Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
— Я знаю, — сказав Метью, беручи мене за руку.
— Мусиш знати іще одне: ви варті один одного. Киньте тужити за вашими життями. Починайте жити.
12
Весілля, яке запланував для нас Філіп, мало тривати три дні. Із п’ятниці до неділі вся челядь шато, селяни та всі-всі на багато миль довкола мали розважатися і веселитися, за словами Філіпа, на «маленькому родинному святі».
— У нас вже досить давно не було весілля, а зима — така безрадісна пора року! Ми заборгували селянам веселощі, — сказав Філіп, відмахуючись від наших заперечень. Шеф також розсердився, коли Метью обережно натякнув йому, що навряд чи можна похапцем влаштовувати три свята підряд, коли їстівних припасів лишилося обмаль, та ще тоді, коли християни проявляли стриманість у їжі та питві. «Ага, ви ще приплетіть сюди війну та передріздвяний піст», — пирхнув Шеф. На його думку, все це не було достатньо поважною причиною не влаштовувати забаву.
Усі у домі метушилися, ніхто не потребував нашої допомоги, тож ми з Метью залишилися у розпорядженні самих себе.
— А що ж передбачає ця весільна церемонія? — поцікавилася я, коли ми лежали перед каміном у бібліотеці. На мені був весільний подарунок Метью: одна з його сорочок, що сягала мені до колін, і його старі панчохи. Кожна халява цих панчіх була розірвана по верхньому внутрішньому шву, і коли Метью зшив халяви докупи, то вийшло щось віддалено схоже на гамаші — за винятком талії та спандексу. Компенсувати відсутність останнього частково вдалося з допомогою обривку старої упряжі, з якого нам вдалося витворити щось на кшталт шкіряного паска. Це була найзручніша одіж, яку мені довелося носити з часу Гелловіну, і Метью, якому останнім часом рідко випадало бачити мої ноги, очей з них не зводив.
— Поняття не маю, mon ceure. Мені ніколи раніше не доводилося бувати на древньогрецьких весіллях, — сказав Метью, проводячи пальцем по заглибленню з протилежного боку мого коліна.
— Священик, безсумнівно, не дозволить Філіпу утнути щось відверто язичницьке. Бо вся церемонія має бути загалом католицькою.
— У нашій родині слова «безсумнівно» і «Філіп» ніколи не вставляють в одне й те саме речення. А якщо вставляють, то це завжди скінчається погано. — Метью смачно цьомкнув мене у стегно — як печатку приклав.
— Принаймні сьогоднішня подія — це просто свято. Гадаю, що зможу пережити її без особливих проблем. — Зітхнувши, я підперла голову руками. — Зазвичай, батько нареченого платить за передвесільний обід. Сподіваюся, Філіп робитиме в основному те саме.
Метью розсміявся.
— Так, майже те саме. За тим винятком, що до меню входитимуть смажені вугрі та вкритий позолотою павич. До того ж, Філіп примудрився призначити себе не лише батьком жениха, а й батьком нареченої.
— Мені й досі незрозуміло, навіщо нам влаштовувати скільки метушні.
Сара та Ем не стали влаштовувати офіційної церемонії. Натомість старійшина Медісонського клану здійснив звичайні заручини. Тепер, коли мені подумалося про це, їхні заручини нагадали мені клятви, які ми з Метью дали один одному перед тим, як вирушити в подорож у часі: то була проста, щира й нетривала процедура.
— Весілля проводяться не заради жениха й нареченої. Більшість пар воліли б зробити все між собою, як, наприклад, ми: сказати один одному кілька слів і вирушити у святкову подорож. Весілля — це обов’язковий ритуал для спільноти, як обряд посвяти. — Метью перекотився на спину. Я ж сіла, спершись на подушки.
— Це якийсь пустопорожній ритуал.
— Це не так, — нахмурився Метью. — Якщо ти не зможеш взяти в ньому участь, то так і скажи.
— Та ні. Нехай Філіп відсвяткує весілля собі на втіху. Просто це… трохи надмірно.
— Напевне, тобі дуже хочеться, щоб із нами на весіллі були Сара та Емілі.
— Якби були, то здивувалися б, чому я не втекла разом із нареченим. Мене завжди знали як таку, що схильна до самотності. Мені здавалося, що й ти її маєш.
— Я? — розсміявся Метью. — Окрім як на теле-та кіноекранах, вампіри рідко бувають самотніми. Ми воліємо бути в компанії з іншими. У крайньому разі для товариства згодяться навіть відьми. — І, щоб довести цю тезу, Метью поцілував мене.
