Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно полные версии txt) 📗
Річард посміхнувся в передчутті розповідей про витівки Келен.
— І ви не побоялися карати сповідницю, нехай вона і була ще маленькою?
— Ні, — посміхнулася пані Сандерхолт. — І якщо б я цього не зробила, її мати просто вказала б мені на двері. Слугам недвозначно було сказано, що з дівчинкою слід поводитися шанобливо, але досить твердо.
— А вона плакала? — Поцікавився Річард і відламав собі ще хліба. Хліб був чудовий — рум'яна кірочка апетитно хрумтіла на зубах.
— Ні. Вона здивувалася. Келен вважала, що не зробила нічого поганого, і почала пояснювати. Виявляється, біля воріт вона побачила якусь жінку з двома дітьми — звичайну жебрачку, виглядаючу, кого б розжалобити. Вона повідала Келен сумну історію про те, що її діти голодують, і попросила у неї кілька золотих монет, щоб купити їм їжі. Келен веліла їй почекати, а сама відправилася на кухню і взяла качку, розсудливо розсудивши, що це найшвидший спосіб врятувати дітей від голодної смерті. Келен відвела їх, — забинтованою рукою пані Сандерхолт махнула кудись вліво, — он туди, за куточок, і нагодувала качкою. А жебрачка, побачивши це, розлютилася і обізвала Келен жаднюгою, у якій палац ломиться від золота, а їй шкода пари монет. — Пані Сандерхолт помовчала, а потім продовжувала; — Поки Келен розповідала мені цю історію, патруль Внутрішньої гвардії приволік на кухню ту жінку разом з її діточками: гвардійці бачили, як жебрачка кричала на Келен. У цей час з'явилася мати Келен, бажаючи дізнатися, що за шум, і жебрачка, і без того налякана гвардійцями, моментально затихла, опинившись віч-на-віч з самою Матір'ю-сповідницею.
Мати Кален вислухала спочатку її, потім дочку, а потім сказала Келен, що якщо ти вирішив комусь допомогти, значить, береш на себе відповідальність за цю людину, і твій обов'язок — довести справу до кінця. В результаті весь наступний день Келен провела в Королівському Ряді, а гвардійці тягали за нею жебрачку: Келен шукала, куди б її прилаштувати. Але їй не пощастило: кожен знав, що ця жінка — відчайдушна ледарка.
Я відчувала себе винуватою за те, що покарала Келен, навіть не вислухавши її. В одному палаці у мене була подруга, теж старша кухарка, жінка дуже рішуча. Я помчала до неї й умовила взяти на роботу цю жебрачку.
Келен про це ніколи і не дізналася. Жебрачка пропрацювала там досить довго, але до палацу сповідниць з тих пір боялася навіть наблизитися. Її молодший син, коли виріс, вступив до Внутрішньої гвардії. Минулого літа, коли д'харіанці взяли Ейдіндріл, він був поранений і через тиждень помер.
Річард співчутливо кивав, слухаючи розповідь пані Сандерхолт. Він теж бився з д'харіанцями і врешті-решт знищив їх правителя, Даркена Рала.
Річард, як і раніше переживав, що був зачатий цією жорстокою людиною, але провини за те, що він його син, більше не відчував. Він розумів, що злочини батьків не падають на дітей, а його мати, звичайно ж, не винна, що Даркен Рал її згвалтував. Від цього Джордж Сайфер не став любити її менше, та й до Річарда ставився як до рідного сина. Річард теж любив вітчима, і ця любов не стала меншою, коли він дізнався, що Джордж Сайфер йому не батько.
Крім того, Річард теж був чарівником, тепер він це знав. Свій дар, магічну силу, що називалася Хань, він успадкував, з одного боку, від Зедда, діда по материнській лінії, а з іншого — від Даркена Рала, батька. І це поєднання зробило його магом, подібного якому не народжувалося ось вже тисячі років — він володів і Магією Приросту, і Магією Збитку. Знання Річарда про те, що значить бути магом, як і про магію взагалі, були незначні, але він не сумнівався, що Зедд допоможе йому, навчить оволодіти даром і використовувати його на благо людям.
Доївши хліб, Річард зауважив:
— Це саме така Келен, яку я знаю. Пані Сандерхолт кивнула.
— Вона завжди відчувала свою відповідальність за всіх, хто живе в Серединних Землях. Я знаю, її боляче ранить, що люди відвернулися від неї заради якогось золота!
— Далеко не всі, я впевнений, — заперечив Річард. — І все ж поки вам не слід нікому говорити, що вона жива. Заради безпеки Келен, заради її життя, ніхто не повинен знати правду.
