Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. (читать полностью бесплатно хорошие книги TXT) 📗
Мати часто звинувачувала свекруху в усіх проблемах, а свекруха, як і належиться, відповідала їй взаємністю. Але насправді в стосунках батьків усе було складніше, як і в кожних стосунках. Материна пасивність дратувала батька не менше, ніж її спроби домінувати. Точніше, його дратувала непередбачуваність її реакції — іноді мати наполягала на своєму, опираючись усім і всьому, а потім без жодних видимих на те причин раптом ставала такою пасивною, як зараз, і взагалі ніяк не реагувала. Раз звинувачувала батька в безініціативності та інфантильності, а потім, навпаки, у тому, що він тероризує її та не дає нічого вирішити чи вплинути на його рішення.
Непослідовним був і батько — він брався вирішувати щось лише тоді, коли йому самому чогось дуже хотілося, і тоді не терпів жодних інших думок. Наполягав на своєму, навіть якщо бував явно неправий, і болісно реагував на будь-які спроби матері втрутитися в процес прийняття рішення. Але на етапі втілення цього рішення вимагав від матері, щоб вона в усьому йому допомагала, й страшенно ображався, якщо вона відмовлялася. Натомість у справах, які не дуже його цікавили, намагався перечекати, зробити вигляд, ніби його це не стосується. А якщо мати надто вже докучала претензіями, то обіцяв щось робити й безкінечно відкладав, аж поки в мами не здадуть нерви й вона не вирішить усього сама. А вона зазвичай так і робила, але потім починала дорікати цим батькові. По суті, вони обоє застосовували ту ж тактику, мабуть, саме через це вона так і дратувала їх обох.
У її дитячій психіці всі ці уривки не так розмов, як інтонацій, сварок, образ і напруженого мовчання злилися в якусь безкінечну музичну композицію, талановито скомпоновану, але в поганому виконанні. Складний концерт для камерного оркестру, у якому погано настроєні інструменти й невмілий диригент уперто намагаються порозумітися, але їм так і не вдається. Коли інтонації батьків ставали підозрілими, Христина, відчуваючи наближення чергової сварки, почувалася як тварина в клітці, яка не знаходить собі місця через наближення грози. І не може поділитися цим знанням із нечутливими до таких речей господарями, які бачать неспокій тварини, дивуються і мовчки доливають їй води та підсипають корму, інтерпретуючи поведінку тварини відповідно до власних примітивних уявлень.
Іноді їй сниться чергова сварка батьків і вона з жахом прокидається від усвідомлення, що вже була близька до того, аби помирити їх і щось назавжди поміняти в зламаному механізмі свого дитинства, але так і не змогла. Цей сон часто переходить у класичний варіант: сон страху перед іспитом, вони зливаються, і під ранок вона вже не знає, чого боїться більше — того, що в кінці знову побачить маму в труні, чи того, що їй занизять бал за сольфеджіо.
Незадовго перед тим, як мати захворіла, вони з бабцею посварилися остаточно.
Це трапилося на бабчин день народження, який вона зазвичай ніби не відзначала. Тобто не запрошувала нікого офіційно, але очікувала, що син із сім’єю приїде на вечерю. Того дня мама затрималася на роботі і вони змогли доїхати до бабці години на дві пізніше, ніж зазвичай. Довелося довго дзвонити у двері, перш ніж бабця відчинила їх. Кам’яний вираз її обличчя не віщував нічого доброго.
— Заходьте, — сухо сказала бабця.
— Вітаємо вас, матусю, з уродинами. Вибачайте, що пізно, затрималися на роботі. — Батько дав бабусі квіти й подарунок та поцілував у щоку.
— Зрозуміло, що робота вам важливіша старої жінки. Кому я потрібна, стара і хвора. От коли ще могла на вас працювати.
Бабця кинула квіти на стіл і демонстративно повернулася у своє крісло перед телевізором. На обідньому столі поволі підсихали і вкривалися шкіркою салати і вистигле гаряче.
— Мамо, не пригостите нас кавою? — несміливо запитав батько.
— Візьміть собі, якщо хочете, — буркнула бабця й перемкнула канал. — Ви ж не до мене приїхали, а поїсти.
— Ми вже вибачилися за запізнення, — ледь стримуючи злість, процідила крізь зуби мама.
— А ти мовчала б уже, — різко повернулася до неї бабуся. — Думаєш, я не знаю, що то все через твою дурнувату роботу. Нормальна жінка давно б була вдома, приготувала їсти, припильнувала чоловіка, а ти — ледащо, тільки й знаєш, що по кавах бігати з подружками.
— Ну що ви так, мамо, — ще більш розгублено пробурмотів батько. — Що вона вам зробила?
— Як то що зробила? — набирала обертів бабця. — Зіпсувала життя і тобі, і мені, і дитині. Кому, скажи на милість, потрібна така невістка? Ні допомоги тобі, ні доброго слова. На уродини до свекрухи і то не здатна вчасно приїхати. На все готове. Я вже не кажу, щоб помогти.
— Мамо, — натягнутим як струна голосом сказав батько. — Давайте не будемо сваритися, у вас же нині уродини.
— Ми ненадовго, хотіли просто вас привітати. Але якщо ми заважаємо, то можемо піти вже, — додала мати.
— Можете йти вже, мені не потрібні ваші подачки. Якби ви справді хотіли мене провідати, то вчасно приїхали б, а не після своїх гулянок, але мати у вас завжди на останньому місці. Ясно, що тепер я вам не потрібна. Дитину вже виховала, навіщо я здалася. Якби не я, Христинка з голоду померла б із такою матір’ю.
— Вам не здається, що ви дозволяєте собі забагато? — Мати вже ледь стримувалася.
— А що, скажеш, не так? Скажеш, ти не на блядки їздила, поки скидала свою дитину на мене? Та всі про тебе знають, яка ти, стерво нещасне. Мовчи мені тут.
— Самі тут мовчіть, а моєї ноги тут більше не буде. Ходімо, Христино. — Мати повернулася й гримнула дверима.
Христина вийшла за нею. Батько лишився миритися з матір’ю. Їхні сварки завжди розвивалися за одним і тим же сценарієм. Бабця провокувала їх, а потім батько довго перепрошував її, сам не знаючи за що. Додому він повертався виснаженим і роздратованим, очікуючи від мами допомоги й підтримки, бо вважав, що робить правильно, намагаючись не зіпсувати стосунки з бабцею. Адже її неадекватність і агресивність не можна сприймати вороже, це лише ознаки віку.
Та цього разу мама не виявила розуміння до складної батькової ситуації.
Бабця була сильною жінкою, яка пережила чотирьох чоловіків, усе життя пропрацювала завідувачкою ЖЕКу й виховала собі єдиного сина «не для того, щоб він був підкаблучником». Бабці ніколи не подобалося те, що мама з татом живуть окремо від неї, вона уявляла собі подружнє життя сина лише під своїм пильним контролем і намагалася не втратити цього контролю навіть на відстані. Батько радився з бабцею в усьому, й у випадку, якщо запропоноване дружиною рішення їй не подобалося, зазвичай перемагала бабця. Маму все це спершу дратувало, і вона пробувала боротися — зі свекрухою, з чоловіком, із собою. Потім зрозуміла, що нікого з цих трьох змінити не вдасться, як не вдасться змінити і взаємин, які вже не склалися раз і назавжди. Це усвідомлення змусило її відчувати певне розгублення — вона більше не відстоювала свої права, як раніше, а лише мовчки спостерігала за тим, що діється. Таке ж розгублення охопило й батька — він не знав, що йому робити з раптово надбаною можливістю приймати які завгодно рішення — власні чи бабчині, не знав, котрі з них правильніші, а найчастіше просто не здатен був вирішити взагалі нічого. Цей параліч поступово охоплював усі сфери їхнього сімейного життя, ніби плющ на фасаді будинку захоплював усе більші й більші території, укривав собою все і назавжди ховав від сонячного світла відсирілу стіну.
Мамина робота була однією з офіційно прийнятних причин для хронічного невдоволення бабці. Христинина мати була піаністкою, і її музична кар’єра склалася значно успішніше, ніж батькова. Вона грала в оркестрі оперного театру й часто їздила з гастролями. Коли Христина була маленькою, бабця на час гастролів іноді брала її до себе, батько тоді теж ночував у неї, і на ці короткі дні бабця раптом змінювалася до невпізнання. Вона втрачала всю свою дратівливість і показну хворобливість. Цілими днями, наспівуючи, поралася по господарству, займалася Христиною, готувала смачні страви й навіть співала онуці колискові. Здавалося, вона забувала, що її власна молодість давно минула, і ніби опинялася знову в ролі молодої матері й дружини, а батько із сина перетворювався в її уяві на чоловіка. Вона догоджала йому, просила про дрібний домашній ремонт, а вечори вони проводили разом на канапі перед телевізором. Бабця була щасливою в такі моменти й навіть ні за що не сварила Христину.