— А коли б це весілля святкувалося в Нью-Гейвені, кого б ти на нього запросила? — спитав Метью, трохи помовчавши.
— Звісно, Сару й Емілі. І мого друга Кріса. — Я прикусила губу. — Може, декана нашого факультету. — Запала тиша.
— Оце і все?! — страшенно здивувався Метью.
— Я не маю багато друзів. — Я схвильовано скочила на ноги. — Здається, вогонь згасає.
Метью потягнув мене донизу.
— Із вогнем усе гаразд. А у тебе тепер є багато родичів.
Згадка про родину була тією нагодою, якої я чекала. Мій погляд, поволі рухаючись кімнатою, зупинився на комоді, що стояв поруч із ліжком. У ньому була схована скринька Марти, загорнута в чисту білизну.
— Нам треба дещо обговорити. — Цього разу Метью не став мене переривати. Я витягнула скриньку.
— Що це таке? — спитав Метью і нахмурився.
— Трав’яне зілля Марти, те, з яких вона робить чай. Я знайшла їх у коморі.
— Зрозуміло. А ти пила ті чаї? — різко спитав він.
— Звісно, що ні. Матимемо ми дітей чи не матимемо — це не лише мені одній вирішувати. — Коли я підняла віко скриньки, у повітрі почувся легкий аромат засушених трав.
— Що б там не казали про нас у Нью-Йорку Маркус та Міріам, не існує ані єдиного доказу, що ми з тобою можемо мати дітей. І навіть такі трав’яні контрацептиви можуть мати небезпечні побічні ефекти, — сухо, мов лікар на прийомі, сказав Метью.
— Уявімо, чисто абстрактно, що одне з твоїх наукових досліджень виявило, що ми з тобою таки можемо мати дітей. Чи захотів би ти в такому разі, щоб я пила цей чай?
— Мартині суміші не надто надійні, — сказав Метью і відвернувся.
— Гаразд. А які ж тоді альтернативи? — спитала я.
— Утримання від частого сексу. Вчасно перерваний статевий акт. До того ж, є презервативи, хоча вони також не є на сто відсотків надійними. Особливо ті, які є в наявності зараз в цю епоху. Метью мав рацію. Презервативи у шістнадцятому сторіччі виготовляли з льону, шкіри та кишок тварин.
— А якщо один із цих методів все ж таки є надійним? — спитала я, відчуваючи як мені уривається терпець.
— Якщо, якщо… Якщо ми з тобою зачнемо дитя, то це буде чудо, а проти чуда не встоїть жодна контрацепція.
— Період, що ти його провів у Парижі, виявився суцільним марнотратством часу, що б там не думав про це твій батько. Бо зараз ти навів аргумент, гідний середньовічного теолога. — Не встигла я закрити скриньку, як Метью огорнув мої руки своїми.
— Якщо ми зможемо зачати дитину, і якщо цей чай є ефективним, я все одно хочу, щоб ти залишила ці трави у коморі.
— Навіть якщо твоя жага крові передасться у спадок нашій дитині? — Я примушувала себе бути чесною з Метью, хоча й розуміла, що мої слова можуть завдати йому болю.
— Так, — відповів Метью і, трохи подумавши, продовжив: — Коли я досліджую схеми вимирання і бачу лабораторне свідчення того, що ми вимираємо, майбутнє здається мені позбавленим перспективи. Але коли я помічаю один-єдиний хромосомний зсув або несподівано відкриваю нащадка тоді, коли мені вже починало здаватися, що родинне дерево всохло, оце відчуття неминучого знищення й зникнення щезає. І зараз я відчуваю те саме піднесення. — Зазвичай, коли Метью ставав на позицію наукової об’єктивності, у мене виникали певні проблеми. Але цього разу було інакше. Він узяв скриньку з моїх рук. — А ти як?
Я думала над цим іще відтоді, як Міріам з Маркусом з’явилися у будинку тітоньки Сари з результатами моїх ДНК-аналізів і вперше порушили питання дітей. Я була впевнена, що моє майбутнє — з Метью, але значно менш впевнена в тому, що це майбутнє мені готувало.
— Мені потрібен певний час для того, щоб остаточно визначитися, — затягнула я свою звичну пісню. — Якби ми й досі були в двадцять першому сторіччі, то я б приймала контрацептивні пігулки, які ти мені прописав. — Я замовкла, вагаючись, а потім продовжила: — Та навіть в такому випадку я не впевнена, що вони нам допоможуть.