— Я вже дала тобі слово мовчати, Річард. Але, чесно кажучи, я думаю, про неї вже всі забули. І якщо вони не отримають обіцяного золота, то скоро збунтуються.
— Так ось чому стільки народу зібралося біля палацу сповідниць?
Пані Сандерхолт кивнула.
— Вони вірять, що отримають обіцяне, тому що хтось з Імперського Ордена сказав їм про це. Правда, ця людина вже мертва, але їм все одно здається, що раз він сказав це вголос, то золото якимось чарівним чином стало належати їм. Так що якщо Орден не почне роздавати казну, люди вирішать штурмувати палац, щоб забрати те, що здається їм своїм.
— Не сумніваюся, що ця обіцянка була всього лише відволікаючим маневром і Орден не має наміру віддавати казну. Це їхня військова здобич, і вони будуть захищати палац.
— Напевно, ти правий. — Пані Сандерхолт задумливо подивилася вдалину. — І якщо вже на те пішло, мені самій неясно, що я до сих пір тут роблю? У мої наміри зовсім не входить стирчати тут і дивитися, як Орден буде розташовуватися у палацових кімнатах. І я не збираюся на них працювати. Мені теж пора виїхати звідси і пошукати роботу там, де люди ще вільні від цих мерзотників. І все ж я зі страхом це собі уявляю: адже я майже все життя прожила тут, у палаці сповідниць.
Річард відвів погляд від білої пишноти палацу і знову подивився на місто. Чи повинен він теж виїхати і залишити будинок, в якому покоління за поколінням жили сповідниці і маги, на розграбування Імперському Ордену? Але хіба він може самостійно щось зробити? До того ж Орден напевно вже розшукує його. Краще сховатися, поки вони ще не отямилися після загибелі Ради. Пані Сандерхолт може ще роздумувати, а йому то вже точно необхідно зникнути раніше, ніж Орден до нього добереться. Потрібно побачити Келен і Зедда.
Гратч знову загарчав, і це вивело Річарда з задуми. Він подивився на гара — той знову піднявся на лапи. Річард ще раз уважно глянув на колони внизу, але нічого підозрілого не виявив. Палац сповідниць стояв на пагорбі, підносячись над всім Ейдіндрілом, і з його висоти Річард міг бачити солдатів за стінами і на вулицях міста, але тут, в тихому внутрішньому дворику біля входу на кухню, нікого не було. Там, куди дивився Гратч, погляд Річарда не бачив нічого.
Річард встав, його пальці намацали руків'я меча. Він був вищим багатьох чоловіків, але гар височів над ним, як скеля. За мірками своїх родичів Гратч був ще чи не малюком, проте зріст його наближався до семи футів, а важив він удвічі більше Річарда. При цьому йому, щоб стати дорослим гаром, потрібно було підрости ще на цілий фут, а то й більше. Про природу і звички короткохвостих гарів Річард був обізнаний погано: він зустрічав їх нечасто, а коли зустрічав, то як правило, був змушений захищати своє життя. З Гратчем сталося те ж саме: щоб вижити, Річард убив його матір, а потім, так би мовити, усиновив сироту. Втім, через деякий час вони стали великими друзями.
М'язи під рожевою шкірою на животі і грудях гара напружилися вузлами. Він застиг нерухомо, злегка присівши на передні лапи і настороживши порослі довгою шерстю вуха. Навіть зголоднівши, Гратч, хапаючи здобич, не виявляв такої люті. Річард відчув, що у нього самого волосся ворушаться на голові.
Клянучи себе, що не може пригадати, за яких обставин Гратч поводився так само, Річард нарешті відкинув приємні думки про Келен і зі зростаючою тривогою зосередив всю увагу на тому, що відбувається.
Пані Сандерхолт схопилася і стояла тепер у нього за спиною, злякано переводячи погляд з Гратча на колони і назад. Худенька і тендітна на вигляд, вона не була боязкою, але Річард подумав, що, не будь її руки забинтовані, вона б зараз у розпачі їх заламувала — принаймні, вигляд у неї був такий, що вона вже на межі зриву.
Широкі сходи палацу раптово здалися Річарду пасткою. Занадто відкрите місце. Гострі сірі очі Шукача обмацували кожну тінь, кожну улоговинку і тріщину біля колон, біля стін, біля витончених бельведерів у внутрішньому дворику. Падав слабкий сніжок, сніжинки кружляли під поривами вітру, але більше — ніякого руху. Річард вдивлявся так пильно, що очам стало боляче, але не побачив нічого живого. Ні найменшої ознаки якоїсь загрози.
