Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
— Чому ти вважаєш, що закляття допоможе в цьому?
— Я не знаю. Я зовсім не уявляю, як діє магія. Я знаю одне: мені потрібна допомога магії. Чаклунка похитала головою:
— Дженнсен, те, що ти собі уявила, зовсім не схоже на дійсність. Ти думаєш, я наки на тебе мережу, і ти зможеш невидимою пройти в Палац, а охорона потрапить під чари і почне розкривати перед тобою двері?
— Ну, я не знаю, — пробурмотіла Дженнсен розгублено.
— Звичайно, не знаєш. Тому я тобі й пояснюю. Магія — це не ключ, який відчиняє всі двері. Більше того, чаклунство може тільки додати проблем. Якщо в твою палатку забрався ведмідь, ти не станеш кликати ще одного.
— Але Себастяну необхідна моя допомога. А мені потрібна допомога чаклунства.
— Припустимо, ти потрапиш у Палац і використовуєш якийсь засіб… — Чаклунка покрутила рукою в повітрі, намагаючись підібрати слово. — Магічний пил, наприклад, або ще що-небудь в цьому роді, щоб відкрити двері в'язниці. Але що станеться потім, як ти вважаєш? Думаєш, ви зможете вийти звідти, і все на цьому закінчиться?
— Ну, я не знаю, — знову пробурмотіла Дженнсен.
Алтея нахилилася вперед, спираючись на лікоть:
— А тобі не здається, що господарі Палацу захочуть дізнатися, як це вийшло, щоб запобігти повторенню таких випадків? А тобі не здається, що постраждають абсолютно невинні люди, які охороняють Палац? А тобі не здається, що господарі захочуть повернути втікача? — Чаклунка немов забивала словами цвяхи, і з кожним її питанням Дженнсен все нижче опускала голову. — А тобі не здається, що коли вони зрозуміють, які сили були задіяні, щоб врятувати бранця, то після такого втечі вони будуть вважати його ще більш небезпечним, ніж вважали спочатку? А тобі не здається, що постраждають і зовсім невинні люди, коли будуть зроблені надзвичайні заходи, щоб упіймати втікача? А тобі не здається, що володіючі даром прочешуть всі околиці перш, ніж він зможе далеко втекти?
Дженнсен мовчала.
— А не спадало тобі на думку, — продовжувала чаклунка абсолютно похмурим тоном, — що такий могутній чарівник, як лорд Рал, має в запасі небудь магічний трюк на такий випадок, і все завершиться жахливими тортурами для всіх, хто наважився використати проти нього жалюгідні закляття старої чаклунки?
Дженнсен злякано подивилася в скеровані на неї очі:
— Я ніколи не замислювалася над цим.
— Я й не сумнівалася, — вигукнула чарівниця.
— Але… як же мені врятувати Себастяна? Як я можу допомогти йому?
— Просто треба придумати спосіб — якщо порятунок взагалі можливий. Але все повинно бути зроблено з урахуванням того, що я тобі сказала. Можна, звичайно, пробити стіну, щоб визволити його на свободу, але за стіною напевно сидять собаки-шукачі. І у тебе почнуться такі ж проблеми, як і з чаклунством. Найкраще придумати спосіб переконати їх, щоб вони самі випустили його.
У цьому реченні був сенс, але воно виявилося дуже несподіваним, і Дженнсен вигукнула:
— Яким чином я зможу відшукати такий спосіб?
Чаклунка знизала плечима:
— Якщо це взагалі можливо, тримаю парі, ти відшукаєш. Зрештою, ти врятувалася і перетворилася в чудову молоду жінку, знайшла мене і добралася сюди, хіба не так? Ти змогла дуже багато. Треба налаштуватися на те, що зможеш і це. Не слід тільки діставати палицю і ворушити осине гніздо.
— Але я не уявляю, що можна зробити без чаклунства. Адже я — ніхто.
— Ніхто! — Вимовила Алтея глумливо й відхилилася назад. Схоже, вона починала виявляти нетерпіння, як учитель перед нетямущим учнем. — Ти далеко не ніхто! Ти — Дженнсен, кмітлива дівчина з головою. Тобі ні до чого стояти переді мною на колінах і вдавати з себе нікчему. Якщо ти хочеш залишитися на все життя рабинею, тоді продовжуй ходити до інших і просити зробити все замість тебе. Тобі нададуть люб'язність, але ти швидко виявиш, що ціна цього — відсутність вибору, — а значить, твоя свобода, твоє життя. Твоє прохання виконають, але в результаті ти станеш рабинею, віддавши свою волю за сміховинно малу ціну. Ось тоді ти і станеш ніхто, тому що сама ти вибрала таку долю.
— Але, може бути, зараз інший випадок…
— Сонце встає на сході. Не буває в житті винятків тільки тому, що тобі цього хочеться. Я знаю, про що я говорю, магія — це не рішення. Навіть якщо в тебе буде закляття і вони не дізнаються, що ти дочка Даркена Рала, думаєш, вони розкриють перед тобою ворота? Вони не відкриють темницю твого друга, поки не вззнають, що її треба відкрити. Навіть якщо закляття перетворить тебе в шестиногого кролика, вони все одно не відкриють дверей від того, що ти за помахом чарівної сили стала шестиногим кроликом.
— Але ж чарівництво…
— Чари — всього лише інструмент, але зовсім не рішення.
Дженнсен нагадала собі, що необхідно залишатися спокійною. Нехай їй і хочеться схопити цю жінку за плечі і трясти до тих пір, поки не погодиться допомогти. Треба пам'ятати невдачу з Латеєю…
— Що ви маєте на увазі, коли говорите, що магія — не рішення. Магія всесильна.
— У тебе є ніж. Ти показувала мені його.
— Так, є.
— Хіба, коли ти голодна, ти приставляють ніж до чийого-небудь горла і вимагаєш хліба? Ні! Ти отримуєш хліб, даючи натомість монету.
— Ви хочете сказати, що їх можна підкупити?
Алтея зітхнула:
— Ні. Наскільки я знаю, їх не можна підкупити — принаймні, в традиційному сенсі цього слова. Справа в іншому… Коли Фрідріху потрібен хліб, він не використовує ніж, щоб відняти хліб, — в тому сенсі, як ти хочеш скористатися магією. Він використовує ніж для того, щоб вирізати фігурки, а потім золотить їх. Він продає те, що зробив за допомогою ножа, а потім обмінює отримані монети на хліб. Розумієш?.. Якщо він буде використовувати ніж впряму, це нічого, крім шкоди, в кінцевому рахунку не принесе. Він буде злодієм, і його стануть переслідувати. Замість цього він працює головою, а ніж використовує, щоб створити що-небудь, і таким чином вирішує проблему одержання хліба з допомогою ножа.
— Ви маєте на увазі, що я можу скористатися магією не прямо? Я якимось чином повинна використовувати магію, як інструмент?
Алтея важко зітхнула:
— Ні, дитино. Забудь про магію! Ти повинна скористатися власною головою.
— Я і скористалася, — сказала Дженнсен. — Це було нелегко, але я зміркувала прийти сюди і попросити вас про допомогу.
Алтея перевела погляд на вогонь у каміні:
— Я не можу допомогти тобі таким чином.
Дженнсен вже зовсім втрачала голову від безвиході.
— По-моєму, ви так і не зрозуміли. За мною полює могутній чоловік. Мені потрібні чари, щоб він не дізнався, хто я. Такі чари ви накладали на мене в дитинстві.
Стара продовжувала невідривно дивитися на вогонь:
— Я не можу цього зробити. У мене немає такої сили.
— Ні, ви можете. Ви вже одного разу це робили. — Все життя Дженнсен, повна розчарувань, страху, втрат і марних зусиль прийшла їй на розум, і тут же виступили гіркі сльози. — Я не для того пройшла весь цей шлях, щоб ви відмовили мені! Латея сказала, що тільки ви здатні бачити діри в світі і тільки ви здатні мені допомогти. Будь ласка, Алтея, я благаю вас ціною свого життя.
Алтея не дивилася їй в очі:
— Я не можу накласти на тебе таке закляття.
Дженнсен придушила нову порцію підступили сліз:
— Будь ласка, Алтея, я просто хочу, щоб мене залишили в спокої. У вас є така влада.
— У мене немає того, що ти собі уявила. Я можу допомогти тільки тим способом, яким вмію.
І Дженнсен спалахнула:
— Як ви можете сидіти тут, знаючи, що люди страждають і вмирають? Як ви можете бути такою егоїстичною, Алтея?
Фрідріх підхопив Дженнсен під руку, допомагаючи їй встати:
— Пробач, але ти вже запитала, що хочеш. І все почула. Якщо ти розумна, ти використаєш те, що дізналася. А тепер тобі пора йти.
Дженнсен відсмикнула руку:
— Все, що мені треба, — це закляття! Як вона може бути такою недоброю!
Очі Фрідріха запалали люттю, хоча голос його залишився спокійним:
