Пентакль: Збірка - Олди Генри Лайон (читать полностью бесплатно хорошие книги txt) 📗
— Ходімо у підвал? Знайомитися!
— Ходімо!
Виявилося, у глибині підвалу були ще одні двері. Із зовнішньої сторони кам’яні, а з внутрішньої — шкіряні, лискучі й живі. Коли двері відкривалися, вони чвакали. Малюк сказав їм, що чвакати при сторонніх непристойно, але двері зачвакали вдвічі голосніше. Вони так сміялися. Врізний замок тут нагадував рот із гострими зубами. Цими зубами замок чіплявся до косяка, коли двері закривали. А щоб двері відкрити, треба було смикнути за вухо, що стирчало зі стіни. Тільки не сильно, інакше двері ображалися і могли вкусити.
Це Карлсон так сказав, і Малюк йому відразу повірив.
— Чудові двері! — додав Карлсон.
— Авжеж! — погодився Малюк.
Взагалі підвал виявився значно більшим, ніж здавалося спочатку. За наступні три роки Малюк відкрив для себе безліч усяких кімнат, коридорів, сходів, тунелів — справжній лабіринт. І друзів нових придбав купу. До речі, виявилося, що підвал тягнувся ще на два-три поверхи униз. Але на саме дно вони з Карлсоном спускалися рідко: там було темно й нудно. Місцями води було по коліна. Жили там похмурі Топляки-луподіри і зіщулені Дренажери, схожі на сушених кажанів. Гратися вони лінувалися. Якщо Карлсону вдавалося їх умовити, то ігри виходили якісь одноманітні, здебільшого в «з’їли-нез’їли!», і швидко набридали.
Зате на верхньому ярусі підвалу було куди веселіше. Тут були кімнати з ліжками-стрибунцями (вони самі стрибали, наче залізні жаби, скриплячи пружинами!), закутки з ляпанням, де так здорово грати в «ляп-ляп». Лускун, схожий на величезного чорного коника з дюжиною перетинчастих лап, спритно клацав Малюкові горіхи гострозубцями. Гострозубці росли у нього з ніздрів. Горіхи невідомо де добували Кружулики. Може, крали. Щоб вони поділилися горіхами, треба було дозволити їм себе закружляти. Малюкові подобалося. Він часто кружлявся за горіхи.
А ще Карлсон показав йому свою домовинку. Там він відпочивав, утомившись від ігор.
Одного разу Малюк запитав у Карлсона, чи можна привести сюди друзів.
Карлсон замислився. Обличчя його від думок пішло плямами.
— А коли їм не сподобається? — запитав він. І раптом просяяв. — Веди! Будеш, як я. Ну, майже як я. Тому що в тебе немає
шнурка і домовинки. Тільки веди по одному. Тут не всім подобається.
Як комусь може не сподобатися в підвалі, Малюк не розумів.
Але незабаром зрозумів.
З друзями не заладналося. Тільки Валерка Коржик тричі ходив. А потім і йому перехотілося. І дружити з Малюком перехотілося. Але Малюк не дуже переживав. Він уже знав, що більшість людей — дивні. Їм у підвалах не дуже добре.
Коли по телевізору почали показувати фільми жахів, Малюк відразу зрозумів: це комедії про підвал.
Смішні.
Згодом Малюк виріс. Закінчив школу, вступив до університету. Одержав диплом, пішов на роботу. Оженився. Хоча й не відразу. Його першій нареченій не сподобалося у підвалі. І другій теж. Зате з третьою усе пройшло прекрасно! Коли їхньому синові виповнилося сім років, мама і тато підготували йому Великий Іменинний Сюрприз: у цей день вони вперше взяли його із собою в підвал.
Син був у захваті.
Іноді Малюк водив у підвал товаришів по службі та ще декого, наприклад, дурного п’яницю з ножем, що хотів погратися з ним на тролейбусній зупинці. І життя складалося якнайкраще.
А потім Малюк зовсім виріс і навіть постарів.
Одного разу до нього прийшов Карлсон. Довго не приходив, забув, напевно, а тут узяв і прийшов. Малюк теж давно не ходив. Усе більше в ліжку лежав. Тому дуже зрадів.
— Підемо у підвал? — запитав Карлсон.
Він зніяковіло смикав шнурок і намагався не дивитися на Малюка.
— Авжеж, — посміхнувся Малюк. Старий, він враз помолодшав, посміхаючись.
— Ти не боїшся? — тихо запитав Карлсон.
— Ні-і, — розреготався Малюк. — Адже це наш підвал. Чого там боятися?!
Карлсон зітхнув із полегшенням.
І вони пішли у підвал.
