врівноваженого і стриманого Сивого Капітана.
— Глибинна бомба! — вигукнув Ернан Раміро. — Вони бомбардують мене! Вони хочуть знищити мене тут, на дні озера! А, значить, вони захлопнули свою пастку?.. Ні, ми ще поборемося!
Він нахилився над пультом керування, тримаючись однією рукою за штурвал, і натиснув другою на важіль прискорення ходу. Спалахнули сигнальні лампочки. Стрілка на покажчику подачі водню враз притиснулася до нуля, — центральний механізм забирав пальне без залишків. Але зараз Ернан Раміро не звертав на це уваги і продовжував натискувати на важіль. Відчулося ритмічне здригання підлоги. «Люцифер», тремтячи всім корпусом, ринувся вперед. Куди?..
І ще раз ударив страшний грім. Ніби він пролунав тепер ближче, ніж раніше, чи це тільки здалося? Капітан швидко повернув штурвал. Якусь мить він прислухався, наче перевіряючи за гуркотом напрям, у якому треба вести «Люцифер», і знов швидким, рішучим рухом крутнув штурвал. «Люцифер» кудись повертав, хоч його і кидало з боку на бік, повертав і сунув далі й далі під водою… Ще вибух глибинної бомби — десь немов позаду…
І тоді гримонув четвертий вибух, найсильніший з усіх! Стіна, біля якої був Олесь, наче зірвалася з місця і вдарила його по голові. В очах потемніло, ніби згасли всі лампочки.
Шум моторів «Люцифера» немов захлинувся. На мить машина спинилася, потім знову почала працювати, — нерівно, уривчасто, з перебоями.
Ернан Раміро, вчепившись у штурвал, керував «Люцифером», що гойдався з боку на бік і сіпався вперед і назад, наче людина, яка раптом утратила рівновагу. На щоці Капітана Олесь помітив червону смугу, з якої сочилася кров. Мабуть, він ударився об щось під час того жахливого вибуху. Олесь почув голос Ернана Раміро:
