Ключ від Королівства - Дяченко Марина и Сергей (книги серии онлайн .txt) 📗
Навіть у добу панування богів Телебачення й Інтернету казка — справжня, прадавня казка, яка народжується ввечері й розповідається «щоб краще спалося» — казка ця нікуди не зникла. І так, як це було сто, двісті, тисячу років тому, мама чи тато розповідають своїм дітям нові чарівні історії про пригоди вигаданих, але таких справжніх героїв. Якщо ж мама з татом письменники…
Марина і Сергій Дяченки ніколи й не приховували, що їхні книжки для дітей перш за все писалися для однієї дитини — для доньки Стаски. Якщо зазвичай у книзі присутній оповідач, навіть коли він безпосередньо не звертається до читача, у казках є ще один персонаж, теж невидимий, але не менш реальний, ніж оповідач чи герої. Це — слухач історії, саме слухач, адже казки читають батьки, а діти їх слухають.
Від книги до книги цей уявний дяченків слухач (точніше слухачка) дорослішав, і разом із ним «дорослішали» самі історії: від «Літаючого капелюха», «Казок для Стаски», «Повітряних рибок», «Жирафчика і Пандочки» до «Ключа від Королівства».
Тут Дяченки вкотре зробили свій улюблений «крок за межі формату»: якщо їхні попередні книжки для дітей більш-менш вкладалися у рамки казкового жанру, то «Ключ», скоріше, щось середнє між ними та «дорослими» творами подружжя.
Чому так сталося і що саме дозволяє нам говорити про цю «міжформатність»?
Різними причинами (у тому числі — й суто економічними) зумовлено, що в підлітковому віці діти переживають так званий «перехідний період» не лише у сфері міжособистісних стосунків і фізіології, перехідним цей період є й для їхнього читацького життя (звичайно, у тих, хто змалечку привчився й полюбив читати). Підліткові уже не цікаві казочки про рукавичку чи Котигорошка, але й до дорослого читання він іде поступово.
При цьому книжок саме для підлітків не так уже й багато, переважно до них зараховують твори, які писалися й були розраховані на цілком дорослу аудиториію: «Три мушкетери», «Острів скарбів», «Айвенго», «Володар мух», «Володар перстнів»… Характерні ознаки таких творів: більша проблемність, ніж у суто дитячих творах, але водночас — чітко виражена авантюрна складова, динамічний сюжет, харизматичні типажі, на яких хочеться бути схожими. Такі книжки поступово вводять підлітка в дорослий світ, пропонують юному читачеві блискуче гроно ключів від дорослого, справжнього Королівства. Якщо хочете, закладають першооснови поведінки дорослої людини, не тільки розповідають про великий світ (це з успіхом роблять — і набагато раніше — саме дитячі казки), але й навчають, як у цьому світі жити, коли тобі вже не п’ять і не шість років. Коли ти вже перестав бути дитиною й усвідомив це.
Перехідний період — надзвичайно важливий для підлітків. Чому ж тоді існує так мало книжок, які були б написані саме для них? Перша й, на жаль, суттєва причина прихована у сферах, далеких від власне творчості. Йдеться про платоспроможність потенційних покупців таких книжок. Адже дитині книжку купують батьки, книжки для дорослих купують самі дорослі, коли вже є фінансово незалежними. А підліток і тут опиняється в перехідному стані: зазвичай батьки забезпечують його грошима, але самі йому книжки вже не купують. А в житті молодої людини, особливо зараз, так багато принад! Чи до книжки йому?
За цих умов видання творів, зорієнтованих тільки на підлітків, стає справою невдячною і не дуже вигідною. От якби вони захоплювали більші кола читацької аудиторії!
У результаті книжки, написані явно для підлітків, маскуються видавцем під «дорослу літературу» — і особливо добре це виходить, якщо йдеться про фантастику. Власне, більша частина пострадянської фантастики, зорієнтованої на опис чи космічних, чи фентезійних пригод, і є літературою для підлітків. Саме тому вона не дуже цікава для читача дорослого: проблеми, які вирішуються там, для нього неактуальні, уже давно раз і назавжди вирішені.
Але не тільки економічний фактор сприяє малочисельності книжок для підлітків. Річ у тому, що писати для підлітків навіть складніше, ніж для дітей. Як правило, підлітки набагато цинічніші, вони вважають, що вже пізнали життя, і при цьому відчуття фальші в них надзвичайно розвинуте.
Можна намагатися всидіти на двох стільцях водночас: писати пригодницьку фантастику начебто для дорослих, але зорієнтовану на підлітків — такий собі ерзац, квазідорослу літературу. Давно відомий рецепт її «приготування»: трохи доросліший за читача головний персонаж (себто 20-23-х річний), який за поведінкою та інтересами не дуже відрізняється від читача-яким-себе-уявляє-сам-читач. Проста, без порівнянь, красивостей і описів природи мова. Стрункий, динамічний сюжет. Якомога більше пригод. Трошки філософствувань, але — нескладних і беззаперечних; міркування на кшталт карамазівських «чи вартує щастя мільйонів однієї дитячої сльозинки» тут категорично заборонені!
Цей рецепт, простий і дієвий, використовується вже не один рік — і «ліки для розуму», виготовлені за ним, солодкі на смак, та руйнівні при вживанні.
Чудово це розуміючи, Марина та Сергій Дяченки обрали інший шлях, складний, але цікавий. «Ключ від Королівства» потрапляє до нечисленної категорії книжок, які є дзеркальною протилежністю згаданим вище «Трьом мушкетерам» чи «Володарю перстнів». Ті писалися для дорослих, але стали традиційним підлітковим читанням. «Ключ» — навпаки, написаний для підлітків, напевне буде цікавим і читачеві дорослому. Тут, свідомо чи мимоволі, Дяченки грають на полі, де вже здобули свої кубки першості Джоан Роулінг, Туве Янссон, Льюїс Керролл.
Однак зауважимо: «Ключ» — не просто казка, він (і в цьому теж книжка Дяченків стоїть на перетині жанрів) є водночас представником модної нині фентезі. У чому відмінність? Перш за все — у ступені серйозності, у тому, чи грають персонажі «за дорослими правилами», чи все-таки бавляться в чергову «рольовку». У казці завжди чітко позначені ролі та оцінки: той злодій, цей герой, той поганий, цей добрий. У фентезі світ може залишитися біполярним, із протиставленням добра і зла, однак тут однозначність буде втрачена — натомість героям, навіть якщо вони діти, доведеться жити за отими самими дорослими правилами, а не дивитися на світ дорослих з точки зору дитини, трохи відсторонено.
Жанр підліткової фентезі (young adult fantasy) існує вже не один десяток років, як і жанр підліткової наукової фантастики (young adult SF). На Заході він дуже популярний і має свої внутрішні градації, як і доросла фантастика: тут можуть бути гумористичні книжки, книжки, орієнтовані на дівчаток, та ін. Деякі автори навіть стали відомими, працюючи переважно в цьому жанрі, скажімо, Пірс Ентоні зі своїм довжелезним, на кілька десятків томів, серіалом про магічний світ Ксанф.
Але й «тверді», дорослі фантасти часто звертаються до молодшої аудиторії — і тут у Дяченків теж є свої славні попередники. Найяскравішими творцями підліткової фантастики за радянських часів були Владислав Крапівін та нині покійний Кір Буличов, їхні книжки ніколи не залежувалися на полицях книгарень. Не нехтували читачами-підлітками й такі всесвітньо знані фантасти, як Хайнлайн, Урсула ле Гуїн, Андре Нортон, Роджер Желязни; писали книжки для підлітків навіть брати Стругацькі й Стівен Кінг! А серед вітчизняних письменників читачі старшого покоління легко згадають і Всеволода Нестайка з його містичними, саме підлітковими повістями, й Георгія Почепцова (нині більше знаного як фахівця з PR-технологій), і Юрія Ячейкіна…
«Ключ від Королівства» нічим не гірший за класичні взірці підліткової фантастики, і водночас достатньо цікавий, аби припасти до смаку читачеві дорослому. У книзі панує легкий, «фірмовий» дяченківський стиль, коли історія багато в чому стає схожою на виставу: маємо певну умовність декорацій і на цьому тлі напрочуд живих, об’ємних персонажів. Рушійною силою для сюжету стають насамперед внутрішні протиріччя героїв, а фантастичний антураж лише дозволяє авторам чіткіше, контрастніше виявити ці протиріччя, зробити конфлікт якомога напруженішим. І розв’язати його несподіваним, часто парадоксальним шляхом.
